УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №555/707/25 Головуючий у 1-й інст. Волков І. М.
Категорія 69 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.
за участю секретаря Трикиши Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №555/707/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волкова І.М. в м. Андрушівка Житомирської області,
в с т а н о в и в :
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, а саме: 111 470,05 грн, припинивши право спільної сумісної власності на даний транспортний засіб.
В обґрунтування позову зазначає, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.10.2021 та рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 18.11.2024 шлюб між ними було розірвано. Під час проживання у шлюбі сторонами було придбано транспортний засіб марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вид палива газ/бензин, вартістю 222 940,10 грн., який зареєстрований на відповідачку. Стверджує, що сторони не можуть дійти згоди щодо володіння та користування спільним майном та добровільно розділити його. Тому позивач звернувся з вимогою про розподіл спільного майна подружжя до суду та у зв`язку з тим, що автомобіль є неподільним, просить стягнути 1/2 вартості автомобіля. Середня ринкова вартість автомобіля згідно довідки ФОП, оцінювача ОСОБА_4 від 10.03.2025 станом на 10.03.2025 становить 222 940,10 грн.
Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено. В порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу в розмірі 111 470,05 грн. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на транспортний засіб марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач у позовній заяві висловив бажання припинити свою частку у спільному майні шляхом отримання грошової компенсації від відповідачки. Крім того, ухвалюючи рішення про залишення автомобіля у власності відповідачки із зобов`язанням виплатити позивачу грошову компенсацію за його частку, місцевий суд фактично примусив відповідачку до викупу цієї частки. Відповідачка згоди на одноосібне володіння автомобілем та виплату компенсації не надавала, про що відкрито заявляла в суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції фактично змусив відповідачку, яка перебуває у декретній відпустці та не має самостійного доходу, примусово викупити частку позивача, що є грубим порушенням принципу добровільності.
Зазначає, що поділ автомобіля є неможливим без згоди відповідачки на викуп у позивача його частки в спільному майні подружжя. Зокрема, місцевий суд не врахував, що відповідачка заперечувала проти одноосібного володіння автомобілем на умовах виплати компенсації через відсутність коштів. Примусове накладення на відповідачку обов`язку викупити частку позивача та переоформити майно на себе є прямим порушенням конституційного права власності та принципу свободи договору. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що суд не може зобов`язати одного з подружжя примусово придбати частку іншого. Зазначає, що транспортний засіб згідно умов договору купівлі-продажу від 17.01.2024 укладеному між ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» був переданий у власність відповідачки. Вказує, шо документально підтверджено факт того, що транспортний засіб марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, належить відповідачці на праві індивідуальної власності, інші співвласники відсутні.
Крім того, позивач в позовній заяві не зазначив даних про придбання вищевказаного автомобіля саме за спільні кошти подружжя. Також позовна заява не містить вимог щодо визнання вищевказаного автомобіля, майном, яке є суб`єктом спільної власності, визнання права на частку в цьому майні із визначенням її розміру. Разом з цим, суд першої інстанції повністю проігнорував фінансовий та сімейний стан відповідачки. На момент розгляду справи відповідачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_7 , 27.12.2025 року, до досягнення нею 3-річного віку. Особистого заробітку відповідачка не має, її єдиний дохід це державна допомога на дитину 860 грн на місяць. Стверджує, що присудження з відповідачки компенсації у розмірі 111 470,05 грн є для відповідачки надмірним, непосильним фінансовим тягарем та створює завідомо невиконуваний штучний борг, що погіршує умови життя відповідачки та її малолітньої дитини.
Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв за основу оцінку вартості автомобіля, надану позивачу у розмірі 222 940,10 грн. Крім того, проігнорував позицію відповідачки щодо непогодження з оцінкою, зазначивши що остання є віртуальною, оскільки автомобіль фактично не оглядався оцінювачем, а його реальний технічний стан, знос та наявні пошкодження не враховувалися. Вважає, що ринкова вартість автомобіля є значно нижчою, що призвело до штучного завищення суми компенсації місцевим судом. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на факт того, що позивачем не надано доказів на підтвердження згоди відповідачки про присудження грошової компенсації замість частки у майні одному з подружжя та наявності реальної фінансової спроможності відповідачки сплатити таку компенсацію.
23 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвоката Оніщук М.А., в якому просить апеляційну скаргу Білоконя Р.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено всі належні та допустимі докази, на підставі яких було ухвалено законне рішення. Під час проживання у шлюбі сторонами було придбано транспортний засіб марки FORD FOCUS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вид палива газ/бензин, вартістю 222 940,10 грн. Даний транспортний засіб зареєстровано за відповідачкою. Середня ринкова вартість автомобіля згідно довідки ФОП, оцінювача ОСОБА_4 від 10.03.2025 станом на 10.03.2025 становить 222 940,10 грн. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення взяв за основу вартості майна наданий позивачем звіт з оцінки від 10.03.2025, оцінювача ОСОБА_4 , що дана оцінка є застарілою, суто суб`єктивною, проведена без візуального огляду автомобіля експертом. Однак, стороною відповідача не було надано до суду іншого звіту про оцінку даного майна, який був би підготовлений експертом на їх вимогу. Тому судом першої інстанції винесено рішення на підставі висновку експерта, який наявний в матеріалах справи. В апеляційній скарзі містяться тільки аргументи відповідача, що у неї скрутне матеріальне становище у зв`язку з тим, що вона перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Однак жодних доказів, що у сторони відповідачки тяжкий матеріальний стан ні до відзиву ні до апеляційної скарги не долучено. Стверджує, що судом першої інстанції було досліджено всі докази по справі, надано правову оцінку кожному доказу, було встановлено всі обставини, що призвело до ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 18.11.2024.
З наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях ТСЦ МВС №5641 відповіді на запит адвоката Оніщук М. вбачається, що згідно баз Єдиного державного реєстру транспортних засобів ТСЦ 55641 за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 17 січня 2024 було зареєстровано авто Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску згідно договору купівлі-продажу 8096/24/000476.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 слідує, що власником автомобіля марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, об`єм двигуна 1596 куб.см., є ОСОБА_1 .. Дата реєстрації 17.01.2024.
Із довідки від 10.03.2025 оцінювача ОСОБА_4 вбачається, що середня ринкова вартість спірного автомобіля - Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску - 222 940,10 грн.
Крім того, з копії паспорта відповідачки вбачається, що остання змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », що також підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 21.08.2025, який зареєстрований Березівським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом №116.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків, що спірний автомобіль придбано сторонами під час перебування ними в шлюбі, а тому в силу викладених вимог Закону вважається спільним сумісним майном подружжя. Враховуючи, що спірний автомобіль знаходиться в користуванні ОСОБА_10 , що не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 71 СК має право на компенсацію половини вартості транспортного засобу, що дорівнює її частини у розмірі 111 470,05 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Таким чином, за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно, набуте за час шлюбу, належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведене набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
При цьому, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може натомість довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі №711/2302/18.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного майна, набутого за час перебування у шлюбі з 30.10.2021 до 18.11.2024.
Оскільки відповідачка не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на спірний автомобіль, суд першої інстанції правильно поширив режим спільної сумісної власності на це майно.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 22-24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснив, що вартість майна, яка підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належать до спільної сумісної власності речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі 235/5146/16-ц, (провадження №61-37616св18), від 12 квітня 2022 року у справі №750/11996/18 (провадження № 61-17520св21) та від 11 січня 2023 року у справі №727/12392/19 (провадження № 61-4937св22).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску у розмірі 111 470,05 грн., виходячи із середньої ринкової вартості вказаного автомобіля та припинити право спільної сумісної власності на даний транспортний засіб.
Встановлено, що сторони у період шлюбу придбали автомобіль марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, який є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення на свою користь вартості належної йому частки у спільному майні - автомобіля, що узгоджується з положеннями частини другої статті 16 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджується, що спірний транспортний засіб, марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_10 .
Доказів відчуження спірного транспортного засобу на користь третіх осіб матеріали справи не містять і позивачем не надано.
У даній справі, позивач на обґрунтування розміру грошової компенсації за частину спірного автомобіля надав довідку від 10.03.2025 оцінювача ОСОБА_4 .
Так, відповідно до довідки від 10.03.2025, складеної оцінювачем ФОП ОСОБА_4 , середня ринкова вартість автомобіля марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вид палива - газ/бензин, станом на 10.03.2025 становить 222 940, 10 грн.
Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром грошової компенсації половини вартості транспортного засобу, що дорівнює його частки позивача у праві спільної сумісної власності на автомобіль у розмірі 111 470,05 грн., згідно довідки від 10.03.2025 оцінювача ФОП ОСОБА_4 , оскільки саме у ній вказана середня ринкова вартість щодо спірного автомобіля.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи спір в цій частині дійшов обґрунтованого висновку про те, що можливим способом поділу автомобіля марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, є присудження ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу у розмірі 111 470,05 грн.
При цьому суд першої інстанції при визначенні вартості спірного майна обґрунтовано взяв до уваги довідку від 10.03.2025 оцінювача ФОП ОСОБА_4 , за якою середня ринкова вартість автомобіля марки Forf Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вид палива - газ/бензин, станом на 10.03.2025 становить 222 940,10 грн.
Доводи відповідачки про відсутність у неї коштів самі по собі не є безумовною підставою для відмови у позові, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність коштів для одноразової виплати компенсації не позбавляє співвласника права вимагати судового поділу майна.
Так само необґрунтованим є довід апеляційної скарги про те, що для присудження компенсації обов`язково необхідна згода відповідачки. Зміст частини четвертої статті 71 СК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду свідчать, що згода на отримання компенсації необхідна саме від того з подружжя, чия частка припиняється внаслідок такого поділу.
Отже, ці доводи апеляційної скарги самі по собі не є підставою для скасування рішення.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_5 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Бондар О. О.
Шевчук А. М.