УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3022/25 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.
Категорія 15 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
справу №278/3022/25 за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення
у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська генетична компанія» до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляли самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Давиденком Віктором Віталійовичем,
на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16 червня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Буткевича М.І. в м.Житомирі,
у с т а н о в и в:
У червні 2026 року відповідач ОСОБА_1 через адвоката Давиденка Віктора Віталійовича звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з заявою про перегляд заочного рішення. Просив скасувати заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 травня 2026 року та призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 16 червня 2026 року заява про перегляд заочного рішення повернута заявнику.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через адвоката Давиденка В.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що по-перше, договір про надання правничої допомоги укладений не Рябцун О.Я. від імені ОСОБА_1 у порядку представництва за довіреністю, а на користь клієнта ОСОБА_1 іншою особою, яка діє в його інтересах. Договір про надання правничої допомоги не містить посилання на те, що Рябцун О.Я. діє на підставі довіреності. До заяви про перегляд заочного рішення приєднана довіреність як доказ наявності довірливих відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Відповідно до ст.15 Правил адвокатської етики, договір про надання правової допомоги може укладатися клієнтом або на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) із адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Мати відповідача діяла від власного імені в інтересах сина, а тому встановлені довіреністю обмеження щодо переліку договорів, які повірений вправі укладати від імені довірителя, до спірних відносин не застосовні. Висновок суду про перевищення повноважень за довіреністю є помилковим, оскільки представництво за довіреністю при укладенні цього договору взагалі не здійснювалося. По-друге, навіть якби договір укладався в порядку представництва, висновок суду про його «нікчемність» суперечить ст.241 ЦК України. Правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, не є нікчемним: за частиною першою ст.241 ЦК України він створює, змінює та припиняє цивільні права й обов`язки особи, яку представляють, у разі наступного схвалення нею правочину, зокрема, вчинення дій, що свідчать про прийняття його до виконання. Нікчемним є лише той правочин, недійсність якого встановлена законом (частина друга ст.215 ЦК України). Стаття 241 ЦК України нікчемності не передбачає. Суд помилково ототожнив нікчемність і оспорюваність правочину. Вирішуючи питання поважності причин неявки ОСОБА_1 , суд виходив із того, що довіреність від 13 серпня 2024 року надавала відповідачеві можливість через представника (матір) бути обізнаним про розгляд справи та залучити адвоката. Водночас, вирішуючи питання повноважень, суд дійшов протилежного висновку - що та сама довіреність не надає повіреному права залучити адвоката, тобто укласти договір про надання правничої допомоги. Один і той самий документ не може одночасно і надавати, і не надавати право на залучення адвоката. Висновки суду першої інстанції є взаємовиключними. Застереження довіреності «без права передоручення повноважень третім особам» не порушено, оскільки ОСОБА_4 нікому не передоручала наданих їй повноважень, адвокат діє на підставі власного ордера та договору про надання правничої допомоги. Зазначена судом неузгодженість строку дії довіреності має технічний характер, не впливає на її чинність і не стосується повноважень адвоката та предмета розглядуваної заяви. Отже, суд першої інстанції помилково надав оцінку дійсності договору про надання правничої допомоги та ордера. Також суд першої інстанції передчасно та поза межами наданих йому на цій стадії повноважень вирішив питання поважності причин неявки відповідача. ОСОБА_1 з 03 грудня 2022 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, а з 01 жовтня 2024 року вважається таким, що зник безвісти за особливих обставин. За таких умов він ( ОСОБА_1 ) об`єктивно не міг отримувати судові повістки, бути обізнаним про розгляд справи та з`явитися в судове засідання. Повернення поштових конвертів із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.220,221,258,259) підтверджує неможливість вручення кореспонденції, а не обізнаність відповідача. Довіреність від 13 серпня 2024 року не доводить обізнаності ОСОБА_4 саме про цю справу. Крім того, повернення заяви становить надмірний формалізм і порушує право на доступ до суду та адвокат діяв добросовісно, своєчасно розкрив суду статус відповідача та обставини укладення договору на користь клієнта, надавши підтверджуючі документи. Подаючи заяву про перегляд заочного рішення, адвокат не приховував жодних обставин, а, навпаки, добросовісно й повно розкрив їх суду. Зокрема, у заяві одразу повідомлено суд про те, що ОСОБА_1 з 03 грудня 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації, а з 01 жовтня 2024 року вважається таким, що зник безвісти за особливих обставин, унаслідок чого об`єктивно не може особисто укласти договір про надання правничої допомоги. Адвокат пояснив правову підставу укладення договору на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах (статтю 15 Правил адвокатської етики), тобто діяв відкрито та сумлінно. На підтвердження наведених обставин до заяви долучені відповідні документи: сповіщення про зникнення відповідача безвісти; свідоцтво про народження ОСОБА_1 та свідоцтво про розірвання шлюбу на підтвердження родинних відносин між ОСОБА_4 і відповідачем, а також нотаріально посвідчену довіреність від 13 серпня 2024 року, якою відповідач уповноважив свою матір на представництво його інтересів та розпорядження майном. Зазначена довіреність додатково підтверджує наявність довірчих відносин між матір`ю і сином та волю відповідача на захист його прав саме за її сприяння. За таких обставин, мати відповідача ОСОБА_1 діяла не всупереч його волі, а в його інтересах та з огляду на встановлені між ними довірчі відносини. Адвокат, своєю чергою, пересвідчився у дотриманні інтересів клієнта, а надання правничої допомоги мало невідкладний характер і було спрямоване на забезпечення якнайкращих інтересів відповідача. За таких умов, висновок суду першої інстанції про відсутність повноважень не відповідає дійсним обставинам справи, доведеним до відома суду.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Давиденко В.В. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, - ухвалу скасувати, а справу направити до Житомирського районного суду Житомирської області для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Представник позивача ПрАТ «Українська генетична компанія» адвокат Хільчевський С.О. апеляційну скаргу не визнав, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи заяву про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заява про перегляд заочного рішення подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, підписана особою, яка не має належним чином підтверджених повноважень на представництво інтересів саме цього довірителя.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Давиденко Віктор Віталійович, звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.
На підтвердження повноважень до заяви долучені ксерокопії ордеру на надання правничої допомоги від 10 червня 2026 року, договору №09/06/26 про надання правничої допомоги від 09 червня 2026 року, довіреності від 13 серпня 2024 року, свідоцтв про народження та розірвання шлюбу (а.с.27-29,31-32 т.2).
Відповідно до частини першої ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння ст.55 Конституції України.
Конституційний Суд України зазначав, що, зокрема: (1) «частина перша ст.55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст.64 Конституції України не може бути обмежене. Отже, положення частини першої ст.55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша ст.55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст.ст.55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів місті Жовті Води) від 25 грудня 1997 року №9-зп); (2) «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право, а за змістом частини другої ст.64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року №8-рп/2002); (3) «згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга ст.3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга ст.6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8). Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга ст.55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за ст.64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої ст.293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі ст.129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року №3-рп/2010); (4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (пункт 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень ст. 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012); (5) «за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої ст.64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року №8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (пункт 2.5. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої ст.294, ст.326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року №10-р/2018).
Як свідчить тлумачення норм Конституції України в ній міститься конституційні цінності (конституційні права та свободи, що передбачені в розділі 2 Конституції України), які складають зміст конституційного ладу.
Тлумачення ст.55 Конституції України свідчить, що право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. При цьому повернення апеляційної скарги, оформленої відповідно до процесуального закону, яка підписана адвокатом, що діє на підставі договору є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої ст.64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, §110, ЄСПЛ,
від 20 лютого 2014 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з частиною першою ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша ст.60 ЦПК України).
У частині четвертій ст.62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина сьома ст.62 ЦПК України).
Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно з частиною четвертою ст.27 Закону договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
Аналогічними є приписи ст.14 Правил адвокатської етики відповідно до яких адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - договір, за яким одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується надавати правову допомогу іншій стороні договору (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у випадку, якщо така оплата передбачена договором. До договору про надання правової допомоги також застосовуються загальні положення цивільного законодавства про договір.
Разом із цим, ст.15 Правил адвокатської етики визначено, що договір про надання правової допомоги може укладатись клієнтом або на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
Як зазначалося вище, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні положення цивільного законодавства про договір, то форма надання такої згоди може бути наступною.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 довіреністю від 13 серпня 2024 року уповноважив Рябцун Ольгу Яківну представляти його інтереси. Серед наданих повноважень зазначено, зокрема, вести справи в судових органах усіх інстанцій (в судах загальної юрисдикції, в адміністративних судах, господарських судах та спеціалізованих судах, в тому числі в судах апеляційних та касаційних інстанцій, а також у Верховному Судді України), з усіма правами які надані законом позивачу, (стягувачу, кредитору, заявнику, скаржнику), відповідачу (боржнику), потерпілому, третій особі; органах МВС та його структурних підрозділах; в органах державної виконавчої служби, з усіма правами, які надані законом сторонам виконавчого провадження, з питань захисту його прав та інтересів. Для чого надано право від його імені подавати, заповнювати та підписувати будь-які заяви, в тому числі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заяви про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, заяви про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, заяви на видачу дублікатів документів, заяви про реєстрацію місця проживання, заяви на отримання житлової субсидії, пільг, укладати та підписувати договори на обслуговування нерухомого майна, отримувати будь-які документи, довідки, дозволи, декларації, посвідчення, свідоцтва, витяги з рішень сесій міської ради, тощо, виконувати інші юридично значимі дії в межах та в обсязі, передбачені чинним законодавством України для такого роду уповноважень, та які на думку представника будуть доцільними для правильного і ефективного ведення його справ. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам, строком на три роки та дійсна до 13 серпня 2027 року (а.с.28 т.2).
Адвокат Давиденко Віктор Віталійович, надалі іменований адвокат з однієї сторони, та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах сина ОСОБА_1 , надалі іменована клієнт, із іншої сторони, уклали договір №09/06/26 про надання правничої допомоги від 09 червня 2026 року. Договір укладений про наступне: адвокат приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу клієнту в рамках судової справи №278/3022/25, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити послуги адвоката. Клієнт надає адвокату право представляти його інтереси у судах всіх юрисдикцій та інстанцій, державних органах, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, органах примусового виконання рішень з усіма правами, які належать позивачу, відповідачу, третій особі, стягувачу або боржнику. Адвокат має право подавати позов та інші заяви по суті справи, скарги на рішення, дії або бездіяльність, знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки та копії, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, а також інші права, які передбачені чинним законодавством України. Повноваження адвоката не обмежуються. Цей договір набирає чинності в момент його підписання та діє до 31 грудня 2026 року. Договір підписаний адвокатом Давиденком В.В. та клієнтом ОСОБА_4 (а.с.29 т.2).
Із викладеного вище вбачається, що ОСОБА_4 , діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом, оскільки не володіє достатніми правовими знаннями для самостійного захисту інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі.
Посилання суду першої інстанції на те, що довіреність видана без права передоручення повноважень, є безпідставними. ОСОБА_4 не здійснювала передоручення своїх повноважень третім особам, а лише залучила адвоката для надання кваліфікованої правової допомоги та юридичного супроводу справи ОСОБА_1 . Такі дії були зумовлені інтересами ефективного ведення справи сина, спрямовані на забезпечення його права на професійну правничу допомогу та не заборонені змістом довіреності від 13 серпня 2024 року.
За приписами ж п.1 частини четвертої ст.185 ЦПК України суд повинен повернути заяву у випадках, зокрема, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має прав її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно повернув заяву про перегляд заочного рішення заявнику, пославшись на положень п.1 частини четвертої ст.185 ЦПК України.
Відповідно до приписів ст.379 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Житомирського районного суду Житомирської області для продовження розгляду, оскільки порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає у доступі до правосуддя.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Давиденком Віктором Віталійовичем, задовольнити.
Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16 червня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: