ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 524/5575/25 Номер провадження 22-ц/814/1634/26 Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.,
суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,
секретар: Коротун І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Гусача Сергія Юрійовича на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 грудня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту; заінтересовані особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; військова частина НОМЕР_1 , -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Гусач С.Ю. звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу населеного пункту Новоєгорівка, Сватівського району під час виконання ним своїх обов`язків по захисту Батьківщини від збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Луганської області.
Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 16.01.2023, чоловіка заявниці, ОСОБА_2 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. В подальшому він зарахований до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення. Згодом солдат ОСОБА_2 , проходив службу на посаді гранатометник 3 відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади.
29.05.2024 ОСОБА_1 вручено сповіщення сім`ї №10/9844 про те, що її чоловік солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вірний Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконувавши військовий обов`язок, в бою за Україну, ї свободу, і незалежність, зник безвісти 27.08.2023 року під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Новоєгорівка, Сватівського району, Луганської області.
Загибель чоловіка заявника мала місце внаслідок мінометного обстрілу та штурмових дій позиції «ІНФОРМАЦІЯ_4» з боку збройних формувань російської федерації в районі н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Вказана територія є тимчасово окупованою територією України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Дана обставина позбавляє можливості отримати документи, передбачені законодавством та зареєструвати факт смерті померлої особи у встановленому законом порядку. Судово-медична експертиза смерті її чоловіка ОСОБА_2 з цих же причин не проводилась. Станом на момент подання заяви тіло не евакуйовано. У зв`язку із відсутністю документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, які є підставою для державної реєстрації смерті у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заявник не має можливості зареєструвати смерть чоловіка.
Встановлення факту смерті для заявника має юридичне значення, є необхідним для отримання свідоцтва про смерть та подальшого використання вказаного документу у цивільно-правових відносинах, для вшанування його пам`яті у офіційних документах, списках та алеях слави.
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або АТО - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив заявник ОСОБА_1 скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що зі змісту поданої заяви та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 - військовослужбовець Збройних Сил України, який у період дії воєнного стану виконував завдання із захисту України в районі ведення активних бойових дій. Під час виконання бойового завдання він отримав тяжке поранення, про характер та ступінь тяжкості якого свідчать наявні в матеріалах справи документи військової частини, службові документи, що містять відомості про отримання ушкоджень, які в умовах конкретної бойової обстановки та об`єктивно наявних даних не залишають обґрунтованих сумнівів у настанні смерті військовослужбовця. Ці відомості доповнюються матеріалами службового розслідування, в ході якого були допитані свідки, що безпосередньо спостерігали обставини поранення та фактичного припинення життєвих функцій солдата. Свідки, які констатували смерть, наявні та були опитані в межах відповідних службових процедур, при цьому їхні показання є узгодженими, логічними, взаємодоповнюючими та послідовними. До заяви були додані, зокрема, документи військової частини, матеріали службового розслідування, свідчення щодо характеру поранення та його наслідків, дані про обставини бойової ситуації та зникнення тіла в умовах активних бойових дій. Сукупність цих доказів дає можливість сформувати чітку, логічно узгоджену та внутрішньо несуперечливу картину подій: ОСОБА_1 отримав у зоні бойових дій поранення такого характеру і тяжкості, що в конкретний момент і в конкретному місці зумовило його смерть, що й підтверджується як документами, так і свідченнями очевидців.
Проте, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, фактично поставив вирішення справи в залежність від наявності медичного документа про смерть, незважаючи на те, що: смерть військовослужбовця настала під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій; обставини події та факт отримання тяжкого поранення відображені в офіційних документах військової частини та матеріалах службового розслідування; свідки загибелі військовослужбовця були опитані в ході службового розслідування, їхні пояснення є узгодженими, послідовними й підтверджують саме факт смерті, а не лише зникнення безвісти.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував специфіку воєнного часу та бойової обстановки, для яких і створений спеціальний механізм статті 317 ЦПК України. Натомість суд застосував до заявника такі ж стандарти доказування, як і для випадків смерті в мирних умовах, коли тіло доставляється до медичного закладу, лікар проводить огляд, видається медичне свідоцтво, а ДРАЦС реєструє смерть за загальною процедурою. Такий підхід прямо суперечить сучасній практиці Верховного Суду, яка виходить з того, що формальне ототожнення воєнних і мирних умов є неприпустимим. Важливо підкреслити і розмежування між встановленням факту смерті (стаття 315 ЦПК, стаття 17 Закону про ДРАЦС) та оголошенням фізичної особи померлою (стаття 46 ЦК України, статті 305-309 ЦПК).
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 грудня 2025 року та постановити нове , про задоволення заяви.
Судом встановлено, що 28.11.1998 року у Палаці шлюбів м.Кременчука між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №1182, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 28.11.1998 серії НОМЕР_4 .
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 30.05.2023 року солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 з 16.01.2023 року по даний час.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.09.2023 № 1900 «Про призначення службового розслідування», призначено провести службове розслідування за фактом зникнення гранатометника 3 відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 .
З акту службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_4 , від 15.10.2024, в ході службового розслідування встановлено: 27.08.2023 р. близько 07:00 солдат ОСОБА_2 зник безвісти внаслідок мінометного обстрілу та штурмових дій позиції «ІНФОРМАЦІЯ_4» з боку збройних формувань російської федерації в районі н. п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Місце знаходження солдата ОСОБА_2 на даний час невідоме.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 02.11.2023 №623 службове розслідування завершене. Визнано, що 27.08.2023 р. близко 07:00 солдат ОСОБА_2 зник безвісти внаслідок обстрілу та штурмових дій позиції «ІНФОРМАЦІЯ_4» з боку збройних формувань російської федерації в районі н.п. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.
Ухвалою суду від 14.11.2025 року витребувано від відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію чи подавала ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану медичний документ, що підтверджує факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та чи наявний актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлено, що відповідно до проведеної перевірки за даними Державного реєстру актів цивільного стану громдян та паперових носіїв актових записів про смерть, які зберігаються у відділі, актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутній.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (п. 77), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (п. 52), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (п. 148)).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті чоловіка, заявник послалася на положення статтей 315 та 317 ЦПК України.
Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
У заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан уведено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, дія такого спрощеного порядку поширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України. Здебільшого цей спрощений порядок застосовується у зоні воєнних дій та на тимчасово окупованих територіях України, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, зокрема в обставинах, що загрожували їй смертю.
Подібні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/980/24.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті чоловіка, заявниця посилалась на те, що факт його загибелі під час виконання бойового завдання підтверджується матеріалами службового розслідування та письмовими поясненнями свідків.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вказані докази підтверджують лише факт зникнення безвісти з ОСОБА_2 , 27.08.2023.
Згідно з наказом №623 командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2023 «Про результати службового розслідування», який був виданий саме на підставі акту службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 , підтверджено лише факт зникнення безвісти ОСОБА_2 .
Також встановлено, що відповідно до бойового розпорядження командира 395 3мб від 27.08.2023 військової частини НОМЕР_1 , яке зафіксовано у журналі бойових дій військової частини НОМЕР_1 інв №1472, група військовослужбовців 7мр, 8мр,5мінбатр, 3мб , до складу якої входив солдат- гранатометник 3 відд. 1 механізованого взводу 9мр- рядовий ОСОБА_2 , в період 07:00 годин 27.08.2023 поблизу населеного пункту Новоєгорівка,Сватівського району, Луганської області, під час виконання бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 №395 від 27.08.2023 під час танкового обстрілу позиції «ІНФОРМАЦІЯ_4» зник безвісти. Пошуки зниклого безвісти не мали успіху. Доказів самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_2 дезертирства або потрапляння в полон, не виявлено ( т.1 а.с 8-11 ).
Таким чином, вказані докази не можуть бути безумовною підставою для встановлення факту смерті ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання. Достатніх та беззаперечних доказів смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
В аналогічній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про оголошення померлим фізичної особи - громадянина України, який, виконуючи обов`язок із захисту України, вірогідно загинув в результаті влучання ворожої ракети в охоронюваний ним об`єкт у м. Києві (справа № 755/11021/22, провадження № 14-94цс24).
У постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.
У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».
У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).
При цьому, речення друге частини другої статті 46 ЦК України передбачено задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.
Частину другу статті 46 ЦК України потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Ця стаття передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з`являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження. Завдяки цьому механізму законодавець також прагне забезпечити справедливість, враховуючи потребу в захисті прав людини та її законних інтересів. Стаття 48 ЦК України формує справедливий та розумний баланс між інтересами держави, суспільства та окремих осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, що є ключовим для функціонування правової системи.
Отже, оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто, констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту статей 43, 46 ЦК України, колегія суддів приходить висновку, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, зокрема у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України), що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22).
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 24 червня 2025 року в справі № 740/3257/23, від29 жовтня 2025 року у справі № 334/9435/24.
Враховуючи викладене, обставини зникнення ОСОБА_2 дають підстави припускати його загибель під час виконання бойового завдання.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судами фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про те, що надані заявницею докази достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами.
Оцінивши належність та допустимість доказів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, оскільки останньою не надано належних та допустимих доказів на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_2 саме ІНФОРМАЦІЯ_5.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 , 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Гусача Сергія Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак