П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/18476/25
Провадження № 22-ц/4815/1687/26
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Харечко С.П.
Рішення суду першої інстанції
(скороченим текстом) проголошено:
о 15 год. 18 хв. 11 червня 2026 року
у м. Рівне Рівненської області
Повний текст рішення складено: 18 червня 2026 року.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області;
за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Никонця Дмитра Анатолійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`янчук Вікторії Сергіївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2026 року,
в с т а н о в и в:
У вересні 2025 року в суд через свого представника - адвоката Лук`янчук В.С. звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначення місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивуючи вимоги, позивачем, вказувалося, що між сторонами 12 жовтня 2018 року зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2025 року у справі № 569/9847/25 шлюб між ними розірвано.
ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_2 , разом з сином ОСОБА_3 , проте фактично вони проживають за іншою адресою: АДРЕСА_3 . Звертав увагу, що відповідач участі у вихованні сина не бере, матеріальної допомоги на його утримання не надає та на цей час перебуває за межами України.
Вважав, що ці обставини свідчать про відсутність належного інтересу ОСОБА_2 до дитини та виконання нею батьківських обов`язків. Отже, місце проживання малолітнього сина слід визначити разом із ним, адже саме він забезпечує належні умови для проживання та розвитку дитини, здійснює виховання та бере активну участь у його житті.
Ухвалою Рівненського міського суду від 20 жовтня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради; про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Ухвалою Рівненського міського суду від 02 березня 2026 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області; про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина і визначення місце проживання дитини разом з батьком.
У поданій через свого представника - адвоката Лук`янчук В.С. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати і задовольнити позов повністю.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про хибність тверджень суду щодо недостатності висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, адже цей орган свій висновок мотивував доцільністю визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком саме за результатами вивчення обставин проживання сина, умов його утримання та виховання.
Також відповідач письмово підтвердила свою згоду на проживання дитини з батьком, що свідчить про відсутність спору щодо фактичних обставин проживання дитини. Ця згода не нівелює необхідності судового визначення місця проживання малолітнього сина і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Вважає, що суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки не встановив усіх фактичних обставин і не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем.
Крім того, суд зробив помилковий висновок про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання дитини. Сам факт звернення позивача до суду уже свідчить про наявність необхідності судового захисту його прав та інтересів малолітнього сина. При цьому судом залишено поза увагою висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком. При цьому не враховано той факт, що відповідачем подавався зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з матір`ю, тобто на момент пред`явлення первісного позову існував спір щодо визначення місця проживання. Тобто відмова суду в задоволенні позову є безпідставною і жодним чином не прийнятою в інтересах дитини, що є неприпустимим та ухваленим з порушенням Конвенції про права дитини.
Зауважує, що саме позивач забезпечує дитині належні умови проживання, навчання, лікування, побутового забезпечення та виховання, постійно проживає разом із сином, самостійно вирішує питання його розвитку та утримання, тоді як відповідач проживає окремо від дитини, перебуває за межами України та не здійснює щоденного батьківського піклування. Отже, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суд має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Щодо висновків суду про неможливість встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з метою ухилення позивача від проходження військової служби під час воєнного стану, то вони є припущеннями і не ґрунтуються на жодному наявному у справі доказі.
Тому судом неправильно застосовано норми ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 157, 161, 164 СК України, ст.ст. 8, 12 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст. 9, 12, 18, 27 Конвенції про права дитини, а також не враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах "М.С. проти України", "Хант проти України".
Заявник покликається і на залишення без застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду у постановах від 23 вересня 2023 року у справі №22/306/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №750/9620/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №559/1215/19-ц.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як з`ясовано судом, 12 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Рівненському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, про що складено актовий запис № 1729.
Від шлюбних відносин сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28 березня 2019 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2025 року у справі №569/9847/25, що набрало законної сили, шлюб між ними розірвано.
З витягу з реєстру територіальної громади від 16.06.2025 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм батьком - ОСОБА_1 .
Довідкою голови правління Житлово-будівельного кооперативу «Іскра» від 28.06.2025 № 25/06 стверджено, що позивач фактично проживає у АДРЕСА_3 , разом із сином - ОСОБА_3 . Інші особи у цьому житловому приміщенні не проживають.
Характеристикою від 18.06.2025 встановлено, що ОСОБА_1 з 12 вересня 2024 року працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на посаді майстра з ремонту кавового обладнання.
З листа-відповіді Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Центральний» Рівненської міської ради» від 27.06.2025 № 01-02/233 видно, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є декларантом закладу. Батьки дитини дотримувалися рекомендацій сімейного лікаря щодо лікувально-профілактичних, реабілітаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих заходів, а профілактичні щеплення проведені відповідно до віку дитини. Від часу укладення декларації на прийом до лікаря дитину супроводжували обоє батьків. 13 червня 2025 року на профілактичне щеплення дитину супроводжував лише батько - ОСОБА_1 .
Витягом №246475352 від 02.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 .
Долученими ОСОБА_1 до матеріалів справи платіжними інструкціями, видатковими накладними та квитанціями встановлено факти придбання для дитини іграшок, одягу та продуктів харчування за час з квітня по жовтень 2025 року.
З листа-відповіді на адвокатський запит від 06.10.2025 №35 директора Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №31 Рівненської міської ради видно, що ОСОБА_3 відвідував цей освітній заклад з 06 жовтня 2022 року по 25 червня 2025 року. Хлопчик був охайний, доглянутий, спокійний, врівноважений, емоційний. Легко вступав в контакт, правильно сприймав ситуацію, адекватно поводився. Був забезпечений усім необхідним для навчально-виховного процесу: канцелярським приладдям, дидактичними матеріалами, іграшками. На батьківські збори та свята приходила мама. Вихованням та розвитком у закладі займалися обоє батьків. Вчасно приводили та забирали, цікавилися успіхами та досягненнями. На батьківські збори та свята приходила мама.
З листа директора Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №31 Рівненської міської ради від 29.09.2025 №33 вбачається, що ОСОБА_2 працює у цьому закладі з 11 березня 2024 року на посаді помічника вихователя. За час роботи зарекомендувала себе як відповідальна, працьовита та доброзичлива людина. Добре знає свої посадові обов`язки, сумлінно і старанно їх виконує. Дотримується правил санітарії та гігієни, підтримує чистоту та порядок у групі, допомагає вихователю в організації харчування та побуту дітей. Її син - ОСОБА_5 відвідував заклад з 01 вересня 2022 року. У 2024-2025 роках ОСОБА_2 працювала помічником вихователя у його групі. Завжди була поруч з дитиною, приводила і забирала із закладу, опікувалася ним, цікавилася успіхами сина. Дитина завжди була охайна, доглянута. Хлопчик активний, товариський, легко спілкувався з одногрупниками. Відповідач постійно відвідувала батьківські збори, свята. Брала активну участь в діяльності групи. 31 травня 2025 року ОСОБА_2 розрахувалася з роботи в зв`язку з наміром поїхати працювати за кордон на літній період. 01 вересня 2025 року вона знову влаштувалася на роботу в Заклад дошкільної освіти №31 помічником вихователя.
Характеристикою учня 1-В класу Рівненського ліцею №22 Рівненської міської ради ОСОБА_3 від 03.11.2025 стверджується, що дитина навчається у ліцеї з 01 вересня 2025 року. Учень має все необхідне для навчання. Уроки без поважних причин не пропускає, в ліцей завжди приходить вчасно. На уроках активний, старанний, відповідально відноситься до виконання завдань. В спілкуванні з однокласниками не конфліктний, в класі має друзів. Хлопчик завжди доглянутий, охайно одягнений. Тато - ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні і вихованні сина. Постійно цікавиться його навчанням і поведінкою, за потреби допомагає з навчанням. Відвідує батьківські збори, бере активну участь в житті класу. Кошти для придбання навчальних посібників або інших потреб дитини виділяє тато. Приводить ОСОБА_6 до ліцею і забирає з ліцею завжди тато.
З листа-відповіді від 23.10.2025 №262025 Відділу державної виконавчої служби у м.Рівному Львівського міжрегіонального управління юстиції України вбачається, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 при примусовому виконанні судового наказу № 569/12665/25, виданого 23.06.2025 Рівненським міським судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі (однієї чверті) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на 22 жовтня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
За змістом заяви від 08 січня 2026 року ОСОБА_1 на адресу Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, позивач просив зафіксувати факти неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків; вжити термінових заходів реагування, передбачених законодавством, з метою захисту прав і безпеки дитини; провести з матір`ю - ОСОБА_2 роз`яснювальну роботу щодо належного виконання своїх обов`язків.
У своєму листі-відповіді від 15.01.2026 Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради зазначала, що з ОСОБА_2 проведено бесіду щодо зазначеного питання виконання батьківських обов`язків, в ході якої наголошено на відповідальному ставленні до виконання батьківських обов`язків. У письмовому поясненні відповідач звертала увагу, що робить все можливе для налагодження стосунків з сином ОСОБА_6 , однак дитина на контакт іде неохоче; вона зобов`язалась належним чином виконувати батьківські обов`язки.
Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01-293/26 від 12.02.2026 визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .
Цим висновком встановлено, що 06 листопада 2025 року питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Комісія прийняла рішення перенести розгляд ухвали Рівненського міського суду про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з метою довивчення питання та налагодження матір`ю - ОСОБА_2 відносин зі своїм сином. Однак змін у відносинах матері з дитиною не відбулось. ОСОБА_6 й надалі неохоче погоджується на зустрічі та категорично відмовляється залишатись з ночівлею за місцем проживання матері. Від ОСОБА_2 у листопаді 2025 року надійшла заява до Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про проведення профілактичної бесіди з батьком дитини щодо усунення з його боку перешкод у спілкуванні з дитиною та сприянню налагодження стосунків між матір`ю і сином. Проведено відповідну бесіду та надано відповідь на звернення.
У січні 2026 року розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 . Проведено роз`яснювальну роботу та надано відповідь на звернення. 12 лютого 2026 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повторно розглядалась ухвала Рівненського міського суду про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини. Мати дитини - ОСОБА_2 до Служби у справах дітей подала заяву, де не заперечила щодо позову про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 з батьком та звернулась з проханням розглядати питання за її відсутності. Комісія, як консультативно-дорадчий орган при Виконавчому комітеті Рівненської міської ради, рекомендувала Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради надати висновок про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком.
З показань в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком, який приводить дитину до школи, забирає її після занять, забезпечує дитину необхідними речами, а вони разом проводять свій вільний час. Матір дитини свідки бачили лише одного разу. Батьківські збори відвідував батько дитини, який також здійснював оплату витрат, пов`язаних із потребами класу та школи.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення позову, адже висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради є недостатнім доказом у частині обґрунтування доцільності визначення місця проживання дитини разом із батьком. Так, у висновку не зазначено, які саме найкращі інтереси дитини були враховані органом опіки та піклування. При цьому сам по собі факт відсутності заперечень матері щодо проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для висновку про необхідність визначення місця проживання дитини саме з батьком.
Судом визнано, що позивач не довів, що на час розгляду справи за позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, його права були порушені, не визнані або оспорюються відповідачем.
Оскільки суб`єктивні права ОСОБА_1 на проживання з дитиною порушені не були, а спір між сторонами про визначення місця проживання дитини фактично відсутній, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання і утримання малолітньої дитини, то суд з`ясував відсутність між сторонами спору щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. При цьому відповідач сплачує аліменти на утримання сина, а заборгованість за аліментами відсутня. Відомостей про те, що позивач звертався до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина, матеріали справи не містять.
Крім того, зауважено, що судом не може бути встановлено факт самостійного виховання і утримання дитини з метою ухилення позивача від проходження військової служби під час воєнного стану в Україні, якщо для цього немає реальних юридичних підстав щодо другого з батьків. У разі мобілізації батька дитини або проходження ним військової служби закон передбачає, що дитину повинна забрати мати, якщо вона офіційно не позбавлена прав на цю дитину. Натомість у справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків та врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини і не звільняє її від батьківських обов`язків, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову і в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.
З такими висновками погоджується колегія суддів.
Частиною третьою ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Норми статті 51 Конституції України і ч.ч. 2, 3 ст. 5 СК України вказують, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до абз. четвертого ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 8, ст.ст. 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Частинами четвертою, шостою ст. 19 СК України унормовано, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу (ч. 1 ст. 121 СК України).
Згідно зі ст.ст. 141, 150, 152, 161 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, зазначена норма закону дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Згідно із ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Як правильно звернув увагу суд, позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з ним та встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини ґрунтується на тому, що його малолітній син з літа 2025 року проживає з ним, перебуває на його утриманні, він самостійно займається вихованням сина. Відповідач проживає окремо, участі у вихованні та утриманні дитини не бере, а тому позивач вважав, що з метою забезпечення найкращих інтересів дитини доцільним є визначення його місця проживання разом з батьком.
Отже, з літа 2025 року малолітній ОСОБА_3 проживав разом з батьком, а ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини, не вчиняла. Крім того, вона добровільно подала до органу опіки та піклування заяву про відсутність заперечень щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_6 з батьком. Тобто спір щодо місця проживання дитини ініційовано батьком, з яким дитина і так фактично проживає і продовжує проживати. Мати дитини не вимагає зміни його місця проживання і не заперечує щодо проживання дитини з батьком, що свідчить про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини.
Органом опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради забезпечено висновок про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Цей висновок обґрунтовано тим, що дитина фактично проживає з батьком, який забезпечує її належне утримання та догляд. Крім того, мати дитини письмово повідомила про відсутність заперечень щодо визначення місця проживання сина разом із батьком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц зазначено, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду попередньої інстанції, бере до уваги, що висновок органу опіки та піклування у частині доцільності визначення місця проживання дитини разом із батьком є необгрунтованим. Так, у висновку не зазначено, які саме найкращі інтереси дитини були враховані Органом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради. Сам по собі факт відсутності заперечень матері щодо проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для твердження про необхідність визначення місця проживання дитини саме з батьком.
Тому ОСОБА_1 не надав переконливих і об`єктивних доказів про те, що на час розгляду справи судом щодо визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, його суб`єктивні права як батька щодо дитини - малолітнього сина ОСОБА_6 порушувалися, не визнавалися або оспорювалися відповідачем. При цьому враховується, що у клопотанні від 02 березня 2026 року ОСОБА_2 вказувала про прийняття нею рішення не перешкоджати у залишенні проживання сина разом з батьком.
Щодо доводів апеляційної скарги про хибність тверджень суду щодо недостатності висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, то з огляду на обставини справи і вимоги закону колегія суддів з ними не погоджується як з необгрунтованими.
Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про помилковість висновку стосовно відсутності спору між сторонами, адже при цьому сам факт звернення позивача до суду уже свідчить про виникнення спірних відносин між сторонами, а, тим більше, відповідачем було пред`явлено зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Так, за правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26) зазначається, що "відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), на яку послався суд апеляційної інстанції, разом із іншим, зробив висновок про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення".
Оскільки на час пред`явлення позову ОСОБА_1 спір між сторонами існував, з чим погоджується і заявник, проте на час вирішення цих правовідносин у суді першої інстанції його було вичерпано, тому у задоволенні позову повинно бути відмовлено, що і зроблено судом попередньої інстанції.
З приводу позову ОСОБА_1 у частині встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини, то судом також правильно відмовлено у його задоволенні.
Відповідно ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Норми статей 180, 181 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Закон не обмежує батьків дитини у визначенні способів виконання ними обов`язку утримувати дитину та надає можливість врегулювати це питання за їх спільною домовленістю.
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Правилами сімейного законодавства не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Як визначено у ч. 1 ст. 15 СК України, невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначала, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язано з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Як наголошувалося судом, між сторонами відсутній спір щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Відповідач сплачує аліменти на утримання сина, а заборгованість за аліментами відсутня. Відомостей, що позивач звертався до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина, ним надано не було, а матеріали справи їх не містять. Крім того, судом не може бути встановлено факт самостійного виховання і утримання дитини з метою ухилення позивача від проходження військової служби під час воєнного стану в Україні, якщо для цього немає реальних юридичних підстав щодо другого з батьків. У разі мобілізації батька дитини або проходження ним військової служби, закон передбачає, що дитину повинна забрати мати, якщо вона офіційно не позбавлена прав на цю дитину. Натомість у цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Тому з`ясувавши, що ОСОБА_1 не надав об`єктивних і переконливих доказів про ухилення відповідача на час вирішення справи від виконання батьківських обов`язків та врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини і не звільняє її від батьківських обов`язків, суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову і у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.
Щодо посилань автора апеляційної скарги про те, що саме позивач забезпечує дитині належні умови проживання, навчання, лікування, побутового забезпечення та виховання, постійно проживає разом із сином, самостійно вирішує питання його розвитку та утримання, тоді як відповідач проживає окремо від дитини, перебуває за межами України та не здійснює щоденного батьківського піклування, то ці обставини з огляду на наведені висновки не спростовують правильності тверджень суду.
Так само не можна погодитися і з аргументами про хибність висновків суду щодо неможливості встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з метою ухилення позивача від проходження військової служби під час воєнного стану, адже за обставинами справи і вимогами закону суд дійшов правильного переконання, з чим погоджується і апеляційний суд.
Спростовуються правильністю висновків суду і доводи заявника про помилкове незастосування норм матеріального права.
Не заслуговують на увагу твердження про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення справи, заявник не надала, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
З приводу аргументів про незастосування висновків у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2023 року у справі №22/306/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №750/9620/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №559/1215/19-ц, то правовідносини, які переглядаються апеляційним судом, та права і обов`язки, які були предметом перегляду касаційним судом, відрізняються між собою обставинами справи, правовою природою і правовими характеристиками, а тому не є подібними та релевантними.
В решті доводи апеляційної скарги колегією суддів також визнаються необґрунтованими, а тому відхиляються.
Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд попередньої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у позові.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`янчук Вікторії Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 29 вересня 2026 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
С.С.Шимків