П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/7861/25
Провадження № 22-ц/4815/1067/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича,
в с т а н о в и в:
20.02.2026 ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Соломон О.М., звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича, в якій просить поновити строк на подання скарги, скасувати постанову приватного виконавця про розшук майна боржника від 03.11.2025, винесену у виконавчому провадженні № 78910506, а також покласти судові витрати на приватного виконавця.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2025 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до скаржника про відшкодування шкоди в порядку регресу, з останнього було стягнуто на користь МТСБУ суму сплаченого відшкодування, пов`язаного з регламентною виплатою, у розмірі 34261 грн 66 коп., вартість послуг експерта у розмірі 1700 грн, а також 3028 грн судових витрат.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року поновлено строк на подання до суду скарги на постанову приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина О.А. про розшук майна від 23 листопада 2025 року.
Скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича задоволено.
Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича про розшук майна боржника від 23.11.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/7861/25, виданого 29 липня 2025 року у виконавчому провадженні № 78910506.
В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Хомин Олег Андрійович, посилаючись на необґрунтованість та незаконність оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 повністю.
Не погоджується з поновленням ОСОБА_2 строку на звернення зі скаргою. Апелянт стверджує, що постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику рекомендованим поштовим відправленням за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а тому боржник був належним чином повідомлений про виконавче провадження. Посилається також на відомості "Укрпошти", за якими відправлення мало статус "повернуто", та на практику Верховного Суду, відповідно до якої направлення документів за адресою, зазначеною у виконавчому документі, є належним повідомленням. Додатково апелянт вказує, що ще 20 серпня 2025 року було накладено арешт на кошти боржника, що на його переконання, також свідчить про його обізнаність щодо існування виконавчого провадження.
Щодо правомірності розшуку автомобіля апелянт заперечує висновок суду про невжиття інших заходів примусового виконання. Зазначає, що після відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на кошти боржника, а протягом серпня-жовтня 2025 року приватний виконавець неодноразово направляв запити до банківських установ з метою виявлення коштів. Оскільки такі заходи не дали результату, 3 листопада 2025 року було оголошено в розшук належний боржнику автомобіль. Тому, на думку апелянта, перед зверненням стягнення на рухоме майно ним було дотримано встановленої законом черговості та вжито попередніх заходів для виявлення коштів.
Окремо апелянт заперечує висновок про добровільне виконання рішення: зазначає, що станом на розгляд скарги в суді першої інстанції кошти на депозитний рахунок приватного виконавця не надходили, а перша сплата у сумі 1 500 грн відбулася лише 20 березня 2026 року, тобто вже після постановлення оскаржуваної ухвали від 9 березня 2026 року. Відтак твердження про добровільне погашення боргу на час вирішення скарги доказами не підтверджувалося.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заперечує, що був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Зазначає, що доказів фактичного отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження апелянтом не надано, а сам факт направлення кореспонденції не підтверджує його обізнаності про провадження. У відзиві також посилаються на практику Верховного Суду щодо необхідності належного повідомлення боржника та встановлення факту отримання ним постанови.
Довід апелянта про те, що арешт банківських рахунків свідчить про обізнаність боржника, у відзиві також заперечується. ОСОБА_2 зазначає, що отримує пенсію по інвалідності та безперешкодно користувався банківською карткою, тому накладення арешту фактично не дало йому підстав дізнатися про виконавче провадження.
Щодо суті виконавчих дій у відзиві наголошується, що після того, як ОСОБА_2 стало відомо про наявність боргу, він розпочав його добровільне погашення. Водночас автомобіль є єдиним доступним засобом пересування для нього та його сім`ї, використовується для повсякденних потреб і отримання додаткового доходу; його розшук та можливе вилучення ускладнюють доступ до медичної допомоги й можливість заробляти кошти для погашення заборгованості. Додатково наголошується на інвалідності III групи та наявності трьох неповнолітніх дітей. Тому сторона скаржника вважає застосований виконавцем захід неспівмірним обсягу вимог за виконавчим документом, а ухвалу першої інстанції - законною та обґрунтованою.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа № 569/7861/25, виданого 29.07.2025 Рівненським міським судом Рівненської області, приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Хомином О.А. відкрито виконавче провадження № 78910506 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України грошових коштів.
03.11.2025 постановою приватного виконавця Хомина О.А. у межах вказаного виконавчого провадження оголошено у розшук транспортний засіб боржника, а саме автомобіль DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Скаржник є особою з інвалідністю ІІІ групи та батьком трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Згідно довідки серії РВН № 071455, виданої ОСОБА_2 , 1985 р.н., він є інвалідом з дитинства довічно третьої групи з 01.01.2009. (а.с. 17)
Згідно даних епікризу Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" РМР неврологічне відділення для хворих з порушенням кровообігу к. 9691 ОСОБА_2 , 1985 р.н., інвалід 3 групи, знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології ЦМЛ м. Рівне з 16.10.2020 по 23.10.2020.
Згідно даних епікризу Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" РМР неврологічне відділення для хворих з порушенням кровообігу к. 20826 ОСОБА_2 , 1985 р.н., проживаючий за дресою: АДРЕСА_1 , знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології ЦМЛ м. Рівне з 04.12.2023 по 05.12.2023.
Згідно Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.02.2026 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протипоказана важка фізична праця, нервове перенапруження, заняття ЛФК контроль АТ та постійний прийом антигіпертензивних препаратів, тромболітичної терапії.
Суд першої інстанції виходив з того, що строк на оскарження постанови приватного виконавця не пропущено з неповажних причин, оскільки належних доказів повідомлення боржника про винесення оскаржуваної постанови матеріали справи не містять, а про її існування представнику скаржника стало відомо лише 12 лютого 2026 року після отримання матеріалів виконавчого провадження на адвокатський запит. Тому суд поновив строк на звернення зі скаргою.
По суті скарги суд виходив із принципу співмірності заходів примусового виконання обсягу вимог за виконавчим документом та врахував, що стягнення насамперед має звертатися на кошти боржника. Суд зазначив, що доказів вжиття приватним виконавцем інших заходів примусового виконання до оголошення автомобіля в розшук не надано. Водночас автомобіль є єдиним доступним засобом пересування ОСОБА_2 та його сім`ї, використовується для забезпечення повсякденних потреб і отримання доходу; боржник є особою з інвалідністю III групи та батьком трьох неповнолітніх дітей, має проблеми зі здоров`ям і потребує доступу до медичної допомоги. Суд також врахував твердження про вжиття боржником заходів для добровільного виконання рішення. За сукупності цих обставин суд визнав оголошення автомобіля в розшук неспівмірним заходом примусового виконання та скасував відповідну постанову приватного виконавця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця може бути подана до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено судом, представник ОСОБА_2 звернулася до приватного виконавця з адвокатським запитом щодо надання матеріалів виконавчого провадження № 78910506. У період з 05 по 11 лютого 2026 року представниця скаржника у зв`язку з погіршенням стану здоров`я перебувала у відпустці, що підтверджено наявними у справі доказами, а з матеріалами виконавчого провадження та відомостями про оскаржуване рішення приватного виконавця ознайомилася 12 лютого 2026 року.
Заперечуючи проти поновлення процесуального строку, приватний виконавець посилається на обізнаність боржника про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження та на реєстр поштових відправлень як на підтвердження його належного повідомлення.
Однак такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Предметом оскарження у цій справі є конкретне рішення приватного виконавця про оголошення транспортного засобу боржника у розшук. Тому сама по собі обізнаність ОСОБА_2 про існування виконавчого провадження не свідчить про те, що йому було відомо про прийняття в межах цього провадження саме оскаржуваного рішення.
Долучений приватним виконавцем реєстр поштових відправлень від 21.08.2025 року не підтверджує надсилання постанови про розшук майна боржника від 03.11.2025 року.
Інших належних доказів, які б підтверджували направлення ОСОБА_2 оскаржуваної постанови або його обізнаність про її існування раніше 12 лютого 2026 року, матеріали справи не містять.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про пропуск установленого законом строку на звернення до суду не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для його поновлення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про дотримання приватним виконавцем установленої законом послідовності звернення стягнення на майно боржника, колегія суддів виходить з такого.
Як правильно зазначає сам апелянт, положеннями статей 48, 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено певну послідовність звернення стягнення на майно боржника: насамперед стягнення звертається на кошти та інші цінності боржника, у разі їх відсутності або недостатності - на інше, зокрема рухоме, майно, а звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється за відсутності достатніх коштів чи рухомого майна.
Обґрунтовуючи дотримання такої послідовності, приватний виконавець посилається на те, що протягом трьох місяців ним вживалися заходи щодо виявлення коштів боржника шляхом направлення 20 серпня, 9 вересня та 8 жовтня 2025 року до банківських установ запитів про надання інформації, що становить банківську таємницю, які, за твердженням апелянта, виявилися безрезультатними.
Разом з тим подані до суду першої інстанції пояснення приватного виконавця містять відомості лише про направлення таких запитів, тоді як відповіді банківських установ на них у матеріалах справи відсутні. За таких обставин неможливо встановити, чи були виявлені відкриті на ім`я боржника рахунки, які залишки коштів на них знаходилися, чи були такі кошти достатніми або недостатніми для виконання рішення.
Доказів вжиття приватним виконавцем інших заходів примусового виконання до оголошення автомобіля в розшук не надавалось.
Частина 3 статті 367 ЦПК України вказує, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Посилаючись в апеляційній скарзі на постанову про арешт коштів боржника та постанову про розшук його майна, апелянт не навів обставин, які перешкоджали поданню цих документів до суду першої інстанції, та не обґрунтував неможливості їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали.
За таких обставин підстав для прийняття зазначених документів як нових доказів на стадії апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність застосування такого заходу примусового виконання, як оголошення транспортного засобу боржника у розшук.
Суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Хомина Олега Андрійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 29 вересня 2026 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.