Справа № 560/7292/26
РІШЕННЯ
іменем України
29 вересня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Нетішинської міської ради №137/2026 від 05.03.2026 «Про розгляд листа управління освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо виключення житлового приміщення АДРЕСА_1 , з фонду житла для тимчасового проживання громадян»; зобов`язати виконавчий комітет Нетішинської міської ради повторно розглянути клопотання управління освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради, оформлене листом від 21.01.2026 №04/02-04-156 та зареєстроване 23.01.2026 за №23/388-01-10/2026, з урахуванням правової оцінки суду.
Згідно із заявами по суті справи, позивачка позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.
Так, позивачка вважає, що рішення виконавчого комітету Нетішинської міської ради №137/2026 від 05.03.2026 є протиправним, оскільки воно порушує її житлові права та законні інтереси членів її сім`ї.
На обґрунтування позову позивачка, зокрема, посилається на те, що вона та члени її сім`ї тривалий час проживають у квартирі АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеними особами, не мають іншого житла, а спірне житлове приміщення було фактично облаштоване сім`єю за власні кошти.
Позивачка також зазначає, що строк проживання у квартирі неодноразово продовжувався, а управління освіти ініціювало питання про переведення квартири з фонду житла для тимчасового проживання до житлового фонду постійного проживання.
Позивачка наголошує, що оскаржуване рішення фактично позбавляє її сім`ю перспективи стабільного житлового забезпечення, оскільки залишає квартиру у статусі житла для тимчасового проживання.
Також позивачка посилається на принципи правової визначеності, пропорційності та легітимних очікувань.
Окремо позивачка звертає увагу на зміст обговорення питання на засіданні виконавчого комітету 05.03.2026.
На її думку, з цього обговорення вбачається, що фактичним мотивом відмови було небажання створювати «прецедент», а не належна оцінка конкретних обставин її сім`ї.
Відповідно до заяв по суті справи, відповідач проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити повністю з таких підстав.
Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 була надана позивачці саме як житло з фонду житла для тимчасового проживання, а не як житло для постійного користування.
На думку відповідача, тривале проживання у квартирі, щорічне продовження строку проживання та здійснення ремонту не змінюють правового режиму цього житла.
Вказує, що оскаржуване рішення не припиняє право позивачки на проживання у квартирі, не є рішенням про виселення та не позбавляє її житла.
Вважає, що позивачка не має суб`єктивного права вимагати зміни статусу житла з тимчасового на постійне.
Крім того, відповідач посилається на повноваження виконавчого комітету щодо управління комунальним майном і житловим фондом та на Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 №422 «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання».
За позицією відповідача, житлове приміщення може бути виключене з фонду житла для тимчасового проживання лише за наявності передбачених законом підстав, зокрема якщо відпала потреба в такому його використанні.
Відповідач додатково наголошує, що позивачці було надано право проживання саме у житлі з фонду тимчасового проживання, а отже, на думку відповідача, у неї не виникло легітимного очікування на приватизацію, постійне користування чи зміну статусу житла.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
23.03.2020 управління освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради звернулося до міського голови з листом №04/02-04-340 щодо сприяння у виділенні ОСОБА_1 житлової кімнати чи житла.
У листі зазначено, що ОСОБА_1 працює в закладах освіти міста з 2014 року, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, її сім`я складається з 3 осіб і на той час винаймає житло.
У зв`язку із запровадженням карантинних заходів розгляд цього питання було перенесено до найближчого чергового засідання громадської комісії з житлових питань після скасування карантинних заходів.
07.05.2020 виконавчий комітет повідомив управління освіти, що порушене питання було включене до порядку денного і розглядалося на черговому засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Нетішинської міської ради 28.04.2020.
Рішенням комісії ОСОБА_1 відмовлено у поліпшенні житлових умов у зв`язку з відсутністю житла відповідної площі у житловому фонді міста Нетішина.
09.04.2020 рішенням виконавчого комітету Нетішинської міської ради №167/2020 квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових житлових приміщень та включено до фонду житла для тимчасового проживання громадян.
13.07.2020 управління освіти повторно звернулося до міського голови щодо сприяння у виділенні ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 для тимчасового проживання.
У листі повторно зазначено про роботу позивачки в освіті з 2014 року, статус внутрішньо переміщеної особи (далі - ВПО), склад сім`ї з 3 осіб та відсутність власного житла.
27.08.2020 рішенням виконавчого комітету №371/2020 ОСОБА_1 та членам її сім`ї надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 з фонду житла для тимчасового проживання громадян строком на 1 рік як особі, що перебуває у місті у зв`язку з роботою.
03.09.2020 на підставі рішення №371/2020 видано ордер №30/2020 на житлове приміщення з фонду житла для тимчасового проживання.
В ордері зазначено склад сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ордер стосувався квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 12,7 кв.м.
У 2021-2025 роках строк проживання позивачки та членів її сім`ї у квартирі АДРЕСА_3 а щороку продовжувався рішеннями виконавчого комітету, а саме: від 25.08.2021 №409/2021, від 08.09.2022 №311/2022, від 14.09.2023 №341/2023, від 10.10.2024 №302/2024 та від 09.10.2025 №459/2025.
15.01.2026 комісія з житлових питань працівників освіти м. Нетішина розглянула питання про переведення квартири АДРЕСА_3 з фонду житла для тимчасового проживання до житлового фонду постійного проживання та вирішила порушити відповідне клопотання перед громадською житловою комісією виконавчого комітету.
Рішення прийнято одноголосно: 6 - «за», 0 - «проти», 0 - «утримались».
21.01.2026 управління освіти звернулося до міського голови з листом №04/02-04-156, у якому просило сприяти переведенню квартири АДРЕСА_1 з фонду житла для тимчасового проживання громадян до житлового фонду постійного проживання та закріпленню цього житла за сім`єю ОСОБА_1 на постійній основі.
У цьому листі управління освіти посилалося на те, що ОСОБА_1 працює в системі освіти міста Нетішина понад 10 років, є внутрішньо переміщеною особою, не має у власності іншого житла, а разом з нею у квартирі проживають неповнолітня донька та ОСОБА_2 , який, за змістом листа, є добровольцем, ветераном війни та учасником бойових дій.
Також у листі зазначено, що відповідно до ордера №30/2020 сім`я отримала приміщення, яке було технічно непридатним для житла, однак за власні кошти сім`ї у ньому проведено реконструкцію та облаштування.
До листа управління освіти були додані, зокрема, копія трудової книжки, копія ордера, документи членів сім`ї, довідки ВПО, документи щодо статусу учасника бойових дій, довідка про поранення та фотоматеріали виконаних робіт у квартирі.
10.02.2026 громадська комісія з житлових питань при виконавчому комітеті розглянула питання щодо листа управління освіти про виключення квартири АДРЕСА_3 з фонду житла для тимчасового проживання. За результатами розгляду комісія рекомендувала виконавчому комітету відмовити у виключенні квартири АДРЕСА_3 з фонду житла для тимчасового проживання. Голосування: 9 - «за», 0 - «проти», 1 - «утрималась».
05.03.2026 виконавчий комітет Нетішинської міської ради прийняв рішення №137/2026, яким відмовив управлінню освіти у виключенні з фонду житла для тимчасового проживання громадян житлового приміщення АДРЕСА_4 , у зв`язку з тим, що не відпала потреба в його використанні.
Із витягу з протоколу №4 засідання виконавчого комітету від 05.03.2026 вбачається, що питання щодо листа управління освіти про виключення квартири АДРЕСА_3 з фонду житла для тимчасового проживання було включене до порядку денного засідання виконавчого комітету.
За результатами голосування на засіданні виконавчого комітету рішення було прийнято.
У матеріалах справи містяться фотоматеріали щодо стану та поліпшення житла.
Суд враховує їх як докази фактичного облаштування квартири, однак окремо оцінює, чи мають такі докази юридичне значення саме для вирішення питання про правомірність відмови у виключенні квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Отже, з огляду на викладене вище, спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією відповідачем повноважень щодо формування та використання фонду житла для тимчасового проживання громадян, а також у зв`язку з розглядом клопотання управління освіти про зміну правового режиму конкретного житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту «а» та підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, серед інших: власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності або яке отримано в оренду, користування (у тому числі комунальними підприємствами, установами, організаціями); вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Делеговані повноваження: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.
Відповідно до статей 132-1, 132-2 Житлового кодексу Української РСР, який застосовується як акт житлового законодавства України, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання також надаються особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім`ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку, а також особи, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення.
Формування фондів житла для тимчасового проживання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина на користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання; приведення мешканцем жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання у непридатність для його використання; інші підстави, встановлені законом.
Порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 №422 «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання» затверджує два окремі порядки: Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання (далі - у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Пункт 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання передбачає, що житлові приміщення виключаються з фондів житла для тимчасового проживання, якщо відпала потреба в такому їх використанні, а також у разі виключення їх в установленому порядку з числа житлових.
Положення Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання та статті 132-2 Житлового кодексу Української РСР виходять з тимчасового характеру користування таким житлом і встановлюють обмеження щодо приватизації, обміну, поділу, піднайму та вселення інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №200/3265/21-а сформульовано підхід, за яким дискреційні повноваження не є довільними, здійснюються відповідно до закону, а адміністративний суд, перевіряючи рішення суб`єкта владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, не втручається у дискрецію поза межами перевірки за цими критеріями.
Верховний Суд також зазначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі між альтернативними варіантами рішення, прямо або опосередковано закріпленими у законі.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є логічність та структурованість мотивів, зв`язок мотивів із нормами права, правова оцінка фактичних обставин, відповідність висновків фактичним обставинам та відсутність немотивованих висновків.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2026 у справі №420/42267/25 зазначено, що дотримання критерію обґрунтованості, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, є обов`язком суб`єкта владних повноважень, а дефект обґрунтування індивідуального акта не може бути усунутий судом шляхом наведення власних мотивів на користь суб`єкта владних повноважень, які не випливають зі змісту індивідуального акта.
У постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №640/11938/20, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, наведено підхід до розуміння охоронюваного законом інтересу як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, що не суперечить Конституції, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та розумності.
Щодо легітимних очікувань Верховний Суд у постанові від 16.07.2024 у справі №640/4263/22 виходив із того, що правовим підґрунтям для легітимних очікувань можуть бути норми права, судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення або умови договору; саме бажання особи отримати певний результат не є достатнім, якщо для такого результату немає належної правової основи.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №522/10366/16, яка ухвалена у цивільній юрисдикції, але стосується правового режиму житла з фонду тимчасового проживання, Верховний Суд зазначив, що користування житлом, наявність соціальних зв`язків із відповідною квартирою та виконання обов`язків щодо її утримання самі по собі не свідчать про наявність підстав для задоволення вимог щодо отримання такого житла на постійній основі.
У постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №679/1251/22, яка також ухвалена у цивільній юрисдикції та стосувалася житла з фонду тимчасового проживання у м. Нетішині, Верховний Суд виходив із того, що житло, яке належить до фонду житла для тимчасового проживання, не може бути приватизоване, доки має відповідний правовий режим.
Цей правовий висновок суд у цій справі враховує як матеріально-правовий орієнтир щодо правового режиму тимчасового житла, а не як процесуально тотожний спір.
Так, предметом судового контролю у цій справі є не право позивачки на житло загалом і не вирішення судом питання про закріплення за її сім`єю квартири на постійній основі, а правомірність рішення виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 05.03.2026 №137/2026, яким відмовлено у виключенні конкретної квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Суд виходить з того, що рішення №137/2026 зачіпає охоронюваний законом інтерес позивачки у належному, несвавільному та обґрунтованому розгляді питання про зміну правового режиму житла, у якому вона проживає з членами сім`ї.
Водночас, наявність такого інтересу не є тотожною наявності суб`єктивного права вимагати безумовного виключення квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Отже, предметом перевірки є не бажаність чи соціальна доцільність закріплення квартири за сім`єю позивачки на постійній основі, а те, чи прийняв відповідач оскаржуване рішення від 05.03.2026 №137/2026 з дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України, зокрема чи було це рішення обґрунтованим, пропорційним, прийнятим з урахуванням усіх істотних обставин та у межах наданої відповідачу дискреції.
Суд перевіряє оскаржуване рішення ретроспективно - станом на дату його прийняття - і виходить із того мотиву, який зазначений у самому рішенні.
Окрім того, суд вказує на те, що, виходячи зі сталої практики Верховного Суду, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень розподіл тягаря доказування має дві складові.
По-перше, позивачка повинна довести наявність права або охоронюваного законом інтересу, якого стосується спірне рішення, а також навести обставини, які, на її думку, свідчать про порушення такого права чи інтересу.
По-друге, якщо суб`єкт владних повноважень заперечує проти позову, саме на нього покладається обов`язок довести правомірність свого рішення.
Такий обов`язок не обмежується доведенням компетенції органу чи формального посилання на норму права.
Відповідач повинен довести, що рішення прийнято з дотриманням усіх критеріїв частини другої статті 2 КАС України, а саме на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом; з належною метою; обґрунтовано; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Оскільки суд перевіряє оскаржуване рішення ретроспективно, відповідач повинен доводити правомірність рішення саме тими обставинами, доказами та мотивами, які існували на час його прийняття або були покладені в основу рішення.
Доводи, наведені відповідачем лише у відзиві чи запереченнях, не можуть замінювати мотиви самого оскаржуваного рішення або матеріали, що передували його прийняттю.
Так, оскаржуване рішення стосується не первинного надання житла позивачці, не продовження строку проживання та не виселення, а виключно питання про зміну правового режиму квартири АДРЕСА_1 , тобто про її виключення з фонду житла для тимчасового проживання.
Суд встановив, що квартира АДРЕСА_3 з 09.04.2020 має правовий режим житла з фонду тимчасового проживання.
Позивачка та члени її сім`ї були вселені в цю квартиру саме на цій правовій підставі, а строк проживання надалі неодноразово продовжувався на один рік.
Суд зазначає, що у цій справі позивачка довела, що її сім`я має тривалий фактичний зв`язок із квартирою, що вона та члени її сім`ї мають соціально значущі обставини, а також що управління освіти підтримувало ініціативу щодо зміни правового режиму житла.
Зокрема, матеріали справи підтверджують тривале проживання, статус внутрішньо переміщеної особи, роботу позивачки в освіті, наявність неповнолітньої дитини, статус члена сім`ї як учасника бойових дій, поранення та фактичне облаштування квартири.
Водночас, суд виходить з того, що ці обставини самі по собі не означають автоматичного виникнення у позивачки суб`єктивного права на виключення квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Таке питання належить до компетенції відповідача і має вирішуватися з урахуванням пункту 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання (далі - Порядок № 422 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Пункт 4 Порядку №422 передбачає дві релевантні підстави для виключення житлового приміщення з фонду житла для тимчасового проживання: якщо відпала потреба у використанні житла як тимчасового або якщо житло виключене в установленому порядку з числа житлових. Доказів того, що квартира АДРЕСА_3 була виключена з числа житлових приміщень, матеріали справи не містять.
Отже, ключовим для цієї справи є питання, чи довів відповідач, що мотив оскаржуваного рішення - «не відпала потреба у використанні спірного житлового приміщення як житла з фонду тимчасового проживання» - був фактично обґрунтованим, належно мотивованим і сформованим з урахуванням усіх істотних обставин станом на 05.03.2026.
Одночасно суд не ототожнює потребу позивачки у стабільному житлі з юридичною підставою для виключення квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Наявність у сім`ї позивачки потреби у житлі може мати значення для продовження користування тимчасовим житлом або для вирішення питання житлового забезпечення в іншому передбаченому законом порядку, однак не означає автоматичного виникнення права на зміну правового режиму квартири.
Так, оскаржуване рішення відповідача не припинило право позивачки та членів її сім`ї на проживання у квартирі, не скасувало ордер №30/2020, не відмовило у продовженні строку проживання та не є рішенням про виселення.
Отже, предметом спору є саме відмова змінити правовий режим квартири, а не позбавлення позивачки житла.
Щодо доводу позивачки про легітимні очікування, суд зазначає таке.
Рішення №371/2020, ордер №30/2020 та подальші рішення про продовження строку проживання прямо вказували на тимчасовий характер користування квартирою.
Вони не містили гарантії, що квартира надалі буде виключена з фонду житла для тимчасового проживання або закріплена за сім`єю позивачки на постійній основі.
З цих підстав суд доходить висновку, що у позивачки могло існувати легітимне очікування на належний, несвавільний та обґрунтований розгляд клопотання управління освіти, але не легітимне очікування на обов`язкове позитивне вирішення такого клопотання.
Щодо доводів про поліпшення житлового приміщення суд зазначає, що фотоматеріали підтверджують фактичне облаштування квартири та можуть свідчити про зв`язок сім`ї з цим житлом.
Водночас, такі обставини не змінюють правового режиму житла автоматично і не є самостійною підставою, передбаченою пунктом 4 Порядку №422, для обов`язкового виключення квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Щодо доводу позивачки про те, що у 2021 році виконавчий комітет уже приймав рішення про виключення іншого житлового приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, суд зазначає, що такий документ підтверджує наявність у відповідача компетенції вирішувати подібні питання.
Однак сам по собі факт прийняття іншого рішення в іншій ситуації не доводить обов`язку відповідача прийняти аналогічне рішення у цій справі, якщо не встановлено тотожності фактичних і правових обставин.
У той же час, цей документ додатково підтверджує, що відповідач не був позбавлений можливості вирішувати питання про виключення житла з фонду тимчасового проживання за наявності відповідних підстав.
Щодо посилань позивачки на обговорення під час засідання виконавчого комітету суд зазначає, що окремі висловлювання учасників засідання можуть враховуватися для розуміння контексту розгляду питання.
Однак юридично значущим предметом перевірки є прийняте рішення, його нормативна підстава, матеріали, які передували його прийняттю, та відповідність рішення критеріям частини другої статті 2 КАС України.
Із самого оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач послався на статтю 30, частину другу, пункт 3 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Житловий кодекс Української РСР та Порядок №422, а також на лист управління освіти, зареєстрований 23.01.2026 за №23/388-01-10/2026, і рекомендації громадської комісії з житлових питань від 10.02.2026.
Разом з тим, мотивувальна частина оскаржуваного рішення зведена до формулювання про те, що «не відпала потреба в його використанні».
Рішення не містить конкретизації, яка саме потреба у використанні спірної квартири як житла з фонду тимчасового проживання оцінювалася відповідачем, на підставі яких фактичних даних відповідач дійшов такого висновку, чи оцінювалися індивідуальні обставини, наведені в листі управління освіти, та чому ці обставини не впливають на висновок про збереження потреби у використанні квартири саме як тимчасового житла.
Суд вказує на те, що сама по собі стислість мотивування не завжди є безумовною підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.
Проте в цій справі із матеріалів, які передували прийняттю рішення, також не вбачається належної фактичної оцінки застосованого відповідачем критерію «не відпала потреба».
Зокрема, судом не встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач оцінив: які саме потреби територіальної громади або фонду тимчасового житла зумовлюють необхідність збереження за квартирою АДРЕСА_3 а статусу житла для тимчасового проживання; чи існують інші житлові приміщення відповідного фонду, які можуть забезпечувати таку потребу; чи оцінювалися тривалість проживання сім`ї позивачки у квартирі, щорічне продовження строку проживання та фактичний зв`язок сім`ї з цим житлом; чи надано оцінку статусу позивачки як внутрішньо переміщеної особи, наявності неповнолітньої дитини, статусу члена сім`ї як учасника бойових дій та обставинам облаштування приміщення; чому саме наведені управлінням освіти обставини не є достатніми для висновку про можливість зміни правового режиму спірного житла.
Суд не приймає як самостійне обґрунтування правомірності рішення ті доводи відповідача, які були наведені лише у відзиві та не були відображені в матеріалах, що передували прийняттю рішення 05.03.2026.
Такі доводи можуть враховуватися лише в межах оцінки заперечень сторони у судовому процесі, але не як постфактум-заміна мотивів оскаржуваного рішення.
Суд також враховує, що громадська комісія з житлових питань рекомендувала відмовити у виключенні квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
Однак сама наявність такої рекомендації не звільняла виконавчий комітет як суб`єкта владних повноважень від обов`язку прийняти власне обґрунтоване рішення із зазначенням мотивів, достатніх для перевірки його законності судом.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачка довела наявність охоронюваного законом інтересу у належному розгляді питання про зміну правового режиму житла, а також навела обставини, які свідчать про недостатню обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача.
У свою чергу, відповідач довів наявність у виконавчого комітету компетенції розглядати питання про виключення житла з фонду житла для тимчасового проживання та факт розгляду клопотання управління освіти.
Водночас, відповідач не довів, що оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості у розумінні частини другої статті 2 КАС України, оскільки не навів достатньої фактичної оцінки мотиву «не відпала потреба в його використанні» саме щодо спірної квартири та з урахуванням обставин, які були наведені в клопотанні управління освіти і доданих до нього документах.
При цьому, суд не встановлює, що квартира №1а обов`язково має бути виключена з фонду житла для тимчасового проживання, і не підміняє дискреційні повноваження відповідача.
Питання про наявність або відсутність підстав для виключення квартири з відповідного фонду належить до компетенції виконавчого комітету і має бути вирішене ним повторно, з урахуванням правової оцінки суду, всіх істотних обставин та критеріїв обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
Отже, рішення виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 05.03.2026 №137/2026 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Вимога про зобов`язання виконавчого комітету повторно розглянути клопотання управління освіти є належним способом захисту, оскільки саме такий спосіб не підміняє дискрецію відповідача, але забезпечує повторний розгляд питання з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у мотивувальній частині цього рішення суду.
З огляду на викладене вище, оцінивши докази у їх сукупності, перевіривши оскаржуване рішення за критеріями частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, суд зазначає про таке.
Позивачкою сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.04.2026.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
За підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установила прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 у розмірі 3328 грн.
Отже, ставка судового збору за один позов немайнового характеру становила: 3328 грн х 0,4 = 1331,20 грн.
Оскільки позов подано через підсистему «Електронний суд», належний розмір судового збору становив: 1331,20 грн х 0,8 = 1064,96 грн.
Заявлені позивачкою вимоги про скасування рішення та зобов`язання повторно розглянути клопотання є взаємопов`язаними: друга вимога є похідною від першої та спрямована на відновлення становища у разі скасування індивідуального акта.
Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у справі №640/21330/18 виходив із того, що вимога про визнання протиправним акта як передумова для застосування інших способів захисту є однією вимогою для цілей судового збору.
Отже, судовий збір сплачено у більшому розмірі, ніж встановлено законом, на суму 266,24 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» надміру сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
З огляду на задоволення позову з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у належному до сплати розмірі - 1064,96 грн.
Питання повернення надміру сплаченої суми судового збору може бути вирішене судом за відповідним клопотанням позивачки.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 05.03.2026 №137/2026 «Про розгляд листа управління освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо виключення житлового приміщення АДРЕСА_1 , з фонду житла для тимчасового проживання громадян».
Зобов`язати Виконавчий комітет Нетішинської міської ради повторно розглянути клопотання управління освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради, оформлене листом від 21.01.2026 №04/02-04-156 та зареєстроване 23.01.2026 за №23/388-01-10/2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач: Виконавчий комітет Нетішинської міської ради Хмельницької області (вул. Шевченка, 1,м. Нетішин,Шепетівський р-н, Хмельницька обл.,30100 , код ЄДРПОУ - 05399231)
Головуючий суддя Є.В. Печений