Справа № 953/13820/25
Провадження № 2/635/5297/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року смт Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Даниленко Т.П.,
за участі секретаря судового засідання - Поліщук О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
22.12.2025 представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за Кредитним договором № 29.07.2024-100001215 від 29.07.2024 у розмірі 76000 грн та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 29.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № 29.07.2024 - 100001215. Відповідно до умов договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 20 000,00 грн, строком на 210 днів з процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту становить 4 000,00 грн. Неустойка : 200 грн 00 коп. нараховується за кожен день невиконання зобов`язання.
Відповідно до договору від 29.07.2024 та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 20000 грн. ОСОБА_1 29.07.2024 отримала кредитні кошти у розмірі 20000 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість станом у розмірі 76000 грн, що складається з: тіла кредиту - 20000 грн, процентів - 42000 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 4000 грн. Оскільки відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем, що порушує права останнього, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 24.12.2025 справу направлено за підсудністю до Харківського районного суду Харківської області.
13.04.2026 ухвалою Харківського районного суду Харківської області прийнято до розгляду судом даний позов, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
03.06.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 вказала, що не погоджується з викладеним у позовній заяві обставинами, вважає позов незаконним та необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено факту виконання кредитором п. 1.2.5 кредитного договору, від виконання якого залежить обов?язок виконання кредитного зобов?язання відповідачами, а саме до суду не було надано доказів зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, який не вказаний у позовній заяві, що унеможливлює виконання кредитного зобов?язання відповідачами, крім того позивачем не надані суду виписки з рахунку, на який згідно п. 1.2.11 кредитного договору має здійснюватися виконання кредитного зобов?язання. Відсутність вказаних документів в справі унеможливлює можливість суду перевірити розмір грошових коштів, які сплачувалися чи не сплачувалися відповідачем. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У змісті позовної заяви представник позивача просив справу розглядати у його відсутності.
Інших заяв та клопотань до суду не надходило.
Дослідивши позовні вимоги та докази, якими вони обґрунтовуються, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 29.07.2024, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція, укладається у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Електронний кредитний договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та відповіді позичальника про прийняття Пропозиції.
Згідно пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах строковості, платності і поворотності. Відповідно до умов сума кредиту встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту фіксований кредит; строк, на який надається кредит - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів - встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.
Як вказує позивач 29.07.2024 позичальник ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором підписала заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився, та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт).
Згідно вказаної заявки: кредитор ТОВ «Споживчий центр»; позичальник ОСОБА_1 ; сума кредиту 20 000,00 грн; строк кредиту - 210 календарних днів з дати надання; процентна ставка - фіксована у розмірі 1% за 1 день; комісія, пов`язана з наданням кредиту- 20% від суми кредиту, що становить 4 000,00 грн; неустойка: 100,00 грн за кожен день невиконання зобов`язання; реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів за даним та наступним договорами № 5168-74XX-XXXX-8051.
Матеріали справи містять роздруківку квитанції IPAY щодо переказу 29.07.2024 12:42:55 на суму 20000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 465978295, призначення платежу: Видача за договором кредиту №29.07.2024-100001215.
Відповідно до довідки - розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 29.07.2024-100001215, заборгованість відповідача за даним кредитним договором складає разом 76000,00 грн, заборгованість по кредитному договору складає: - 20000 грн основний борг; - 42000 грн проценти; - 4000 грн комісія за надання; - 10000 грн неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 29.07.2024 до 23.02.2025.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Відповідно ч.1 ст.1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
За ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст.3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Однак, матеріали справи не містять довідок про верифікацію або ідентифікацію відповідача, що унеможливлює встановлення факту належного проходження відповідачем процедури ідентифікації та підтвердження його особи під час укладення спірного договору.
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, який саме із передбачених договором способів ідентифікації було застосовано до відповідача, а також доказів успішного проходження такої процедури саме ОСОБА_1 . Зокрема, позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували проходження відповідачем процедури дистанційної ідентифікації та верифікації із застосуванням будь-якого із способів, передбачених договором та чинним законодавством. Також відсутні будь-які технічні відомості інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, журнали подій (логи) або інші електронні дані, які б підтверджували факт реєстрації відповідача в особистому кабінеті, проходження ним авторизації, отримання та використання одноразового пароля чи вчинення інших дій, необхідних для укладення кредитного договору.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, яким саме способом та за допомогою якого каналу комунікації відповідачу було направлено одноразовий пароль (ідентифікатор), а також доказів його успішного використання саме відповідачем під час укладення спірного договору.
Сам по собі факт зазначення у договорі персональних даних відповідача або номера банківської картки не є безумовним доказом того, що спірний договір був укладений саме відповідачем, оскільки такі відомості без належного підтвердження процедури ідентифікації та верифікації не дають можливості достовірно встановити особу, яка фактично вчинила електронний правочин.
За таких обставин самі лише посилання позивача на умови кредитного договору щодо порядку дистанційної ідентифікації та використання одноразового пароля не підтверджують фактичного виконання зазначених дій саме відповідачем. За відсутності належних доказів проходження відповідачем процедури ідентифікації та верифікації суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про те, що кредитний договір № 29.07.2024-100001215 від 29.07.2024 був підписаний саме ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати доведеним факт укладення спірного договору саме відповідачем.
Наданий позивачем договір про відкриття кредитної лінії кредитний договір № 29.07.2024-100001215 від 29.07.2024 був підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «E111». Однак сам по собі одноразовий ідентифікатор без належних доказів проходження процедури ідентифікації та верифікації особи не дає можливості достовірно встановити, ким саме було вчинено електронний підпис.
З огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів того, яким саме способом та за допомогою якого каналу комунікації відповідачу було направлено одноразовий пароль (ідентифікатор), а також доказів його успішного використання саме відповідачем під час укладення спірного договору проходження фотофіксації, авторизації через систему BankID НБУ чи використання інших способів верифікації, передбачених умовами договору, суд позбавлений можливості встановити факт підписання договору саме ОСОБА_1 .
За таких обставин сам лише факт наявності у договорі електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «E111» не є безумовним та достатнім доказом укладення кредитного договору саме відповідачем.
Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно ст.629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.
Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
За вимогами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до п. 5 ч. 3 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21 провадження № 61-8693св24 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ).
Вирішуючи даний спір судом встановлено, що стороною позивача не надано та матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 отримала від позивача грошові кошти у сумі 20 000,00 грн на виконання даного кредитного договору, не надано доказів про належність відповідачу електронного платіжного засобу за № 5168-74XX-XXXX-8051, що зазначено в Договорі та на який перераховано кредитні кошти, не доведено факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу.
Так, матеріали справи не містять та стороною позивача також не надано виписок з рахунків відповідача, з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості. Позивачем також не надано суду відповідний касовий документ, який відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Наявна у справі роздруківка квитанції IPAY не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 ; зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; довідка не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.
Довідка-розрахунок про стан заборгованості також не свідчить про видачу кредитних коштів відповідачу.
Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.
Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.
Водночас слід зазначити, що позикодавець, надаючи фінансові послуги та зважаючи на особливості укладення таких видів договорів, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», був зобов`язаний вести облік наданих позичальникам коштів.
Отже, за відсутності належних первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт виконання позичальником умов кредитного договору: надання позичальником та отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості та невиконання позичальником умов кредитного договору є недоведеними.
У зв`язку з не доведенням позивачем належними та допустимими доказами укладення кредитного договору та виконання обов`язку щодо переказу коштів за кредитним договором відповідачу на його рахунок, суд висновує про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором № 29.07.2024-100001215 від 29.07.2024 в повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають, такі витрати суд покладає на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відомості, що не проголошуються :
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», Код ЄДРПОУ: 37356833, місце реєстрації: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Т.П. Даниленко