Справа № 344/2813/26
Провадження № 22-ц/4808/1558/26
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Девляшевського В. А.,
Василишин Л. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» адвоката Омельченко Євгена Володимировича на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2026 року, в складі судді Пастернак І. А., ухвалене в місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 29 червня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року представник Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (надалі - АТ «А-Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 13 жовтня 2023 року звернулася до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір АВН0СТ155101697210535704 щодо надання кредиту останній в розмірі 75 000, 00 грн строком на 60 місяців зі сплатою процентів у розмірі 55, 00 % щорічно. Кредитий договір складається із заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту.
Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
Посилаючись на вказані обставини АТ «А-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вищевказаним договором в розмірі 79 824,66 грн., яка складається з: 65 156,82 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 14 667, 84 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 675, 02 грн., яка складається з 2 680,89 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 11 994,13 грн. простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ «А-Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 489, 46 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт існування між сторонами кредитних правовідносин та факт виконання банком своїх зобов`язань за такими. Однак кредитний договір не містить погоджених умов про наявність у кредитодавця/позивача права вимагати у відповідача здійснення дострокового повернення кредиту. Таким чином, у суду не було достатніх законних підстав вважати наявними обов`язкові умови, визначені ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.1050 ЦК України в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, для застосування процедури дострокового повернення кредиту, зокрема його примусового дострокового стягнення в судовому порядку. Передбачений же кредитним договором строк повернення кредиту ще не настав, а тому вказана обставина є цілком самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову в частині вимог, строк виконання яких за умовами укладеного між сторонами кредитного договору ще не настав, тобто в частині вимог про стягнення строкової заборгованості.
В апеляційній скарзі представник АТ «А-Банк» адвокат Омельченко Є. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «А-Банк» задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що факт укладення між сторонами кредитного договору є доведеним, договір відповідає вимогам закону. Також зазначає, що суд не врахував того, що розмір заборгованості, який просить стягнути банк, повністю підтверджений належними доказами.
Посилається також на те, що вимоги про стягнення боргу не були достроковими.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2026 року залишити без змін.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та простроченою заборгованістю за процентами у загальному розмірі 14 675,02 грн.
Позивач оскаржує рішення суду тільки в частині відмовлених вимог, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.10.2023 року ОСОБА_1 підписала заяву про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101697210535704 відповідно до умов якого отримала кредит у розмірі 75 000 грн. строком на 60 місяців (з 13.10.2023 по 12.10.2028), під фіксовану процентну ставку 55% річних. Відповідно до п.10 договору загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить 224 052,25 грн. (а.с.11-12).
У паспорті споживчого кредиту зазначено інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти. Паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем електронним підписом (а.с.10).
У таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит наведенні репрезентативні обчислення які базуються на обраних споживачем умовах кредитування та на припущеннях що кредитодавець та споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі (а.с.12 зворот).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № АВН0СТ155101697210535704 від 13.10.2023, станом на 10.02.2026 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором на суму 79 824,66 грн., яка складається з наступного:
- загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) - 65 156,82 грн. (залишок заборгованості за тілом кредиту - 62 475,93 грн., залишок заборгованості за тілом кредиту (прострочений) - 2 680,89 грн.);
- загальний залишок заборгованості за процентами - 14 667,84 грн. (залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість - 2 673,71 грн., залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість - 11 994,13);
- загальний залишок заборгованості по комісії - 0 грн.;
- заборгованість за пенею - 0 грн. (а.с.13 зворот-14).
Згідно меморіального ордеру №TR.33188132.58506.65455 від 13.10.2023 ПАТ «Акцент Банк» видано ОСОБА_1 кредит згідно договору № АВН0СТ155101697210535704 від 13.10.2023 у розмірі 75 000 грн. (а.с.15).
Згідно виписки по кредиту за період 13.10.2023 - 10.02.2026 заборгованість ОСОБА_1 станом на 10.02.2026 становить 79 824,66 грн. (а.с.15А - 17).
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 вказаного закону електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
За змістом частин третьої, четвертої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору, строк повернення кредиту становить 60 місяців, останній платіж передбачено 12 жовтня 2028 року.
АТ «А-Банк» 10 лютого 2026 року, тобто, до закінчення строку дії договору, звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем письмової вимоги до відповідача про дострокове повернення кредитної заборгованості.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання кредиту не замінює визначений законом порядок. Право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач направляв вимогу про дострокове повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості у судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог, строк виконання яких за умовами укладеного між сторонами кредитного договору ще не настав.
Посилання у апеляційній скарзі на доведеність факту укладення сторонами кредитного договору, як підставу для дострокового стягнення заборгованоті на увагу суду не заслуговує, оскільки умовами даного кредитного договору не передбачено право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів, а паспорт споживчого кредиту, пунктом 6 якого визначено право кредитора на дострокове стягнення кредиту, не є складовою кредитного договору від 13 жовтня 2023 року, так як у наданому паспорті споживчого кредиту наявне застереження, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. Тобто зазначений паспорт споживчого кредиту містить лише узагальнену інформацію про умови кредитування та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
За таких обставин, паспорт споживчого кредиту, який позивачем додано до позовної заяви, не є частиною кредитного договору, а виступає способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зазначене узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості не є передчасними, оскільки, зі змісту позовної заяви вбачається, що банк просив суд стягнути заборгованість з відповідачки за наданим кредитом у повному обсязі, звернувшись до суду до закінчення строку дії кредитного договору та не направивши позичальнику вимогу про погашення боргу. При цьому, позовних вимог про стягнення боргу у межах прострочених платежів позивач не заявляв.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» адвоката Омельченко Євгена Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
В. А. Девляшевський