ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 645/7794/24 Головуючий суддя І інстанції Шарко О. П.
Провадження № 22-ц/818/3382/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших фактів, з них:.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради в особі представника Василенка Ігора Юрійовича на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року, у цивільній справі № 645/7794/24, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самчук Тетяна Валеріївна, Харківська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,
в с т а н о в и в:
26 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, заінтересовані особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самчук Тетяна Валеріївна, Харківська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в стосунках з 2016 року. З 2017 року стали проживати однією сім`єю в квартирі ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
За час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний побут, піклувалися один про одного, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.
Факт сумісного проживання ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу підтверджується письмовими доказами, які надані до заяви та показами свідків. Встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заявнику необхідно для оформлення спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 .
Посилаючись на вказані обставини, заявник просив ухвалити рішення, на підставі якого встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , без шлюбу у період з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року заяву задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , без шлюбу у період з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада, в особі представника Василенка Ігора Юрійовича подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована існуванням спору про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження, оскільки наявні передумови для визнання спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , відумерлою спадщиною на підставі ч. 1 ст. 1277 ЦК України.
Вказав, що організація поховання та понесені у зв`язку iз цим витрати здійснюються вже після відкриття спадщини, що жодним чином не підтверджує факт проживання позивача однією сім`єю зi ОСОБА_2 , та не відноситься до предмету доказування, так як виходить за межі п`ятирічного строку до часу смерті спадкодавця, а отже не є належним доказом у розумінні ст.77 ЦПК України.
Зазначив, що визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язано з наступним вирішенням спору про право. Відповідно до заяви ОСОБА_1 Харківську міську раду визначено заінтересованою особою, що обумовлено тим, що рішення суду може вплинути на її права та обов`язки. Таким чином вбачається юридичний інтерес Харківської міської ради, який в умовах відсутності інших спадкоємців, полягає в її обов`язку звернення до суду з заявою про визнання спадщини - квартира АДРЕСА_2 , відумерлою та у разі ухвалення відповідного судового рішення подальшого переходу цього майна у власність територіальної громади, що узгоджується з ст. 1277 Цивільного кодексу України.
У даному випадку існує спір про право, оскільки Харківська міська рада оспорює право заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , що залишилося після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі ч. 1 ст. 1277 Цивільного кодексу України. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року (справа № 522/11740/14 - Ц, провадження № 61-19160св18), від 27 червня 2018 року (справа № 522/10696/17, провадження № 61-12109св18), від 31 жовтня 2018 року (справа № 477/284/16 - Ц, провадження № 61-24391св18), у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року (справа № 643/14985/18 - Ц), а також Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2024 у справі № 641/683/23.
Вказав, що до суду не надано постанову ПН ХМНО про відмову заявнику у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 .
Звертає увагу, що показання ОСОБА_3 , яка надала їх у якості свідка у даній справі. Натомість ОСОБА_3 є матір`ю заявника у даній справі, а відтак прямо зацікавлена у позитивному результаті її розгляду. Постановами Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19 зазначено, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Також, Верховний Суд у постанові від 10.07.2019 у справі № 521/14695/16-ц зауважує, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів належними доказами факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у вищезазначений період.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, який доводами скарги не спростований.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статей 1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
З вимог ст. 1264 ЦК України вбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 3 Сімейного Кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Разом з тим, приписами статті 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20.
Заявник ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в стосунках з 2016 року. З 2017 року стали проживати однією сім`єю в квартирі ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
За час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний побут, піклувалися один про одного, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. ОСОБА_1 здебільшого займався забезпеченням родини, виконував чоловічу роботу по хазяйству, допомагав в усьому ОСОБА_2 , яка займалась домашнім господарством, готувала їжу, доглядала за чоловіком та створювала затишок в домі. Спільні знайомі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважали їх сімейною парою, чоловіком та дружиною. Сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , та мати - ОСОБА_3 відносились до ОСОБА_2 як до невістки, мали гарні стосунки, постійно спілкувались між собою, приїздили в гості та допомагали один одному, як сім`я. Мати заявника часто допомагала подружжю грошовими коштами, що підтверджується випискою з її особового рахунку в АТ «ПриватБанк», де міститься інформація про постійні перекази ОСОБА_5 на рахунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 30.05.2020 року по 15.05.2024 року. На початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, заявник разом з ОСОБА_2 , тимчасово переїхали проживати у квартиру сестри ОСОБА_1 - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки проживати в цьому районі було безпечніше. Після деокупації Харківщини восени 2022 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову повернулись проживати до квартири останньої. В серпні 2024 року у ОСОБА_2 різко погіршилося здоров`я. 05.08.2024 року на виклик заявника до служби «103» жінку каретою швидкої допомоги у супроводі ОСОБА_1 доправили до КНП «Міська клінічна багато профільна лікарня №17» ХМР. Оскільки її стан потребував невідкладного медичного втручання, ОСОБА_6 відразу перевели в реанімаційне відділення. Весь час її перебування в лікарні, ОСОБА_1 був поруч, підгримував її, допомагав, та купував все необхідне, оскільки для нього вона була членом сім`ї, неофіційною дружиною. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 померла в лікарні. Враховуючи ситуацію, заявник забрав її тіло з лікарні та почав займатися похованням, повністю взявши всі витрати на себе. Певну допомогу у похованні жінки заявнику надавали його мати та сестра, оскільки інших родичів у ОСОБА_2 немає. Після смерті ОСОБА_2 заявник залишився проживати в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає і наразі. ОСОБА_1 продовжує підтримувати стан її квартири, оплачувати всі витрати на утримання, комунальні послуги.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, слід зауважити, що таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка і жінки прав та обов`язків подружжя (частина друга статті 21 СК України).
Отже, чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім`ю, але статусу подружжя не набувають.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , станом на грудень 2022 року фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є кв. АДРЕСА_2 (а.с.9,10).
Померла ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.26)
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, щодо квартири АДРЕСА_2 .
Квартира за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2016 на праві приватної власності ОСОБА_2 ( а.с. 26)
18 листопада 2024 року з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Самчук Т.В. звернувся ОСОБА_1 , заведено спадкову справу № 21/2024 (а.с. 15,58).
Як вбачається з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.12.2022 року №6334-5002436267, в якій зазначено, що станом на грудень 2022 року фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є кв.
АДРЕСА_2 наданої виписки з особового рахунку ОСОБА_1 в АТ «ПриватБанк», де міститься інформація про грошові перекази на рахунок ОСОБА_2 , а також отримання коштів від неї за період з 01.01.2019 року по 22.08.2024 року.
Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №79185890 від 18.11.2024 року підтверджується про відкриття спадкової справи за фактом смерті ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 .
Заявник стверджує, що постійно проживав в квартирі ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , купляв предмети побуту, сплачував комунальні платежі.
На думку суду, надані заявником письмові докази підтверджують факт його проживання за адресою АДРЕСА_1 , в квартирі, яка на праві власності належала ОСОБА_2 .
Також в судовому засіданні за клопотання заявника були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 підтвердили, що заявник та ОСОБА_2 , спільно проживали за однією адресою, вели спільне господарство, мали тривалі та стабільні сімейні стосунки, здійснювали спільний побут.
Як вбачається з довідки щодо складу спадкоємців складеної приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самчук Т.В. від 01.05.2025 року, що померла ОСОБА_2 інших спадкоємців, крім заявника- ОСОБА_1 , який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не має (а.с.58).
Ці обставини також свідчать про відсутність інших спадкоємців після відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_2 .
Згідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання №000688 від 14.08.2024 та Акту№ 000124 на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 13.08.2024, ОСОБА_1 був замовником послуг щодо організації та проведення поховання ОСОБА_2 ( а.с. 13-14).
Вищевказані обставини у їх взаємному зв`язку свідчать те, що вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, що відповідно до норми ч. 2 ст. 3 ЦК України є ознакою сімейних відносин. Той факт, що заявник поховав ОСОБА_2 додатково доводить його глибокі почуття любові та поваги до неї, що між ними за її життя дійсно існували взаємні права та обов`язки, яких заявник, за відсутності свідчень про інше, добровільно дотримався і після її смерті.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Саме в цьому колегія суддів вбачає критерії для внутрішнього переконання, яке суд використовує при оцінки достатності доказів для встановлення певних обставин відповідно до норми ст. 80 ЦПК України.
До аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 753/25081/21 (провадження № 61-8693св24): «Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.»
При цьому за змістом вказаної норми ч. 4 ст. 263 ЦПК України у поєднанні з нормами ст.ст. 80, 89 ЦПК України правові висновки Верховного Суду не можуть стосуватися питання чи достатні певні докази для встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах, оскільки, як вже було зазначено, оцінка доказів у їх сукупності відповідно до згаданої норми ст. 89 ЦПК України здійснюється лише судами першої та другої інстанції відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України щодо достатності доказів, і цей висновок суд має належним чином мотивувати.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував: він є судом права, а не факту, тому не має законного права самостійно збирати докази, досліджувати їх, встановлювати нові обставини або надавати їм іншу оцінку (переоцінювати). Це виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій, які мають встановити обставини справи на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 461/577/14-ц).
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
З наведених підстав колегія суддів відхиляє покликання у доводах скарги на правові висновки ВС суду в інших справах щодо оцінки доказів, які були надані судами першої та другої інстанції в інших справах, оскільки вони мають лише казуальне значення, а для можливості їх використовувати відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, як квазіпрецедент тлумачення змісту норми права, стосуються лише процесуального обов`язку заявника довести певні обставини, ведення спільного господарства між особами, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах тощо, які у їх сукупності можуть свідчить про їх наявність, а не доведеності цих обставин на підставі наявних у справі доказів, оскільки як було зазначено вище, - такі висновки щодо доведеності певних обставин, тобто оцінка доказів, - перебувають лише у компетенції судів першої та апеляційної інстанції.
Допитані судом свідки повідомили суду відомості щодо наявних між заявником та ОСОБА_2 фактичних шлюбних відносин, які притаманні чоловіку та жінці та існували протягом усього часу, який був зазначений у заяві та встановив суд першої інстанції. Ці відомості містять деталі, які могли бути відомі лише учасникам цих подій. У суду за відсутності доказів на спростування не було підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їхню заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим наданим доказам.
Щодо доводів скарги Харківської міської ради про наявність спору про право, колегія суддів зазначає наступне.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Колегія суддів зважає на те, що норми процесуального права походять від норм матеріального права, оскільки вони мають процедурне значення для реалізації та захисту відповідного матеріального права, а тому саме матеріальне право визначає критерії для визначення як наявності спору про право, так і визначає остаточний розгляд спору по суті.
У безспірному порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб, які прямо передбачені законом, та для набуття такого права вже не потребують подальшого звернення до суду; встановлення факту не пов`язується із наступним судовим вирішенням спору про право.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19.
Матеріали справи не містять даних про інших спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , а Харківська міська рада не є спадкоємцем. У справі немає відомостей про подання ХМР відповідної заяви про визнання спадщини відумерлою на день ухвалення оскарженого рішення, або про наявність відповідного рішення суду про визнання спадщини відумерлою. Сама по собі незгода заінтересованої особи з визнанням юридичного факту та подача апеляційної скарги у даному випадку не є достатньою підставою для виникнення спору про право. Наведена з цього приводу у доводах скарги касаційна практика не є релевантною за обставинами цієї справи.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України заінтересована сторона апелянт не надала доказів на спростування висновків суду про відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , які прийняли спадщину. Той факт, що у разі відсутності спадкоємців зацікавлена сторона має право за спливом річного строку після відкриття спадщини звернутися з заявою про визнання її відумерлою у порядку окремого провадження - не є достотною підставою для висновку про наявність про право цивільне на спадкове майно.
Сторонами відповідного спору щодо спадкового майна можуть бути лише особи, які на законній підставі мають обґрунтоване право власності, що не визнається однією зі сторін, та може бути підставою для позовних вимог про визнання, присудження, витребування спірного майна тощо відповідно до ст. 16 ЦК України. Таких законних прав у заявника до ухвалення рішення суду про визнання спадщини відумерлою, що є можливим у даному випадку лише у разі відмови у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту, - немає. Оскаржене рішення суду про встановлення юридичного факту у даному випадку має преюдиціальне значення для заінтересованої особи. Законні права на отримання права власності у майбутньому у разі задоволення заяви ХМР про визнання спадщини відумерлою ХМР реалізує в межах розгляду цієї справи в якості зацікавленої сторони у окремому провадженні.
Існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним, ґрунтуватись на юридичних фактах, а не на припущеннях.
Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суд увід 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18); від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19 (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20); від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126 св 22); від 14 вересня 2022 року у справі № 755/17019/21 (провадження № 61-6569св22); від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21 (провадження № 61-2729св22).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Отже, за змістом вказаної норми права у ХМР існує не право, а обов`язок подати заяву про визнання спадщини відумерлою, яке вона може реалізувати лише у разі відсутності спадкоємців. У даному випадку спадкоємцем відповідно до з довідки щодо складу спадкоємців складеної приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самчук Т.В. від 01.05.2025 року, що померла ОСОБА_2 інших спадкоємців, крім заявника- ОСОБА_1 , який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не має (а.с.58).
Факт оскарження рішення суду першої інстанції заінтересованою особою - Харківською міською радою, не є достатньою ознакою існування спору про право. Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що з моменту відкриття спадщини відповідно до статті 1277ЦК України Харківська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна, оскільки у даному випадку цивільній інтерес відповідно до ЦПК України захищається у безспірному порядку: за відсутності спадкоємців ХМР має право на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою у окремому, а не позовному провадженні.
У справі, що переглядається, Харківська міська рада, яка є заінтересованою особою, посилається на те, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, а тому вправі звернутися із заявою у порядку статті 1277 ЦК України.
Доказів звернення Харківської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою матеріали справи не містять.
Отже, на стадії оформлення спадщини спір про нерухоме майно, яке заявник вважає спадковим, не вирішується, тому немає підстав вважати, що ця заява містить спір про право власності на квартиру із Харківською міською радою. Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 691/517/23).
Існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним.
Водночас, у даній справі виникнення у територіальної громади права на спадкування залежить від багатьох факторів, як то, по-перше, відсутність спадкоємців, по-друге, прийняття судом рішення про визнання спадщини відумерлою, що вже само по собі свідчить про те, що стверджуваний представником заінтересованої особи спір про право є гіпотетичним, а не реальним.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18); від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19 (провадження № 61-872св21).
Наведене свідчить, що у даному випадку за наявності заявника, який є спадкоємцем четвертої черги, у ХМР не виникає визначений у ст. 1277 ЦК України обов`язок звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, а тому доводи скарги про наявності спору про право є безпідставними.
Водночас, доводи скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді у апеляційному порядку, спору про право не вбачається
Всупереч процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України ХМР не надала до суду першої та апеляційної інстанції належних і допустимих достатніх доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень та припущень, а тому не спростувала встановлені судом першої інстанції обставини справи, які встановлені на підставі достатніх у своїй сукупності неспростованих доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, відповідно до ст.ст. 80, 89 ЦПК України надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу Харківської міської ради в особі представника Василенка Ігора Юрійовича -залишити без задоволення.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
О.В.Маміна.