КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №758/5448/17 Головуючий у І інстанції - Захарчук С.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/10506/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Центр надання адміністративних послуг міста Києва про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-
установив:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що у провадженні Подільського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 25 грудня 1997 року, квартира АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ) належала на праві приватної власності ОСОБА_8 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рівних частинах кожному.
Після смерті ОСОБА_8 належна їй 1/4 частина квартири, в рівних частинах була успадкована ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про що державним нотаріусом третьої Київської державної нотаріальної контори Бібік С.В., 25 березня 2000 року було видано свідоцтво про право спадщини за законом.
17 червня 2002 року ПН КМНО Бардичевою Ж.О. був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №7615 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ), який начебто був укладений між ОСОБА_4 , який діяв від свого імені та на підставі доручення №426 виданого 15 червня 2002 року ОСОБА_9 та посвідченого 15 червня 2002 року ПН КМНО Найдою О.М., від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої сторони.
22 жовтня 2008 року ОСОБА_7 перепродав квартиру АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 ) ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого ПН КМНО Коптєловою О.Р. за реєстровим за №4298.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 грудня 2011 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області.
27 грудня 2013 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_11 .
У подальшому ОСОБА_12 звернулася до Державної реєстраційної служби прав на нерухоме майно Головного управління юстиції у м. Києві задля виконання рішень суду, а саме відновлення реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, в реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_12 було відмовлено на підставі наявності у державному реєстрі відомостей про арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт нерухомого майна винесеної слідчим слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві по кримінальній справі №07-8485 від 12 лютого 2009 року (Дана кримінальна справа порушена за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , щодо шахрайських дій вчинених відносно них гр. ОСОБА_7 ), на час звернення до суду із даним позовом, досудове розслідування по кримінальному провадженню №4201410[телефон приховано] внесеному до ЄРДР 14 березня 2014 року (кримінальна справа №07-8485), триває.
Крім того, 16 жовтня 2014 року ОСОБА_12 звернулася до державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. із заявою на видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті - ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
Нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, в зв`язку з тим, що відповідно до довідки, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна КВ-2014 №76836 від 30 вересня 2014 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого ПН КМНО Коптєловою О.Р. від 22 жовтня 2008 року №4298.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , вона є єдиною його спадкоємицею.
25 березня 2015 року вона та ОСОБА_5 подали до Подільського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 жовтня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 недійсним з моменту його укладення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , визнання за ОСОБА_12 та ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом траво власності по 1/2 частині за кожним, зобов`язання Державну реєстраційну службу прав на нерухоме майно Головного управління юстиції у м. Києві зареєструвати право власності на зазначену квартиру.
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_12 та ОСОБА_5 .
Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року скасовано, у задоволені позову ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_12 , відмовлено.
Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 вибула з її володіння не з її волі, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, просила витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_3 у її власність зазначену квартиру.
Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2020 року замінено первісного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 .
У подальшому позивачкою було подано уточнену позовну заяву, у якій остання просила витребувати у ОСОБА_2 як добросовісного набувача на її користь квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом не вірно було визначено початок строку позовної давності, та як наслідок ухвалено незаконне рішення.
Зазначає, що строк позовної давності на позовну вимогу «про витребування майна з чужого незаконного володіння» виникло у Позивачки з моменту отримання «права» на квартиру, а «право» вона отримала, коли колегією суддів Апеляційного суду м. Києва винесена була ухвала від 14 травня 2014 року (так як судове рішення Апеляційного суду м. Києва набирає законної сили з моменту проголошення), якою їй надано «право».
І це «право» у неї встояло (залишилось) відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2014 року.
І в межах трирічного строку отриманого «права», а саме через 2 роки 7 місяців і 15 днів ОСОБА_14 подано позовну заяву до ОСОБА_3 «про витребування майна з чужого незаконного володіння» (відповідно до штемпеля Подільського районного суду м. Києва 29 грудня 2016 року поданий позов).
Також зазначила, що 18 березня 2014 року рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі №2-5372/11, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений ПН КМНО Бардиневою Ж.О., укладений 17 червня 2002 року між ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах, в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та відновлено реєстрацію права власності на вказану квартиру за попередніми власниками.
14 травня 2014 року Апеляційним судом міста Києва за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києві від 18 березня 2014 року, постановлено ухвалу відповідно до якої апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відхилено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року в справі залишено без змін.
Й саме Суд надав «право» ОСОБА_15 на спірну квартиру й вона зрозуміла що порушено її «право».
20 серпня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києві від 14 травня 2014 року, постановлено ухвалу відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_7 - відхилено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року залишено без змін.
Рішення суду а саме: ухвала 14 травня 2014 року Апеляційного суду міста Києва у справі №2-5372/11, досі не виконана, що дає підстави сумніватися у верховенстві права і підбиває довіру до судочинства. Адже судове рішення має бути виконано!
13 вересня 2019 року ОСОБА_3 достеменно знаючи про те що ведуться судові процеси, щодо квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно продала дану квартиру Відповідачці - ОСОБА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу укладеного 22 жовтня 2008 року з ОСОБА_7 , який є вже нечинним. І всі послідуючі договори є нечинними з дня укладання, й не підлягають визнання в судовому порядку!
Просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_2 надійшов відзив, в обґрунтування якого зазначено, що доводи апелянта про те, що датою початку відліку строку позовної давності є 14 травня 2014 року, оскільки з цього часу позивач отримала право на квартиру є абсурдними, оскільки саме право позивача на спірну квартиру було предметом розгляду в справі №2-5372/11.
Звертає увагу на те, що матеріалами справи та самим позивачем підтверджується, що порушення прав останнього було предметом судового розгляду в справі №2-5372/11 за його позовом до ОСОБА_16 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 17 червня 2002 року.
Зокрема, позивач до позовної заяви долучив копію рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року у справі №2-5372/11.
В абзаці 13 цього рішення зазначено, що 22 жовтня 2008 року ОСОБА_16 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору від 22 жовтня 2008 року, посвідченого ПН КМНО ОСОБА_15.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 09 грудня 2011 року у справі №2-5372/11.
З мотивувальної частини ухвали вбачається, що 17 червня 2010 року Подільським районним судом м. Києва ухвалено первинне рішення в даній справі.
Отже, позивачу було відомо про порушення його прав ще на час звернення позивача з позовом (зустрічним) у справі №2-5372/11 або принаймні на дату прийняття в цій справі рішення Подільського районного суду місті Києва від 17 червня 2010 року.
Отже, 17 червня 2010 року позивач достеменно довідався про порушення його права власності на спірну квартиру, але з позовом до відповідача звернувся до суду лише 19 квітня 2017 року, тобто після спливу позовної давності.
Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Шевченківської районної держадміністрації від 25 грудня 1997 року власниками квартири АДРЕСА_2 були: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 березня 2000 року 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рівних частках в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 30 вересня 2014 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2008 року.
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 червня 2002 року між ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 .
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2014 року, зазначені судові рішення були залишені в силі.
ОСОБА_12 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію права власності.
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 22 жовтня 2008 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, визнано за ОСОБА_12 , ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом право власності по 1/2 частини зазначеної квартири.
Зобов`язано здійснити реєстрацію права власності на квартиру.
Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2016 року, рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2016 року було залишено в силі.
13 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу спірної квартири, відповідно до якого власником спірної квартири стала ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча спірна квартира вибула з володіння позивачки не з її волі іншим шляхом, проте останньою було пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачкою.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки про вибуття квартири з власності ОСОБА_12 було відомо ще у лютому 2004 року, у зв`язку з чим вона звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 17 червня 2002 року, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 травня 2014 року й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 серпня 2014 року, обставин на обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності позивачем наведене не було, клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давної ОСОБА_12 заявлено не було, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 з підстав спливу позовної давності.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційного суду, у лютому 2004 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Подільського районного суду м. Києва було подано позов до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений ПН КМНО Бардичевою Ж.О., укладений 17 червня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
22 жовтня 2008 року ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Згідно відповіді від 26 квітня 2012 року 14-ої Київської державної нотаріальної контори 12 грудня 2011 року заведена спадкова справа гр. ОСОБА_4 №259/2012 й ОСОБА_19 необхідно було надіслати квитанції за перевірку і заведення спадкової справи.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .
Згідно відповіді 14-ої Київської державної нотаріальної контори 29 вересня 2015 року заведена спадкова справа гр. ОСОБА_5 №730/2015 й ОСОБА_20 є єдиною спадкоємицею майна померлого.
18 березня 2014 року рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі №2-5372/11 позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений ПН КМНОБардиневою Ж.О., укладений 17 червня 2002 року між ОСОБА_4 , який діяв в своїх інтересах, в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 , та відновлено реєстрацію права власності на вказану квартиру за попередніми власниками.
14 травня 2014 року Апеляційним судом міста Києва за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року,постановлено ухвалу відповідно до якої апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відхилено, а рішення Подільськогорайонного суду м. Києва від 18 березня 2014 року в справі залишено без змін.
20 серпня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014року та ухвалу Апеляційного суду м. Києві від 14 травня 2014 року, постановлено ухвалу відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 -відхилено, а рішення Подільського районногосуду м. Києва від 18 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14травня 2014 року залишено без змін.
Разом з тим, 22 жовтня 2008 року ОСОБА_7 , в період існування судового спору, здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 (теперішня назва АДРЕСА_3 , шляхом продажу її ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого ПН КМНО Коптєловою О.Р. за реєстровим №4298.
Відповідно до п. 2 вказаного договору, зазначено, що право власності продавця на вказану квартиру підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим ПН КМНО Бердичевою Ж.О. 17 червня 2002 року в реєстрі за №7615, зареєстрованим у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 26 червня 2002 року у реєстровій книзі №д.706-108 за реєстровим №1351.
Враховуючи факт набрання законної сили рішенням у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 червня 2002 року, посвідченого ПН КМНО Бардичевою Ж.О., укладеного між ОСОБА_4 , що діяв від свого імені та на підставі доручення №426 виданого 15 червня 2002 року ОСОБА_9 та посвідченого як право власності 15 червня 2002 року ПН КМНО Найдою О.М., від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , з однієї сторони та ОСОБА_7 , на підставі якого останній зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 (на теперішній час АДРЕСА_3 ), тому договір купівлі-продажу вищевказаної квартири посвідчений ПН КМНО Коптєловою О.Р. за реєстровим №4298 від 22 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 є недійсним і підлягає скасуванню, так само як і право власності, що виникло за ОСОБА_3 за наслідками реєстрації недійсного правочину.
У справі яка переглядається, перебіг строку позовної давності розпочався 14 травня 2014 року, тобто з моменту коли набуло чинності рішення суду про визнання за позивачем права власності.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
До моменту набрання законної сили рішенням 14 травня 2014 року, юридичним власником майна вважався ОСОБА_7 , як покупець за договором від 17 червня 2002 року, толі як ОСОБА_12 оспорювала цей факт у суді.
Оскільки право власності ОСОБА_12 було офіційно підтверджено (поновлено) лише 14 травня 2014 року, то до цього моменту вона не мала матеріального права витребувати майно у третьої особи (нового покупця за договором від 22 жовтня 2008 року).
Не можна заявити позов про захист права власності, якщо саме це право ще є предметом судового спору та не визнане за позивачем.
Крім цього, ОСОБА_12 не була стороною договору від 22 жовтня 2008 року, тому об`єктивно не могла і не мала обов`язку знати про відчуження майна, яке на той час офіційно перебувало у власності ОСОБА_7 (покупця за договором від 17 червня 2002 року).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі №6-866цс16, у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення.
До цього моменту, особа не мала належних правових підстав вважати своє право остаточно порушеним наступними договорами.
Також, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, перебіг строку позовної давності за позовом про витребування майна (віндикація) обчислюється виключно з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про вибуття його майна до іншої особи, а не з моменту автоматичного укладення договорів між третіми особами.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі яка переглядається, строк рахується з 14 травня 2014 року, оскільки саме тоді позивач юридично відновив статус власника і довідався (або отримав реальну можливість дізнатися) про те, що майно перебуває у володінні третьої особи на підставі договору від 22 жовтня 2008 року.
І в межах трирічного строку, після відновлення статусу власника, ОСОБА_14 подано позовну заявудо ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
13 вересня 2019 року ОСОБА_3 продала спірну квартиру ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2020 року замінено первісного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен громадянин має право на житло.
Статтею 41 Конституції закріплено непорушність права власності.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних ікримінальних справ в п. 3 свого Листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року за №24-150/0/4-13 роз`яснив, що крім речових, існують також зобов`язальні способи захисту права власності.
До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, непов`язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.
Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння.
По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.
До умов пред`явлення віндикаційного позову належать такі:
1. власник чи титульний володілець не повинен матиможливості здійснювати фактичне володіння над річчю;
2. майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;
3. майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.
4. віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.
Отже, з підстав зазначених в листі ВССУ, у позивача були наявні всі необхідніпередумови для пред`явлення віндикаційного позову, оскільки будучи власником нерухомого майна не здійснює фактичне володіння таким бо воно знаходиться в повному розпорядженні відповідача, збережено в натурі та є індивідуально визначеним, а віндикаційний позов, пред`явлений позивачем, має недоговірний характер та спрямований на захист порушених речових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Тим же Листом ВССУ зазначив, що якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину маєпред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача.
Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним.
Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.
Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.
Проте, в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст.216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
Таким чином, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, які регулюють речовий спосіб захисту права на майно та є спеціальним по відношенню до інших способів захисту цивільних прав, Позивач має право пред`явити віндикаційний позов добросовісному набувачеві про витребування з його незаконного володіння квартири АДРЕСА_1 , яка вибула з володіння Позивача не з його волі, не заявляючи при цьому будь-яких інших додаткових вимог, пов`язаних з визнанням недійсних рішень органів місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу квартири та інших документів.
Вказані вище висновки обґрунтовані саме тим, що спеціальне положення ст.330 ЦК України встановлює умови, які перешкоджають набуттю права власності добросовісним набувачем на майно, за наявності яких воно може бути витребуване власником, зокрема у тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.
Верховний суд України у п. 10 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009року за №9 зазначив, що рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня2004 poкy№1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Зважаючи на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів скасувала судове рішення суду першої інстанції, та ухвалила нове судове рішення про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 20000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2026 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Центр надання адміністративних послуг міста Києва про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_2 як добросовісного набувача на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 29 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба