КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№22-ц/824/6536/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026року місто Київ
справа № 756/6994/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретарів судового засідання - Балкової А.С., Щур К.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 рокута на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Луценка О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Автокредит плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Автокредит плюс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-
В С Т А Н О В И В:
В травні 2024 року позивач ТОВ«Автокредит плюс» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором лізингу у розмірі 392322,68 грн. та штраф у розмірі 19866,06 грн.
В мотивування вимог посилався на те, що 31 серпня 2021 року між ТОВ «Автокредит плюс» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано], шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу, згідно якого лізингодавець передає лізингоодержувачу в фінансовий лізинг об'єкт лізингу: автомобіль марки TOYOTA PRIUS, сірого кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , строком 60 місяців, зі сплатою щомісячних платежів, згідно графіку, з 20 по 25 число кожного місяця.
Вказував, що починаючи з лютого 2022 року, відповідач припинив здійснювати лізингові платежі та по сьогоднішній день продовжує користуватись об'єктом лізингу без належних на те підстав.
Зазначав, що станом на 01 травня 2024 року за договором лізингу виникла заборгованість у розмірі 392322,68 грн. Крім того, згідно з п.9.6 договору лізингу, відповідач має сплатити штраф у розмірі 19866,06 грн.
У жовтні 2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] від 31 серпня 2021 року шляхом стягнення з ТОВ «Автокредит плюс»сплачені ним лізингові платежі у розмірі 109116,65 грн.
В мотивування вимог посилався на те, щона виконання умов публічного договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] ним будо здійснено перший платіж в розмірі 65000 грн. від 27 серпня 2021 року та наступні щомісячні платежі по 8823,33 грн. до січня 2022 року включно, що в загальному складає 109116,65 грн.
Вказував, що він не заперечує проти факту укладання даного договору, однак вважає його нікчемним, оскільки не було нотаріального посвідчення даного договору, а тому мають бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року позов ТОВ «Автокредит плюс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит плюс» заборгованість в розмірі 392322,68 грн. та штраф 19866,06 грн., що складає загальну суму стягнення 412188,74 грн. та судовий збір в розмірі 6182,83 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит плюс» витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року усунуто описку в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року.
У частині рішення суду замість «потрібно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 938322,68 грн.», виправлено на правильне «потрібно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 392322,68 грн.».
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що оскільки договір про фінансовий лізинг №АРНА00000[телефон приховано], укладений між сторонами, нотаріально не посвідчений, то він є нікчемним. Таким чином, нікчемний договір, укладений між сторонами, не створив юридичних наслідків для відповідача по справі ОСОБА_1 у вигляді сплати платежів за договором та відшкодування збитків, спричинених нібито неналежним виконанням договору.
Вказувала, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що між позивачем та відповідачем було підписано саме заяву про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу строком на 60 місяців. Отже, як вбачається з матеріалів справи, у письмовій формі договір фінансового лізингу з узгодженням всіх його істотних умов між сторонами не укладався, а заява позивача про приєднання до публічного договору не може замінювати собою укладений у письмовій формі договір.
Зазначала, що позовна заява не містить відомостей про те, що відповідач ОСОБА_1 ознайомлений із текстом такого Публічного договору та не надано доказів, що станом на момент підписання заяви діяли саме такі умови у публічній пропозиції.
Посилалася на те, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості за відносинами, за якими позивач ставить вимогу про повернення коштів. До позовної заяви долучено довідку щодо стану заборгованості, з якої не зрозуміло які суми нараховувалися до оплати, які оплати були зараховані і в рахунок чого були розподілені позивачем.
Вказувала, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку структурі платежів за договором лізингу, що призводить до подвійного стягнення, так як судом першої інстанції стягнуто заборгованість за договором лізингу, включаючи вартість предмету лізингу, а також залишено право власності за ТОВ «Автокредит плюс» на предмет лізингу, що в свою чергу призводить до подвійного стягнення (збагачення), що в свою чергу суперечить позиції Верховного Суду.
Зазначала, що заява сторони позивача про ухвалення додаткового рішення не могла бути задоволена судом першої інстанції, так як докази на підтвердження понесення цих витрат у суді першої інстанції суду та сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України. Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги при винесенні додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
12 січня 2026року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на відсутність підстав для їх скасування. Вказував, що відповідач підписав заяву про приєднання до Публічного договору №АРНА00000[телефон приховано] та своїм підписом підтвердив ознайомлення та згоду з усіма умовами, зокрема з п.14.1.8, де прямо зазначено, що сторони дійшли згоди не посвідчувати договір нотаріально. Отже, відсутність нотаріального посвідчення є правомірною та відповідає волевиявленню обох сторін у момент укладення правочину. Зазначав, що відповідач проситьповернути йому 109116,65 грн. сплачених платежів, однак ці кошти не є безпідставно отриманими, оскільки вони є платою за фактичне користування об`єктом лізингу протягом певного періоду. Вказував, що розрахунок заборгованості у розмірі 392 322,68 грн. та штрафу 19 866,06 грн. підтверджується виписками за рахунками та графіком платежів.
12 вересня 2026 року від ТОВ «Автокредит плюс»надійшли додаткові пояснення у справі.
16 вересня 2026 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи 31 серпня 2021 року між ТОВ «Автокредит плюс» та ОСОБА_1 було підписано заяву про приєднання до публічного договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано], відповідно до умов якої лізингодавець передає лізингоодержувачу в фінансовий лізинг об`єкт лізингу: автомобіль, найменування, вартість та індивідуальні ознаки якого наведено у додатку №1 «Специфікація та акт приймання передачі» строком на 60 місяців (п.п.14.1.1, 14.1.2 заяви).
Згідно з п.14.1.7 вказаної заяви після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 65000 грн. на транзитний рахунок, вказаний в п.14.1.5 договору.
У п.14.2 заяви сторони погодили, що щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж у розмірі 7540,00 грн. та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору та які виникли у лізингодавця протягом місяця якому передує поточний місяць.
Відповідно до Специфікації та акту приймання передачі (Додаток №1 до договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] від 31 серпня 2021 року), яка підписана сторонами без зауважень, лізингодавець ТОВ «Автокредит Плюс» передає лізингоодержувачу ОСОБА_1 автомобіль TOYOTA PRIUS, сірого кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Автомобіль передається у справному стані, без ушкоджень й у повній базовій конструкції колісного транспортного засобу, що відповідає встановленим виробником вимогам (у розумінні Правил експлуатації колісних транспортних засобів, що затверджені Наказом Мінінфраструктури України №550 від 26.07.2013), ідентифікаційні номера автомобіля звірені й відповідають зазначеним у документах транспортного засобу, комплектність автомобіля перевірена й відповідає заводським. Лізингоодержувач претензій до лізингодавця і технічного стану автомобіля не має.
Згідно додатку №2 до договору про надання фінансового лізингу сторонами погоджено графік та суми платежів за договором №АРНА00000[телефон приховано].
Вказаний додаток №2 також містить підпис сторін.
Розділом 7 публічного договору фінансового лізингу визначено, що:
лізингоодержувач має необхідну правоздатність та дієздатність для укладення договору та виконання зобов`язань за договором;
відносно лізингоодержувача не порушено кримінальної справи;
всі відомості, які представлені лізингодавцю лізингоодержувачем, в тому числі, ті, що містяться в даному договорі, в заяві про приєднання до договору, додатках до договору або з інших документах, поданих лізингодавцю, є достовірними, правдивими і точними;
цей договір був належним чином укладений лізингоодержувачем у повній відповідності до всіх вимог чинного законодавства;
лізингоодержувач належним чином виконав усі дії, що вимагаються згідно з чинним законодавством, для забезпечення чинності, дійсності, та можливості примусового виконання договору;
укладення і виконання лізингоодержувачем цього договору не порушує прав третіх осіб, не суперечить положенням жодного правочину лізингоодержувача із третьою стороною, чинному законодавству України, підзаконним актам, судовим рішенням чи іншим документам будь-якого характеру, що встановлюють юридичні обов`язки лізингоодержувача;
до приєднання до даного договору лізингоодержувач отримав від лізингодавця в письмовій формі із зазначенням дати надання та строку актуальності інформацію необхідну для порівняння різних пропозицій лізингодавця з метою прийняття лізингоодержувачем рішення щодо приєднання до даного договору, а також отримав від лізингоодержувача пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи підходить даний договір до його потреб та фінансового стану, у тому числі, шляхом отримання роз`яснення істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для лізингоодержувача, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за даним договором;
лізингоодержувач має необхідну та достатню інформацію для прийняття ним рішення щодо приєднання до даного договору;
даний договір відповідає потребам та фінансовому стану лізингоодержувача, йому відомі та зрозумілі істотні характеристики послуг, що надаються за даним договором, та наслідки, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за даним договором. 7.2 лізингоодержувач зобов`язаний дотримуватись заяв та запевнень, викладених у пункті 7.1 цього договору, у заяві про приєднання до договору, у додатках до договору, протягом усього строку дії договору. Дані заяви та запевнення вважаються такими, що повторюються Лізингоодержувачем щодня протягом строку дії договору. У разі, якщо у будь-який час протягом строку дії договору, будь-які із зазначених заяв і запевнень виявляться або стануть неточними або такими, що не відповідають дійсності, це вважатиметься Подією Дефолту. лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати лізингодавцю збитки, що виникли у лізингодавця внаслідок надання недостовірних та/або неправдивих та/або неточних заяв та запевнень.
інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отримана лізингоодержувачем.
У розділі 8 публічного договору фінансового лізингу визначено події, які підпадають під подію Дефолт.
У позовній заяві позивач вказував на те, що відповідач на виконання договору лізингу здійснював лізингові платежі до січня 2022 року включно, а з лютого 2022 року перестав здійснювати лізингові платежі однак продовжував користуватися об`єктом лізингу.
06 травня 2024 року ТОВ «Автокредит плюс»направило на адресу відповідача повідомлення про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано], у разі не усунення події «Дефолт» згідно з п.п.8.2.1, 8.2.3, 8.2.4 договору фінансового лізингу, ст.ст.212, 651 ЦК України.
Згідно вказаного повідомлення ТОВ «Автокредит плюс» вимагало повернути, терміново предмет лізингу автомобіль TOYOTA PRIUS, сірого кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з підстав наявності у ОСОБА_1 заборгованості станом на 02 травня 2024 року за договором лізингу №АРНА00000[телефон приховано] у розмірі 392322,68 грн. в тому числі прострочена заборгованість складає 236208,57 грн.
Згідно з п.8.2.1 публічного договору фінансового лізингу у разі настання події Дефолту лізингодавець надає лізиногоодержувачу каналами зв`язку повідомлення про настання події Дефолту та повернення об`єкта лізингу. У повідомленні про Дефолт, окрім зазначеної інформації лізингодавець ставить вимогу про повернення заборгованості за фактичний час користування об`єктом лізингу та виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за цим Договором. Повернення предмета лізинга здійснюється за адресою, вказаною уповідомленні про Дефолт. Згідно зі ст.ст.212, 651 ЦК України сторони узгодили змінити умови договору, встановивши, що з дня направлення лізингодавцем каналами зв`язку повідомлення про Дефолт лізингоодержувачу (у зв`язку з малоймовірністю отримання економічних вигід від зазначеної операції) усі грошові зобов`язання лізингоодержувача вважаються простроченими. Лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати пеню на користь лізингодавця у сумі 0,08 % від загальної заборгованості за договором (за виключенням нарахованої пені) за кожен день прострочення виконання. При цьому нарахування відсотків користування об`єктом лізингу та комісії за проведення щомісячного моніторингу об`єку лізингу припиняється.
Відповідно до п.8.2.4 публічного договору фінансового лізингу якщо протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення про Дефолт, лізингоодержувач не усунув подію Дефолту, лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути в повному обсязі заборгованість за цим договором та повернути у передбаченому п.8.2.2 даного договору порядку об'єкт лізингу, а лізингодавець має право згідно ст.651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням лізингоодержувачу відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату зазначену у повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції чинній на момент укладення договору) фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом.
За умовами пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об`єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об`єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу.
У контексті наведених норм заява лізингодавця про відмову від договору лізингу у разі повної або часткової несплати лізингоодержувачем лізингових платежів є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення лізингодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з лізингоодержувачем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.
Повідомлення лізингодавцем лізингоодержувача про відмову від договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України (відповідно до якого односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами).
При цьому чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли лізингоодержувач вважається повідомленим чи способів такого повідомлення.
Водночас, у статтях 3, 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначила представник позивача згідно інформації отриманї з АТ «Укрпошта» інформація стосовно пересилання поштового відправлення за №4912007689423 від 06 травня 2024 року (направлення повідомлення про подію Дефолт) в автоматизованій системі відстеження Укрпошти відсутня тому що воно було прийняте до пересилання більше ніж півроку тому.
Представник відповідача зазначала, що ОСОБА_1 не отримував відповідне повідомлення. Також вказувала на те, що з умов договору вбачається, що після того, як лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про «Дефолт» і в свою чергу якщо лізингоодержував не виконує вимоги зазначені в повідомленні «Дефолт» - лізингодавець зобов`язаний надіслати до лізингоодержувача ще одне повідомлення про розірвання договору. Проте, дане (друге) повідомлення про розірвання договору (саме після неусунення події Дефолт) відсутнє в матеріалах справи та також не направлялось ОСОБА_1 . Вважає, що вимоги щодо стягнення заборгованості є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала того факту, що з метою економії часу було направлено одне повідомлення про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано].
Колегія суддів вважає, що факт направлення повідомлення про подію «Дефолт» та з одночасним повідомленням одностороннього розірвання договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] відповідачу підтверджується штампом «Укрпошта» від 06 травня 2024 року та накладною №4912007689423.
Колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача про те, що у порушення п.8.2.4 договору лізингу ТОВ «Автокредит плюс» направило лише одне повідомлення на адресу відповідача про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано].
Разом з тим, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції строк договору фінансового лізингу сплив. А відтак порушення позивачем п.8.2.4 договору лізингу не є підставою для відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за договором лізингу, у зв'язку з його невиконанням.
При цьому, стороною відповідача не надано доказів, що ОСОБА_1 виконано умови договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] та сплачено всі необхідні платежі на виконання умов вказаного договору згідно з Додатком №2 до договору.
Як зазначила представник відповідача об'єкт лізингу на даний час знаходиться у відповідача.
Оскільки відповідач порушив умови договору лізингу та не здійснював плату по договору, позивачу автомобіль не повернуто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором лізингу у розмірі 392322,68 грн. та штрафу у розмірі 19866,06 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку структурі платежів за договором лізингу, що призводить до подвійного стягнення, так як судом першої інстанції стягнуто заборгованість за договором лізингу, включаючи вартість предмету лізингу відхиляються колегією суддів, оскільки автомобіль не було повернуто відповідачем позивачу.
Врахувавши особливості умов договору фінансового лізингу, структуру лізингових платежів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за договором лізингу з врахуванням штрафних санкцій, нарахованих за період дії договору, застосування яких погоджено сторонами договору.
Відповідач у зустрічному позові вказував на те, що що він не заперечує проти факту укладання даного договору, однак вважає його нікчемним, оскільки не було нотаріального посвідчення даного договору, а тому мають бути застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину.
Згідно зі ст.15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, що діяла на час укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі. Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач, як лізингоодержувач, висував до лізингодавця ТОВ «Автокредит плюс» вимогу про нотаріальне посвідчення укладеного ним договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] від 31 серпня 2021 року та що така вимога позивачем була проігнорована.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач підписав заяву про приєднання до Публічного договору № АРНА00000[телефон приховано]. Своїм підписом останній підтвердив ознайомлення та згоду з усіма умовами, зокрема з п.14.1.8, де прямо зазначено, що сторони дійшли згоди не посвідчувати договір нотаріально.
Встановивши, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо нотаріального посвідчення договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний договір відповідає вимогам частини третьої статті 15 Закону України «Про фінансовий лізинг», а відтак відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у письмовій формі договір фінансового лізингу з узгодженням всіх його істотних умов між сторонами не укладався, а заява позивача про приєднання до публічного договору не може замінювати собою укладений у письмовій формі договір, позовна заява не містить відомостей про те, що відповідач ОСОБА_1 ознайомлений із текстом такого Публічного договору та не надано доказів, що станом на момент підписання заяви діяли саме такі умови у публічній пропозиції є необгрунтованим, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтувалися як на умовах публічного договору, так і на умовах підписаної сторонами заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу №АРНА00000[телефон приховано] з додатками №1 та №2 (Специфікація та акт приймання передачі; графік лізингових платежів до договору), в яких узгоджено графік платежів та суми, які підлягали стягненню.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку структурі платежів за договором лізингу, що призводить до подвійного збагачення лізингодавця, так як судом першої інстанції стягнуто заборгованість за договором лізингу, включаючи вартість предмету лізингу колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції задоволено позов на суму 392322,68 грн., яка включає в себе всі нарахування, штрафні санкції передбаченні договором фінансового лізингу у випадку не сплати лізингових платежів, які складаються з: простроченого боргу у сумі 236208,57 грн. (прострочене відшкодування вартості майна (тіло) 90356,76 грн., прострочені проценти (0,001% річних) 4,59 грн.; прострочена комісія лізингової компанії 113218,65 грн.; прострочені страхові платежі 32628,57 грн.) + залишок тіла 156 114,11 грн.
Відповідачем не надавався контррозрахунок на спростування розміру заборгованості визначеного позивачем.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Таким чином, понесені стороною відповідача витрати на правничу допомогу, які за умовами договору ще фактично не оплачені, підлягають відшкодуванню.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04, сформовано позицію, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Ухвалюючи додаткове рішення від 18 грудня 2025 року та стягуючи з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн., суд першої інстанції виходив з складності справи, тривалості її розгляду, обсягу наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки позивач на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надав копії: договору №21/23 про надання правничої допомоги від 16 червня 2023 року, укладеного між адвокатом Качмар А.І. та ТОВ «Автокредит плюс»; додатку 7 від 10 вересня 2024 року до договору №21/23; рахунку на оплату № 078991 від 10 вересня 2024 року на суму 8000 грн.; акту надання послуг №354 від 10вересня 2024року на суму 8000 грн.; платіжної інструкції № 2f01344f-bbdf-490d-9488-165e1928 від 13 вересня 2024 року.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що заява сторони позивача про ухвалення додаткового рішення не могла бути задоволена судом першої інстанції, так як докази на підтвердження понесення цих витрат у суді першої інстанції суду та сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України колегія суддів відхиляє, оскільки до заяви про ухвалення додаткового рішення були надані докази її направлення та доставлення 19 листопада 2025 року до електронного кабінету як відповідача ОСОБА_1 , так і його представника ОСОБА_2
При цьому, апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 46218,87 грн., а саме: судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 5000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10% від ціни позову.
Колегія суддів приходить до висновку, що зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 46218,87 грн. є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Позивач на підтвердження понесення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції надав копії:додатку 12 до договору №21/23 про надання правової допомоги, де вартість послуг на правову допомогу в суді апеляційної інстанції визначено у сумі 5000 грн.
Враховуючи, що зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений позивачем у відзиві розмір витрат на професійну правничу допомогу - у розмірі 46218,87 грн. є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Таким чином, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року з урахуванням ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року про виправлення описки та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», місцезнаходження: місто Дніпро, проспект Праці 2Т, ЄДРПОУ 34410930 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий:
Судді: