КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14034/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: представника позивача - Іконос Д. В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000»
на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Фіцай О. Л.
від 10 червня 2026 року
у цивільній справі № 760/4828/26 Солом`янського районного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості
У С Т А Н О В И В:
В січні 2026 року ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» звернулось до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року позов залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «ДІМ 9000» понесені судові витрати, в тому числі сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 328,00 грн та витрати на правничу допомогу за подання апеляційної скарги в розмірі 7 000,00 грн.
Апелянт зазначає, що у справі № 760/4828/26 предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком щодо квартири АДРЕСА_1 за період з 01.11.2023 по 30.11.2025, тоді як у справі № 760/31488/25 стягнення заявлено щодо квартири АДРЕСА_2 за період з 01.10.2023 по 01.11.2025. Таким чином, позовні вимоги стосуються різного нерухомого майна та заборгованості, що виникла за різні періоди, а отже, предмет і підстави зазначених позовів не збігаються, що виключає застосування пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погодилася з тим, що у суду першої інстанції не було правових підстав для залишення позову без розгляду. Водночас відповідач зазначила, що справедливим процесуальним наслідком було б скасування оскаржуваної ухвали із вирішенням судом апеляційної інстанції питання про об`єднання справ в одне провадження та передачу справи судді Козленко Г. О., яка раніше відкрила провадження у справі № 760/31488/25. Крім того, відповідач висловила заперечення проти покладення на неї судових витрат позивача, вказавши на невідповідність заявленої суми витрат на правничу допомогу критеріям розумності та співмірності, а також звернула увагу на те, що порушення допущені саме судом першої інстанції, розгляд справи по суті не відбувся, а її майновий стан як вимушено переміщеної особи, яка виховує дитину з інвалідністю, ускладнений.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - Іконос Д. В., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідач ОСОБА_1 , проти задоволення скарги в частині скасування оскаржуваної ухвали не заперечувала. Заперечила проти покладення на неї судових витрат на даному етапі розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що у січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» звернулося до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_3 за період з 01.11.2023 по 30.11.2025.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31.03.2026 у складі судді Фіцай О. Л. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У травні 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду клопотання про об`єднання справи № 760/4828/26 зі справою № 760/31488/25 за позовом ТОВ «УК «ДІМ 9000» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка перебуває у провадженні судді Солом`янського районного суду міста Києва Козленко Г. О. Мотивуючи клопотання, відповідач посилалася на приписи статті 188 ЦПК України, зазначаючи про однорідність спорів між тими самими сторонами, що ґрунтуються на подібних доказах.
Залишаючи позов у даній справі без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, суд виходив із того, що у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва вже перебуває цивільна справа № 760/31488/25 зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у якій відкрито ухвалою судді Козленко Г. О. від 26.11.2025.
Колегія суддів не погоджується із таки висновком з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Аналіз зазначеної процесуальної норми свідчить, що застосування наслідку у виді залишення заяви без розгляду можливе виключно за умови одночасного збігу трьох чинників: складу сторін спору, предмета позову та підстав позову. За відсутності тотожності хоча б одного з елементів позов не може вважатися тотожним раніше заявленому.
Правова природа тотожності позовів послідовно розкрита у судовій практиці Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 640/7778/18 вказано, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду; нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, опосередковану відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову є обставинами (фактичними даними), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтерес.
Матеріалами справи підтверджено, що у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебувають дві цивільні справи за позовами ТОВ «УК «ДІМ 9000» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з тим у справі № 760/4828/26 матеріально-правова вимога спрямована на стягнення заборгованості за обслуговування квартири АДРЕСА_1 за період із 01.11.2023 по 30.11.2025, тоді як у справі № 760/31488/25 стягненню підлягає заборгованість за обслуговування квартири АДРЕСА_2 за період із 01.10.2023 по 01.11.2025.
Обидві квартири є окремими об`єктами нерухомого майна та самостійними об`єктами цивільних прав, щодо кожного з яких виникають окремі договірні чи позадоговірні зобов`язання з оплати наданих житлово-комунальних послуг, облік споживання яких та нарахування плати за якими ведуться відокремлено за різними розрахунковими рахунками. Крім того, періоди нарахування заявленої заборгованості у цих справах не є однаковими.
Таким чином, незважаючи на збіг сторін у правовідносинах, матеріально-правові вимоги у зазначених справах мають самостійний предмет та ґрунтуються на відмінних юридичних фактах і розрахунках, тобто мають різні підстави позову, що спростовує висновок суду першої інстанції про наявність тотожного спору.
За таких обставин залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України є передчасним і помилковим, постановленим із неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до створення необґрунтованих перешкод у доступі до правосуддя.
Щодо доводів відзиву відповідача про необхідність прийняття судом апеляційної інстанції рішення про об`єднання справ в одне провадження та передачу справи конкретному судді місцевого суду, колегія суддів зазначає таке. Питання про об`єднання позовних вимог відповідно до статті 188 ЦПК України вирішується судом першої інстанції під час підготовчого засідання або до початку розгляду справи по суті у спрощеному позовному провадженні. Суд апеляційної інстанції діє в межах повноважень, встановлених главою 1 розділу V цього Кодексу, і під час перегляду оскаржуваної ухвали позбавлений процесуальної можливості самостійно вирішувати питання про об`єднання справ, які перебувають на стадії розгляду в суді першої інстанції, або змінювати склад суду всупереч встановленому статтею 33 ЦПК України порядку автоматизованого розподілу справ. Відповідні клопотання можуть бути вирішені виключно судом першої інстанції під час подальшого розгляду справи.
Вирішуючи вимоги апеляційної скарги про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу), суд виходить із положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У разі скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом вищої інстанції не здійснюється. Остаточний розподіл усіх судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, у тому числі витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду ухвали, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог залежно від результатів вирішення спору.
Отже розподіл витрат за наслідками апеляційного перегляду у даній справі не проводиться.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374, частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду скасуванню з направленням справи до Солом`янського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ДІМ 9000» задовольнити частково.
Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 10 червня 2026 року у справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 вересня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов