КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/21838/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12044/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького району міста Києва від 04 лютого 2026 року, постановлене під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою, -
в с т а н о в и в :
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 27 000 доларів США, три проценти річних у сумі 4 174,27 доларів США та судові витрати (т. 1 а.с. 1-9).
В обґрунтування позову вказувала, що 31.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів на суму 27 000 доларів США,відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв від неї грошові кошти у 27 000 доларів США у якості позики, зі строком повернення коштів до 01.09.2019 року.
Фактична передача та отримання цієї суми підтверджує розпискою від 31.07.2019 року, за умовами якої ОСОБА_1 підтвердив отримання та обов`язок повернення коштів в сумі 27 000 доларів США у якості позики у строк до 01.09.2019 року.
Проте, в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав, сума боргу складає 27 000 доларів США.
За наслідком невиконання ОСОБА_1 договору позики, позивачем нараховано відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми, що становить 4 174 доларів 27 центів США (т. 1 а.с. 1-9).
Заочним рішенням Дарницього районного суду м. Києва від 04 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою, - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27 000 доларів 00 центів США - боргу за договором позики, 4 174 доларів 27 центів США - три відсотки річних від простроченої суми, всього - 31 174 доларів 27 центів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 862 грн. 50 коп. - судового збору, 15 000 грн. 00 коп - витрат на правову допомогу, всього - 27 862 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 142-150).
Не погодившись з заочним рішенням районного суду, 15 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Суньов Є.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову (т. 2 а.с. 1-11).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що з оскаржуваним судовим рішенням відповідач не згоден, вважає його таким, що було прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.
Суд першої інстанції зазначив, що «судом встановлено, що 31.07.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів на суму 27 000 доларів США, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 27 000 доларів США у якості позики, зі строком повернення коштів до 01.09.2019 року (зміст розписки) (а.с.20). Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 31.07.2019року, за умовами якої ОСОБА_2 підтвердив отримання та обов`язок повернення ОСОБА_1 коштів в сумі 27 000 доларів США у якості позики у строк до 01.09.2019року».
Однак, при встановлені цих обставин суд першої інстанції забувся зазначити, що оригінал вказаної розписки не був наданий позивачем до суду.
Звертав увагу на ухвалу про самовідвід Дарницького районного суду м. Києва по цій справі від 03 лютого 2025 року судді Комаревцевої Л.В.
Розписка ОСОБА_1 про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 не була в оригіналі надана суду для дослідження у якості доказу.
В оскаржуваному рішення судом першої інстанції повністю проігноровані свої ж власні ухвали про призначення по справі почеркознавчої експертизи та результати цієї почеркознавчої експертизи.
Судом першої інстанції при винесені оскаржуваного судового рішення повністю проігноровано факт відсутності оригіналу боргового документу у позивача, а також неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи.
Приймаючі заочне судове рішення, суддя зазначив, що «відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади (суду). Матеріали справи, також, містять повторні заяви/клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, зважаючи на зайнятість представника відповідача в інших судових засідання, які судом відхилені за необґрунтованості.»
Представником відповідача адвокатом Суньовим Є.В. було подано клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку із занятістю у іншому судовому процесі. Таке клопотання було подано заздалегідь.
При винесені оскаржуваного судового рішення неможливо визнати, що суд першої інстанції зберіг об`єктивність та неупередженість, без жодних підстав відхиливши клопотання представника Відповідача адвоката Суньова Є. В. про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю у інших судових процесах як необґрунтовані. При чому, окрім слів про необґрунтованість таких клопотань, суд першої інстанції не зазначив, в чому саме полягала ця необґрунтованість.
Крім того, у суду першої інстанції були відсутні підстави ухвалення заочного рішення (т. 2 а.с. 1-11).
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Суньов Є.В. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Крупський В.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 , кожного окремо про судові засідання 16 липня 2026 року і 24 вересня 2026 року, повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 24 вересня 2026 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 29 липня 2026 року повідомленням його представника - адвоката Суньова Є.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС. Факт належного повідомлення апелянта ОСОБА_1 його представник - адвокат Суньов Є.В. підтвердив в судовому засідання про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Позивач ОСОБА_2 була сповіщена 29 липня 2026 року повідомленням її представника - адвоката Крупського В.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС, що представник підтвердив в суді (т. 2 а.с. 42-56).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк
Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч. 2 ст. 545 ЦК України).
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилалась на те, що 31 липня 2019 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, який оформлено у вигляді розписки. Відповідно до вказаного договору позивач надала відповідачу грошову суму в борг у 27 000 доларів США, яка відповідачем була отримана, та відповідач зобов`язувався повернути кошти в строк до 01 вересня 2019 року. Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав, кошти не повернув.
Так, відповідно до змісту розписки від 31 липня 2019 року, ОСОБА_1 взяв позику у ОСОБА_2 в розмірі 27 000 доларів США та зобов`язався повернути до 01 вересня 2019 року (а.с. 20).
Сторона відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, в апеляційній скарзі посилалась на те, що стороною позивача не надано до суду оригінал розписки.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції 03.02.2025 року було в судовому засіданні оглянуто оригінал договору позики від 31.07.2019 року та встановлено, що оригінал розписки відповідає наявній в матеріалах справи копії. Як зазначено районним судом в судовому засіданні були присутні представник позивача адвокат Крупський В.В., відповідач ОСОБА_1 (а.с. 70). Разом з тим, 03 лютого 2025 року в судовому засіданні під час вирішення клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, представник позивача попросив декілька хвилин для узгодження позиції з позивачем, в зв`язку з чим судом оголошено технічну перерву на п`ять хвилин, з дозволу судді представник позивача залишив залу судового засідання № 224. Речі представник залишив в кабінеті. В цей час з кабінету вийшов ОСОБА_1 та через декілька хвилин сторони повернулись разом. Після продовження судового засідання виявилось, що оригінал розписки відсутній. Суддею викликалась охорона суду та слідчо-оперативна група, проводились невідкладні слідчі дії та відбирались пояснення. Написано заяву про вчинення кримінального правопорушення (а.с. 67-71).
Тобто, з викладеного слідує, що у позивача був наявний оригінал розписки від 31.07.2019 року під час звернення до суду з вказаним позовними вимогами та який було надано судді першої інстанції для огляду та встановлено, що оригінал розписки відповідає наявній в матеріалах справи копії (а.с. 20).
Відтак, між сторонами існують договірні правовідносини з позики, розписка підтвердила як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми, яка не повернута позичальником.
При цьому, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження виконання зобов`язань в повному обсязі або частково за вказаним договором позики.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане і позика не повернута. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц).
В апеляційній скарзі відповідач посилався також на те, що судом першої інстанції проігноровані власні ухвали про призначення по справі почеркознавчої експертизи та результати цієї почеркознавчої експертизи.
Однак, колегія суддів критично оцінює вказані твердження, адже з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 призначено судову почеркознавчу експертизу, оплату якої покладено на заявника ОСОБА_1 .. Поряд з цим, ухвала суду про призначення експертизи залишена без виконання експертною установою у зв`язку з відсутністю відомостей щодо оплати вартості проведення такої експертизи. Так, 06 травня 2025 року судовим експертом виставлений рахунок на проведення експертизи в сумі 21 204 грн., заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів. 12 травня 2025 року районним судом направлено ОСОБА_1 супровідний лист та рахунок № 1774 від 25.04.2025 року щодо проведення експертизи. Проте, 01 липня 2025 року листом № 13713/5734-4-25/32 директор Київського НДІСЕ МЮ України Кисельов М. повідомив, що станом на 20.06.2025 року в бухгалтерії КНДІСЕ відомості щодо оплати вартості експертизи №3360/25-32 відсутні, у зв`язку з цим ухвала районного суду про призначення експертизи залишена без виконання (а.с. 79-88, 93-106).
Відтак, саме відповідачем ОСОБА_1 не вчинено дій щодо оплати вартості експертного дослідження.
Разом з тим, повторного клопотання у справі про проведення судової почеркознавчої експертизи відповідачем не заявлялось, не заявлено такого і представником апелянта на стадії апеляційного перегляду справи. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що саме судовим експертом може бути наданий висновок щодо можливості проведення почеркознавчої експертизи, у т.ч. за копією письмової боргової розписки, відповідність (автентичність) якої оригіналу посвідчена суддею районного суду.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 27 000 доларів США - заборгованості за договором позики (розпискою) від 31.07.2019 року.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, а тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що умовами п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжений і на даний час.
Відтак, з врахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позовні вимоги про стягнення 3 % річних за період з 24.02.2022 року по 25.10.2024 року задоволенню не підлягають.
Тому, колегія суддів розрахувала 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь відповідача за період з 02.09.2019 року по 23.02.2022 року за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, що в загальному становить 2 008,36 доларів США.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повне задоволення позову, не застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення із відповідача на користь позивача 27 000 доларів США заборгованості за договором позики від 31.07.2019 року та 3 % річних у розмірі 2 008,36 доларів США.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків, тому колегія суддів їх відхилила як необґрунтовані.
Щодо судового збору.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 11 968,55грн. (93,05 % задоволених позовних вимог).
З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 340,93 грн. (6,95 % задоволених вимог апеляційної скарги).
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлено відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 15 000 грн. 00 коп. (а.с.43-51).
На підтвердження витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду подано копію Договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.11.2022 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «СЛ.К. Партнерс» та ОСОБА_2 , Додатковий договір № 3 від 22.10.2024 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.11.2022 року, акт приймання-передачі виконаних робіт до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.11.2022 року, Додаткового договору № 3 від 22.10.2024 року, на суму 15 000 грн., детальний опис наданих адвокатом послуг, ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги (а.с.52-58).
З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (93,05 %), колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 957,50 грн.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Дарницького району міста Києва від 04 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) 27 000,00 доларів США заборгованості за договором позики від 31.07.2019 року та 3 % річних у розмірі 2 008,36 доларів США.
В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 11 968,55 грн. та 13 957,50 грн. витрат на правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 340,93 грн.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 28 вересня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов