28.09.2026
ЄУН 333/3323/26
Провадження №2/337/2656/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Сидорової М.В.,
за участю секретаря Коваленко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
25.03.2026 позивач ТОВ «ФК «Позика» через систему «Електронний суд» звернувся з зазначеним позовом до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, який мотивує тим, що 13.02.2022 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений кредитний договір № 73180853, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4400,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами. 01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ТОВ «ФК «Позика» був укладений договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Позика» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «Ірбіс», у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 73180853 від 13.02.2022. Позичальник належним чином не виконала свої зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів, у зв`язку з чим за договором виникла заборгованість у розмірі 15752,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4400,00 грн; заборгованість за процентами -11352,00 грн.
Просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та судові витрат зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 5500,00 грн.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2026 цивільну справу за вказаним позовом направлено до Хортицького районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.
27.05.2026 матеріали позовної заяви надійшли до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено відкрите судове засідання з викликом сторін.
Відзив від відповідача не надходив, натомість 14.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» (сформовано в системі 13.08.2026) від представника відповідача - адвоката Борщенко В.В. надійшли письмові пояснення, в яких викладені заперечення проти позову, які по суті є відзивом на позовну заяву. Зокрема зазначено, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору та факт отримання відповідачем грошових коштів. Наданий позивачем розрахунок заборгованості та електронні копії документів не є належними доказами існування зобов`язання, оскільки не підтверджують: належної ідентифікації відповідача як позичальника; факту підписання договору, зокрема із застосуванням електронного підпису; вчинення дій, які свідчили б про акцепт умов договору; факту перерахування грошових коштів саме відповідачу. Розрахунок заборгованості не є первинними бухгалтерськими документами та не підтверджують факт видачі кредиту. У випадку, якщо суд дійде висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин, відповідач вважає заявлений позивачем розмір заборгованості таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Заявлена до стягнення сума суттєво перевищує можливі наслідки порушення зобов`язання та включає значні нарахування процентів, штрафів та інших платежів, обґрунтованість і співмірність яких викликає обґрунтовані сумніви. Також позивачем не доведено направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту, а також доказів її отримання, що свідчить про недотримання кредитором обов`язкового досудового порядку врегулювання спору. За таких обставин звернення до суду є передчасним. Також просить застосувати наслідки пропущення строку позовної давності у разі виявлення такого пропуску, відмовити у задоволені позову.
18.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «ФК «Позика» - Дубовик В.О. надійшли додаткові пояснення у справі, які по суті є відповіддю на відзив, в яких представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та заявила клопотання про поновлення строку на подачу клопотання про витребування доказів та витребування у АТ «Акцент-Банк»: інформації чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів по картковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 13.02.2022-18.02.2022 з відображенням часу зарахування коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 13.02.2022-18.02.2022; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_1 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронно пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.
21.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Борщенко В.В. надійшли заперечення на додаткові пояснення з клопотанням про витребування доказів представника позивача.
Ухвалою суду від 25.08.2026 клопотання представника позивача про поновлення строку та клопотання про витребування доказів задоволено в частині витребування у АТ «Акцент-Банк» інформації: чи емітувалась (видавалась) на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжна картка № НОМЕР_1 та чи здійснювалось зарахування на цю картку грошових коштів у період з 13.02.2022 по 18.02.2022 з наданням первинних бухгалтерських документів (виписки) на підтвердження зарахування коштів; інформації щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 13.02.2022 по 18.02.2022. В іншій частині клопотання відмовлено.
08.09.2026 до суду надійшла витребувана інформація.
28.09.2026 до суду через систему «Електронний суд» (сформовано в системі 25.09.2026) від представника відповідача - адвоката Борщенко В.В. надійшли письмові пояснення, в яких викладені заперечення проти позову, зокрема зазначено, що відповідач заперечує факт отримання кредитних коштів, зазначених у позовній заяві, та факт укладання кредитного договору, використання ним електронного підпису або одноразового ідентифікатора. Позивач не надав банківської виписки за рахунком, платіжної інструкції, меморіального ордера або іншого документа, який би підтверджував би фактичне списання коштів із рахунку кредитодавця та їх зарахування на банківський рахунок, що належить відповідачу. Заявлена до стягнення пеня не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довів наявності погодженої сторонами умови про її розмір і порядок нарахування, а також не надав детального розрахунку із зазначенням суми, періоду та правової підстави кожного нарахування. Просить також застосувати строк позовної давності, у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача ТОВ «ФК «Позика» в судове засідання не прибув, у позовній заяві просить проводити розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борщенко В.В. в судове засідання не прибули, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, зокрема судова повістка про виклик до суду в електронному вигляді своєчасно була доставлена до електронного кабінету адвоката Борщенко В.В., про що свідчить довідка про доставку електронного документу. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).
При цьому, представник відповідача - Борщенко В.В. у письмових поясненнях, які надійшли до суду 28.09.2026, заявила про відкладення судового засідання у даній справі та забезпечення її копією матеріалів справи.
Однак суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та його представника і не знаходить підстав для відкладення судового засідання.
Зокрема, суд виходить з того, що відповідно до ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Участь у судових засіданнях є правом учасників судового процесу.
Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
23.06.2026 від представника відповідача - адвоката Борщенко В.В. надійшла заява, в якій вона серед іншого просила надати можливість ознайомитись з матеріалами справи. В той же день, 23.06.2026 адвокату був наданий доступ до матеріалів справи за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС, а також копія позовної заяви з додатками направлена на зазначену адвокатом електронну пошту.
Жодних об`єктивних причин неможливості прибуття в судове засідання, або неможливості розгляду справи по суті, представник відповідача не навів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Крім того, явка учасників справи у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ст.3,6,627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ст.638,640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.525,526,530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Крім того, до відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики.
Зокрема, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Крім того, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем на даний час визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015р. (далі Закон №675).
13.02.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ОСОБА_1 в електронній формі був укладений договір про надання фінансового кредиту №73180853, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4400 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що у пільговий період (30 календарних днів з 13.02.2022 по 15.03.2022) проценти нараховуються за зниженою процентною ставкою 2,6%; у стандартний період (60 календарних днів з 16.03.2022 по 14.05.2022) проценти нараховувались за стандартною процентною ставкою 3%.
Відповідно до п. 4.2. договору клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити проценти, що були нараховані за кредитом до 14.05.2022 (строк кредитування) шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.
Відповідно до п. 13.1 - п. 13.4 договору, цей договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», укладеним українською мовою в електронній формі та підписаним із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим він має повну юридичну силу, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі, а всі згоди/дозволи, надані Клієнтом за цим Договором та виражені в ньому, вважаються такими, що надані у письмовій формі.
Договір про надання фінансового кредиту разом з таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки підписані ОСОБА_1 електронним підписом «681163».
Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025, позичальником ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Ірбіс» 13.02.2022 здійснено акцепт оферти шляхом підписання договору № 73180853 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису 681163, який був направлений на номер мобільного телефону - НОМЕР_3 .
За повідомленням сервісу онлайн платежів iPay.ua від 21.10.2025, на підставі укладено договору про переказ коштів, 13.02.2022 о 22:44 успішно перераховано кошти у сумі 4400,00 грн на платіжну карту клієнта НОМЕР_1 , номер транзакції: НОМЕР_4 .
Відповідно до інформації, наданої АТ «Акцент Банк» від 04.09.2026, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 , на яку 13.02.2022 було зараховано платіж у сумі 4400,00 грн.
За розрахунком ТОВ ФК «Ірбіс» станом на 01.09.2025 заборгованість ОСОБА_1 за договором фінансового кредиту № 73180853 від 13.02.2022 станом на 01.09.2025 складає 15752,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4400,00 грн; заборгованість за процентами - 11352,00 грн.
01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» і ТОВ «ФК «Позика» був укладений договір факторингу № 01092025/1, за умовами якого ТОВ «ФК «Позика» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «Ірбіс», у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 73180853 від 13.02.2022.
Згідно з пунктом 4.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги у формі наведеній в Додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до витягу із реєстру прав вимоги із додатку № 1 до Договору факторингу №01092025/1 ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 73180853 від 13.02.2022 у розмірі 15752,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4400,00 грн; заборгованість за процентами - 11352,00 грн.
З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» такими, що підлягають частковому задоволенню.
В даному випадку суд виходить з того, що сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов. Кредитний договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов такого виду договорів, що підтверджується їх підписами у відповідному письмовому документі.
При цьому, кредитний договір, укладений в інформаційно-телекомунікаційній системі шляхом обміну електронними повідомленнями, з підписанням електронним цифровим підписом, електронним підписом з одноразовим ідентифікатором або іншим аналогом власноручного підпису, відповідно до ст.207 ЦК України, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, та відповідно до ст.215 ЦК України визнання його таким судом не вимагається.
В силу приписів ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010).
При цьому, встановлення обставин, за яких правочин може бути визнаний недійсним/нікчемним, за відсутності відповідних заперечень з боку заінтересованої сторони, виходить за межі судового розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «ФК «Ірбіс» як первісний кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 13.02.2022 кредитний договір №73180853, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в сумі 4400,00 грн шляхом їх перерахування на її платіжну банківську картку, зобов`язавшись повернути їх та сплатити проценти за користування ними в порядку та строки, визначені договором.
Кредитний договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, оформлений письмовим документом і підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб, зокрема, позичальником/відповідачкою електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми кредитного договору, судом не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.
Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Ірбіс» як кредитор виконав свої зобов`язання та перерахував 13.02.2022 грошові кошти в сумі 4400,00грн, на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 та яка емітована на її ім`я в АТ «Акцент-Банк». Вказані грошові кошти в той же день були зараховані на відповідний банківський рахунок.
За умовами кредитного договору відповідачка зобов`язана була повернути кредит в сумі 4400,00 грн не пізніше 14.05.2022, сплативши за цей період проценти за користування ним в загальному розмірі 11 352,00 грн (у період з 13.02.2022 по 15.03.2022 (30 днів) проценти нараховувались за пільговою ставкою - 2,6% від суми кредиту в день, що дорівнює 3 432,00 грн; у період з 16.03.2022 по 14.05.2022 (60 днів) - за стандартною процентною ставкою - 3 % від суми кредиту в день, що дорівнює7 920,00 грн).
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними в погоджений сторонами строк належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, стягнення якої кредитор має право вимагати в судовому порядку.
Право вимагати з відповідачки ОСОБА_1 стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором наразі належить позивачу ТОВ «ФК «Позика» на підставі договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 (з невід`ємним додатком, в т.ч. реєстром боржників від 01.09.2025), укладеним з ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс».
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка та її представник послались на те, що позивач не довів факту укладання та підписання позичальником кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та розміру заборгованості.
Разом з тим, такі доводи сторони відповідача об`єктивно та достовірно спростовуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом доказами: довідкою ТОВ «ФК «Ірбіс» про ідентифікацію клієнта, договором про надання фінансового кредиту, довідкою про здійснення платіжної операції з переказу коштів, інформацією та випискою з банківського рахунку АТ «Акцент-Банк» про зарахування коштів на банківський рахунок позичальника, договором факторингу з додатком, розрахунком заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достатніми для ухвалення рішення у цій справі.
При цьому, суд зауважує, що у цій справі як первісний кредитор, так і новий кредитор - позивач, не є банківськими установами, мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття особового рахунку клієнта, у зв`язку з чим надання первинних бухгалтерських документів, які є обов`язковими для банківських установ, є неможливим, тому наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений уповноваженою особою попереднього кредитора, суд вважає належними та допустимими доказами заборгованості та її розміру.
Також суд враховує, що на спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідачка та її представник не подали жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є їх процесуальним обов`язком.
Зокрема, доказів того, що вказані у кредитному договорі персональні дані, електронна адреса, номер мобільного телефону не належать відповідачці ОСОБА_1 , суду не надано, тоді як алгоритм укладення електронного договору виключає підстави вважати, що без їх підтвердження відповідачка могла би отримати кредитні кошти. Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, номером мобільного телефону, номером платіжної картки, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідачка та її представник в заявах по суті не вказували.
Доказів повернення кредиту та повної сплати процентів за користування ним в погоджений в договорі строк відповідачка та її представник також не надали.
Також слід зазначити, що посилаючись в заявах по суті на недоведеність факту укладання кредитного договору, сторона відповідача одночасно вказує на несправедливість розміру нарахованих процентів за кредитним договором. Разом з тим, одночасне посилання на неукладеність договору та несправедливість його умов є юридично взаємовиключним, оскільки неукладений договір не створює жодних зобов`язань, а оскаржувати розмір процентів як несправедливий логічно лише тоді, коли сам факт укладення договору визнається.
Таким чином, суд вважає, що ТОВ «ФК «Позика» у встановленому законом порядку набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №73180853 від 13.02.2022 і неналежне виконання відповідачем як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, що достовірно встановлено судом і не спростовано відповідачем, є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.
Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №73180853 від 13.02.2022 в загальному розмірі 15 752,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4 400,00 грн, заборгованості за процентами 11 352,00 грн.
Вказаний розмір заборгованості фактично визначений попереднім кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс» станом на 01.09.2025, тобто на момент переходу прав вимоги до позивача, і після цього останнім жодних нарахувань, в т.ч. процентів, штрафних санкцій не здійснювалось.
При цьому, як вже зазначалось, з розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс» вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось первісним кредитором за період з 13.02.2022 по 15.03.2022 (30 днів) за пільговою ставкою - 2,6% від суми кредиту в день, що дорівнює 3 432,00 грн; у період з 16.03.2022 по 14.05.2022 (60 днів) за стандартною процентною ставкою - 3 % від суми кредиту в день, що дорівнює7 920,00 грн.
Отже, оцінивши вищевказані обставини, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом до 14.05.2022 здійснено кредиторами в межах погодженого в кредитному договорі строку кредитування та розмірі, що є правомірним.
Визначений позивачем розмір заборгованості за кредитним договором ґрунтується на умовах кредитного договору, підтверджений належним чином та відповідачкою не спростований.
Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Відповідно до п. 5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
В цій справі загальний розмір заявленої позивачем до стягнення заборгованості за процентами 11 352,00 грн більш ніж в два рази перевищує розмір тіла кредиту - 4 400,00грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що умови кредитного договору про нарахування процентів, зокрема, за ставкою 2,6% та 3% за кожен день, є несправедливими, а розмір нарахованих процентів непропорційно високий, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.
З огляду на вказане, суд вважає необхідним зменшити розмір нарахованих процентів за користування кредитом до 4400,00 грн.
Що стосується строку позовної давності, про що заявляв представник відповідачки у письмових поясненнях, то слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду із вказаним позовом 25.03.2026 (сформовано в системі «Електронний суд» 19.03.2026), позовні вимоги заявлені щодо стягнення заборгованості за договором від 13.02.2022.
24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому було неодноразово продовжено та дії на час ухвалення даного рішення.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Вказаний Закон набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк позовної давності був продовжений від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 04.09.2025.
Таким чином, доводи представника відповідачки про те, що позовна давність сплинула є помилковими.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Позика» заборгованості за кредитним договором №73180853 від 13.02.2022 у загальному розміні 8 800,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 400,00 грн, заборгованості за процентами в розмрі 4 400,00грн, задовольнивши тим самим позов ТОВ «ФК «Позика» частково.
Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 8800,00 грн, що становить 55,87 % від первісно заявлених вимог на суму 15752,00 грн (8800,00грн х 100% / 15752,00 грн), судовий збір в сумі 1 487,48 грн (2662,40 грн х 55,87 % /100%).
Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу витрат, про здійснення яких заявлено позивачем, суд зазначає, що згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, на підтвердження здійснення витрат на правничу допомогу позивач ТОВ «ФК «Позика» надав суду копію договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02.01.2026; копію додаткової угоди № 73180853 від 16.02.2026 до договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення кредитної заборгованості; копію акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Горобей Р.Г. За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 5500 грн, які суд вважає належними та допустимими доказами.
Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі 5500,00 грн, що відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) та акту на підтвердження факту надання правової допомоги складаються із вартості послуг: письмової консультації щодо спірних правовідносин (0,5 год.) 500,00 грн, правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ( 1 год.) 1500,00 грн, складання позовної заяви (2 години) 3000,00 грн, формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (0,5 год.) 500,00 грн.
Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).
З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Оцінивши обставини справи, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, витраченим на це часом загалом 4 години з урахуванням того, що правова допомога надається за відповідним договором щодо невизначеного кола боржників, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу 5500,00 грн завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову (15752,00 грн), у зв`язку з чим цей розмір слід зменшити до 4000,00 грн, стягнувши з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 8800,00 грн або 55,87% від первісно заявлених вимог на суму 15752,00 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 2 234,80 грн (4000,00грн х 55,87% / 100%).
Керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) заборгованість за кредитним договором №73180853 від 13.02.2022 в загальному розмірі 8 800,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 487,48 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 2 234,80 грн, усього 12 522 (дванадцять тисяч п`ятсот двадцять дві) гривні 28 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В.Сидорова