КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/14119/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 753/10152/26
28 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Колесника О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, витрат на проведення незалежної оцінки та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, витрат на проведення незалежної оцінки та моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначала, що 19 лютого 2025 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного їй на праві власності автомобіля Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок якої автомобіль було пошкоджено.
Цивільно-правова відповідальність винної у дорожньо-транспортній пригоді особи була застрахована у ПрАТ «СК «УСГ» відповідно до полісу № 220593099.
Позивач зазначала, що відповідач визнав подію страховим випадком та здійснив страхове відшкодування у розмірі 90 967,00 грн, однак такий розмір страхового відшкодування вважала заниженим.
На підтвердження розміру завданої шкоди позивач посилалася, зокрема, на звіт № 2284 від 14 березня 2025 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди становила 240 356,03 грн, та звіт № 2284-01 від 17 грудня 2025 року, відповідно до якого ринкова вартість аварійно пошкодженого транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди становила 97 365,43 грн.
Виходячи із зазначених величин, позивач визначила належний, на її думку, розмір страхового відшкодування у сумі 142 990,60 грн, а з урахуванням фактично виплачених відповідачем 90 967,00 грн - недоплачену частину страхового відшкодування у сумі 52 023,60 грн.
Крім того, позивач просила стягнути з відповідача 5 920,71 грн пені, 572,98 грн трьох процентів річних, 884,40 грн інфляційних втрат, 7 000,00 грн витрат на проведення незалежної оцінки та 10 000,00 грн моральної шкоди.
Ціна позову визначена позивачем у розмірі 76 401,69 грн.
Звертаючись із позовом саме до Дарницького районного суду міста Києва, ОСОБА_1 посилалася на положення частини шостої статті 28 ЦПК України та зазначала, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено належний їй автомобіль, сталася у місті Києві на вул. Здолбунівській, тобто в межах територіальної юрисдикції Дарницького районного суду міста Києва.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
21 травня 2026 року представник ПрАТ «СК «УСГ» звернувся до суду з клопотанням про передачу цивільної справи № 753/10152/26 за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.
Клопотання обґрунтовував тим, що відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються за їх місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зазначав, що місцезнаходженням ПрАТ «СК «УСГ» є м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, що територіально відноситься до Солом`янського району міста Києва.
Представник відповідача посилався на те, що ПрАТ «СК «УСГ» не заподіювало позивачу майнової шкоди та не є особою, яка безпосередньо завдала шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а є страховиком, обов`язок якого полягає у здійсненні страхової виплати у передбачених законом випадках, у зв`язку з чим, на його думку, положення частини шостої статті 28 ЦПК України до спірних правовідносин не застосовуються.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року цивільну справу № 753/10152/26 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» про стягнення частини страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись з ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року, ОСОБА_1 27 червня 2026 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу № 753/10152/26 до Дарницького районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції фактично виходив із того, що, оскільки позов заявлено до страховика та разом з основною вимогою про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування заявлено вимоги про пеню, три проценти річних, інфляційні втрати та моральну шкоду, спір не підпадає під альтернативну підсудність за частиною шостою статті 28 ЦПК України, а має розглядатися за місцезнаходженням відповідача відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України.
Вважає такий підхід помилковим, оскільки суд оцінив похідні вимоги окремо від основної вимоги та не врахував, що спір виник із майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а стягнення страхового відшкодування є способом отримання компенсації цієї шкоди у межах страхового відшкодування.
Посилається на частину шістнадцяту статті 28 ЦПК України та вказує, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно зі статтею 28 ЦПК України підсудна справа, крім випадків виключної підсудності.
Зазначає, що реалізувала передбачене законом право вибору шляхом звернення до Дарницького районного суду міста Києва за місцем заподіяння шкоди майну на підставі частини шостої статті 28 ЦПК України, тому застосування загального правила частини другої статті 27 ЦПК України є помилковим.
Зазначає, що основна вимога виникла саме з майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Предметом спору є стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування за шкоду, заподіяну належному їй автомобілю внаслідок ДТП, а первинною підставою спірних правовідносин є саме заподіяння шкоди майну під час дорожньо-транспортної пригоди, а не місцезнаходження страховика чи сам факт існування страхового правовідношення.
З огляду на наведене вважає ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року постановленою з неправильним застосуванням норм процесуального права щодо визначення територіальної підсудності справи.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала щодо передачі справи на розгляд іншого суду передбачена пунктом 9 частини першої статті 353 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції виходив із того, що за загальним правилом, установленим частиною другою статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються за їх місцезнаходженням.
Суд зазначив, що хоча позивач при зверненні до суду визначила підсудність справи з посиланням на частину шосту статті 28 ЦПК України за місцем заподіяння шкоди - АДРЕСА_1 , однак дійшов висновку, що положення частини шостої статті 28 ЦПК України не поширюються на вимоги про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, штрафних санкцій та моральної шкоди.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом з тим статтею 28 ЦПК України встановлені правила підсудності справ за вибором позивача.
Відповідно до частини шостої статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Частиною шістнадцятою статті 28 ЦПК України передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Отже, процесуальним законом поряд із загальним правилом визначення територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача передбачено право позивача у визначених законом випадках обрати інший суд, якому відповідно до статті 28 ЦПК України підсудна справа.
З матеріалів справи встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль Hyundai Accent, сталася 19 лютого 2025 року у місті Києві на вул. Здолбунівській.
Зазначена територія знаходиться в межах територіальної юрисдикції Дарницького районного суду міста Києва.
Предметом заявлених ОСОБА_1 вимог є, передусім, стягнення з ПрАТ «СК «УСГ» недоплаченої частини страхового відшкодування за шкоду, заподіяну належному позивачу транспортному засобу внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому позивач не є особою, яка звернулася до свого страховика з вимогою про виконання договору добровільного страхування належного їй майна.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що ПрАТ «СК «УСГ» є страховиком цивільно-правової відповідальності особи, відповідальної за спричинення дорожньо-транспортної пригоди, а ОСОБА_1 звернулася до страховика як потерпіла особа у зв`язку з пошкодженням належного їй майна.
Сам по собі факт того, що безпосередньо механічне пошкодження автомобіля позивача спричинене не страховиком, не свідчить про те, що вимога потерпілої особи до страховика цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди в межах страхового відшкодування втрачає правовий зв`язок із деліктним зобов`язанням, яке виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Тому висновок суду першої інстанції про неможливість застосування частини шостої статті 28 ЦПК України виключно з тієї підстави, що ПрАТ «СК «УСГ» безпосередньо не вчиняло дорожньо-транспортної пригоди та власними діями не пошкоджувало автомобіль позивача, не враховує правової природи обов`язку страховика цивільно-правової відповідальності перед потерпілою особою.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є не абстрактна вимога про виконання будь-якого самостійного грошового зобов`язання страховика, а саме вимога потерпілої особи про доплату страхового відшкодування, розмір якого визначається у зв`язку з майновою шкодою, заподіяною транспортному засобу в конкретній дорожньо-транспортній пригоді.
Сам факт настання страхового випадку та виникнення у відповідача обов`язку здійснити страхове відшкодування у певному розмірі сторонами не заперечується, а спір, виходячи зі змісту позову, виник щодо повноти здійсненого страховиком відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП.
За таких обставин вимога ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування перебуває у безпосередньому правовому зв`язку з майновою шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, місце настання якої знаходиться в Дарницькому районі міста Києва.
Отже, при зверненні з таким позовом позивач мала право скористатися правилом альтернативної територіальної підсудності, встановленим частиною шостою статті 28 ЦПК України, та відповідно до частини шістнадцятої цієї статті обрати між судами, яким справа підсудна за законом.
Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлення позивачем вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є підставою для визначення територіальної підсудності всієї справи виключно за загальним
Наявність поряд з основною майновою вимогою пов`язаних з нею вимог щодо наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов`язання не усуває обставини, з якою процесуальний закон пов`язує право позивача на альтернативну підсудність за частиною шостою статті 28 ЦПК України, - місце заподіяння шкоди майну.
Так само заявлення вимог про відшкодування витрат на проведення незалежної оцінки та моральної шкоди у межах цього ж спору не свідчить про виникнення виключної підсудності справи іншому суду та саме по собі не припиняє передбаченого частиною шістнадцятою статті 28 ЦПК України права позивача на вибір суду щодо спору, предметом якого є відшкодування майнової шкоди в межах страхової виплати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
У цій справі ОСОБА_1 при зверненні до суду послалася на місце заподіяння майнової шкоди та реалізувала право вибору суду, передбачене частинами шостою та шістнадцятою статті 28 ЦПК України.
Ухвалою від 08 травня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва відкрив провадження у справі.
Оскільки справа була прийнята Дарницьким районним судом міста Києва до провадження з додержанням правил альтернативної територіальної підсудності, а обставин, які зумовлювали б виникнення виключної підсудності справи іншому суду, матеріали справи не містять, передбачених пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України підстав для її передачі до Солом`янського районного суду міста Києва не було.
Сам факт знаходження відповідача на території Солом`янського району міста Києва свідчить про можливість пред`явлення до нього позову за загальним правилом частини другої статті 27 ЦПК України, однак не скасовує передбаченого статтею 28 ЦПК України права позивача скористатися альтернативною підсудністю у випадку, визначеному законом.
Отже, право вибору між судами в такій ситуації належить позивачу, а не відповідачу та не суду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково застосував лише загальне правило територіальної підсудності, передбачене частиною другою статті 27 ЦПК України, та не врахував положення частин шостої, шістнадцятої статті 28 ЦПК України, у зв`язку з чим безпідставно передав справу за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо територіальної підсудності справи призвело до постановлення помилкової ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року - скасуванню, а справа - направленню до Дарницького районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367-369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2026 року скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, витрат на проведення незалежної оцінки та моральної шкоди направити до Дарницького районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: