П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/961/26
Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,
повний текст судового рішення
складено 27.04.2026, м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Голуб В.А.,
суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 400/961/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач) з наступними позовними вимогами:
визнати протиправними дії Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва щодо відмови ОСОБА_1 у видачі (продовжені дії) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та відмови у наданні (продовжені дії) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення м. Миколаєва видати (продовжити дію) ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та надати (продовжити дію) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року суд відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Так, апелянт зазначає, що його інвалідність настала в період проходження служби під час виконання службових обов`язків, пов`язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку. У цьому конкретному випадку стосовно позивача не вимагається дотримання обов`язкової умови щодо захисту Батьківщини або участі в бойових діях на території інших держав, натомість обов`язковою умовою є отримання поранення під час виконання службових обов`язків.
Поряд із цим апелянт вказує, що відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справах № 0540/9350/18-а, № 824/32/19-а та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у його постановах від 02 квітня 2021 року та від 30 вересня 2019 року у зазначених справах, під час розгляду цього спору.
Апелянт зауважує, що орган державної влади раніше вже встановив йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі тих самих обставин отримання позивачем травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. Відмова ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з огляду на те, що органи державної влади вже надавали позивачу цей статус і видали відповідне посвідчення, свідчить про непослідовність дій суб`єкта владних повноважень та порушення принципу «належного урядування».
З огляду на вказане, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. Так, представник Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради зауважив, що отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни можливе лише в разі, якщо травму було отримано під час безпосередньої участі в захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, а тому підстави для задоволення позову відсутні. На переконання відповідача, статус особи з інвалідністю певної групи та статус інваліда війни є принципово різними правовими категоріями, а отримання травми під час проходження військової служби автоматично не свідчить про наявність у особи статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни.
З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.12.2021, дійсного до 01.12.2023, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Херсонській області» здійснено медичний огляд старшого інспектора ДПС Грицевича С.В., за результатами якого оформлено свідоцтво про хворобу № 268 від 08.09.2017.
За наслідками проведеного медичного огляду, серед іншого, з`ясовано, що відповідно до висновку за фактом отримання травми, затвердженого заступником начальника ДАІ УМВС України в Херсонській області, 23.09.2008 біля 00 годин 40 хвилин на розі вулиць Комунарів -Горького при зупиненні автомобіля при порушенні дорожнього руху був побитий водієм цього автомобіля. В результаті чого отримав тілесні ушкодження. Травма «ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків».
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія ААА № 859297 від 28.11.2019, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності згідно з довідкою до акту огляду МСЕК - травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.
Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 239019 від 23.11.2021 підтверджено, що причина інвалідності - травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.
За рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.12.2025 позивачу було повторно надано інвалідність ІІІ групи до 01 грудня 2028 року. Причина встановлення інвалідності - травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.
Позивач 12.12.2025 звернувся до відповідача із заявою про продовження дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
За результатом розгляду звернення листом № 3813/09.02-04-02 від 29.12.2025 відповідач повідомив позивача, що на підставі отриманої інформації від управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради, а саме що у зв`язку із тимчасовою окупацією міста Херсона паперові справи ветеранів війни були вилучені для знищення та не збереглися, для подовження дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу необхідно надати документи, які були підставою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Між сторонами не є спірним, що такі документи були надані.
Листом від 236/09-01-06/09/14/26 від 05.01.2026 відповідач відмовив позивачу в задоволенні заяви у зв`язку з тим, що зазначене в документах формулювання не відповідає вимогам пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з чим правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся з цією позовною заявою до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що у спірному випадку немає місця позбавленню позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а йдеться про встановлення підстав для отримання такого статусу надалі. Обставини щодо встановлення вказаного статусу в минулому не свідчать про наявність у відповідача обов`язку повторно видати відповідне посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни, як і не свідчать про наявність у позивача підстав для користування таким статусом у подальшому. Суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем травми безпосередньо внаслідок виконання бойових завдань із захисту Батьківщини під час перебування на фронті чи в районі проведення воєнних дій. При цьому проходження служби в органах внутрішніх справ України у спірному випадку не є тотожним участі в бойових діях та захисті Батьківщини, у зв`язку з чим підстави для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII).
Аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби та встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.
Причинами інвалідності є, зокрема: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язані з виконанням службових обов`язків; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
За обставинами цієї справи, відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11 грудня 2025 року, позивачу встановлено III групу інвалідності; травма пов`язана з виконанням службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18, а також у постанові від 06.08.2026 у справі № 240/6876/24.
Одночасно колегія суддів зазначає, що отримання ушкодження здоров`я під час виконання службових обов`язків та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Відтак, визначальним при розгляді цієї справи є встановлення того, чи пов`язана інвалідність позивача з виконанням обов`язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Отже, посилання апелянта на те, що приписи пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII не вимагають обов`язкового отримання травми безпосередньо під час захисту Батьківщини або участі в бойових діях, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Крім того, колегія суддів погоджується, що встановлення статусу в минулому не свідчить про обов`язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни, а також не свідчать про наявність у позивача підстав для користування таким статусом і надалі.
У цьому контексті суд наголошує, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22.
При цьому, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем травми безпосередньо внаслідок виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, перебуваючи на фронті чи в районі проведення воєнних дій.
Доводи апелянта щодо нерелевантності посилань суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду не спростовують висновків, сформованих за результатами розгляду цього позову.
Отже, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 400/961/26 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 400/961/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко