23.09.2026 Справа № 363/3469/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Кострицькій В.Д.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,
встановив:
представник позивача звернулася до суду з даним позовом у зв`язку з розпадом сім`ї сторін, що є підставою для розірвання шлюбу. В позові також порушила питання про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком - ОСОБА_2 .
В позовній заяві зазначила, що сторони шлюбних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, а тому подальше збереження сім`ї є неможливим і суперечить інтересам позивача. Також зазначила, що відповідачка з народження дитини участі у вихованні дочки не брала, її життям та здоров`ям не цікавиться, морально та матеріально її не підтримує. Малолітня ОСОБА_4 , 2012 року народження, весь час проживає з позивачем та повністю перебуває на його утриманні.
Відповідачка подала до суду відзив, в якому зазначила, що шлюбні відносини з позивачем фактично припинені, вони тривалий час разом не проживають та спільного господарства не ведуть, а тому збереження сім`ї є неможливим та суперечить її інтересам. Проти проживання дитини з позивачем не заперечила та погодилася з тим, що він самостійно здійснює виховання й утримання неповнолітньої дочки. В зв`язку з цим, проти задоволення позову не заперечила та просила розглянути справу без її участі.
Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій просила позов задовольнити. Зазначила, що позивач фактично самостійно забезпечує виховання, утримання та розвиток дитини, проживає з нею та має належні умови для виконання батьківських обов`язків. При цьому зазначила, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не пов`язане з метою отримання позивачем відстрочки від мобілізації чи звільнення з військової служби, оскільки він є військовослужбовцем та продовжує проходити військову службу.
Представник третьої особи подав клопотання про розгляд справи без його участі. Просив врахувати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час спільного проживання та після фактичного припинення шлюбних відносин до органу опіки та піклування з питань врегулювання спору щодо виховання, утримання, визначення місця проживання дитини або виконання батьківських обов?язків не звертались. У зв?язку з відсутністю будь-яких попередніх звернень, заяв, скарг чи матеріалів перевірок стосовно цієї родини, орган опіки та піклування не має додаткових відомостей стосовно взаємовідносин між батьками і дитиною, окрім зазначених у позовній заяві. Будь-які довідки, акти обстеження житлово-побутових умов чи інші документи органом опіки щодо цих громадян раніше не складалися.
Представник позивача в суді позов підтримала та наполягала на його задоволенні з викладених у ньому підстав.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що сторони з 23 вересня 2009 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 23 вересня 2009 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15 грудня 2012 року.
Із довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №1/4/5030 від 18 серпня 2026 року вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проходження ОСОБА_2 військової служби також підтверджується витягами із наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №204 від 18 липня 2026 року та №198 від 17 липня 2026 року.
Також встановлено, що ОСОБА_2 з 2018 року працює на посаді директора у ТОВ «Адвайзорі та Ресьорч», де зарекомендував себе як кваліфікований, відповідальний, дисциплінований працівник, сумлінно виконує трудові обов`язки, дотримується норм ділової та загальнолюдської етики, що вбачається із характеристики ТОВ «Адвайзорі та Ресьорч» від 26 січня 2026 року.
Згідно витягу МВС України №ФОВМ-006172463, ОСОБА_2 станом на 25 травня 2026 року незнятої чи непогашеної судимості немає.
Відповідно до характеристики ТОВ «Академія сучасної освіти» (Приватного закладу загальної середньої освіти ІІ-ІІІ ступенів «Гімназія А+») № 01-07/37 від 20 січня 2026 року, ОСОБА_4 , 2012 року народження, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна і уважна учениця, має добрий загальний розвиток, стримана та врівноважена, правила поведінки завжди свідомо виконує. Батько, ОСОБА_2 , відвідує батьківські збори, вирішує індивідуальні питання з вчителями, привозить та забирає дитину.
Із довідок ТОВ «Академія сучасної освіти» (Приватного закладу загальної середньої освіти ІІ-ІІІ ступенів «Гімназія А+») № 33 від 20 січня 2026 року та від № 46 від 26 січня 2026 року вбачається, що вартість навчання ОСОБА_4 у вказаному навчальному закладі за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить 320 000 грн.
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) №11271 від 16 січня 2026 року Вишгородської амбулаторії ЗПСМ (КНП «ЦПМСД» Вишгородської МР), вбачається, що ОСОБА_4 , 2012 року народження, має добрий стан здоров`я,
Із заяви ОСОБА_3 від 19 лютого 2026 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С., зареєстрованої за №65, вбачається, що ОСОБА_5 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_4 , 2012 року народження, з якою вона фактично не проживає. Підтвердила, що вихованням дитини не займається, її розвитком та станом здоров?я не цікавиться, матеріальної допомоги на її утримання не надає та в подальшому брати участь у вихованні та утриманні дитини не планує. Вихованням та утриманням дитини одноосібно займається її батько - ОСОБА_2 . Проти проживання дитини виключно з батьком - ОСОБА_2 не заперечує та вважає це таким, що відповідає інтересам дитини. Позовні вимоги до ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 , з ним та підтвердження факту перебування дитини - ОСОБА_4 , на його повному та одноосібному утриманні визнала в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Як передбачено ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З матеріалів справи встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження сім`ї є неможливим та інтересам сторін не відповідає, що згідно ч. 2 ст. 112 СК України є підставою для розірвання шлюбу.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, то суд зазначає наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно положень ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З огляду на викладене, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Судом встановлено, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, коли докази ухилення матері від участі у вихованні дитини відсутні.
При цьому, проживання ОСОБА_6 та її реєстрація за іншою адресою підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки батьком бути не може, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дочки.
Також суд звертає увагу на те, що наведені відповідачкою пояснення у нотаріально посвідченій заяві від 19 лютого 2026 року, як і її згода з позовними вимогами, самі по собі підставою для висновку про припинення або обмеження її батьківських прав бути не можуть, оскільки батьківські права та обов`язки є особистими, невідчужуваними та не можуть бути припинені шляхом односторонньої відмови від їх здійснення.
При цьому суд враховує, що відповідачка не позбавлена батьківських прав, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася, а інших передбачених законом обставин, які б унеможливлювали здійснення нею батьківських прав та виконання батьківських обов`язків щодо дитини, матеріали справи не містять.
Сам по собі факт тривалого непроживання відповідачки разом із дитиною, відсутність її фактичної участі у повсякденному догляді за дитиною та надання нею згоди на самостійне виховання дитини батьком про юридичне припинення її батьківських обов`язків не свідчить, коли чинне сімейне законодавство не передбачає можливості звільнення одного з батьків від таких обов`язків лише за його бажанням або за домовленістю між батьками.
Матеріали справи свідчать, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_2 , що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
При цьому, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає матеріальну допомогу дитині, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітньої дочки.
Зазначене ґрунтується на правовому висновку викладеному в постанові КЦС ВС від 01 червня 2026 року в справі №725/5985/25.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в ч. 4 ст. 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і бути законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц).
Разом з тим, у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору по суті, складений на підставі обстеження умов проживання дитини та батьків і дослідження інших обставин, що мають значення для визначення найкращих інтересів дитини, оскільки ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 за час спільного проживання та після фактичного припинення шлюбних відносин до органу опіки та піклування з питань врегулювання спору щодо виховання, утримання, визначення місця проживання дитини або виконання батьківських обов?язків не звертались.
З огляду на наведене, суд доходить висновку про те, що позов ОСОБА_2 в частині вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком у цій справі є необґрунтованим і задоволеним бути не може.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований 23 вересня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського району управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1493 - розірвати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, ЄДРПОУ - 04054866, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.
Суддя