ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 679/968/24
Провадження № 22-ц/820/586/26
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
з участю прокурора, позивача, представника третьої особи,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 2024 року, суддя Стасюк Р.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
встановив:
В червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради, в якому просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів у розмірі 80833 грн.
В обґрунтування позову вказала, що з 31.07.2021 по 01.02.2023 вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З жовтня 2021 року і до цього часу ОСОБА_1 проживає окремо від неї та сина, з яким не спілкується, не приймає участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні.
Вона намагалася вплинути на його поведінку, телефонувала, розповідала про сина, просила навідувати дитину хоча б раз на тиждень, однак її старання були марними.
З весни 2022 року відповідач ігнорував її прохання навідувати сина, не відповідав на телефонні дзвінки, коли вона разом з дитиною приходили за місцем його проживання, часто перебував у стані сп`яніння в колі таких же друзів.
Судовим наказом Нетішинського міського суду Хмельницької області від 14.02.2022, з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 не приймає участі у вихованні сина від його народження, не відвідує його за місцем проживання, не цікавився його життям, не піклується про стан здоров`я, фізичний та духовний розвиток.
З липня 2022 року відповідач не виконує свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої складає 83052,11 грн.
Оскільки відповідач тривалий час свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, тому позбавлення його батьківських прав відносно сина відповідатиме інтересам останнього.
Заочним рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30.09.2024 позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з липня 2022 року по січень 2024 року в розмірі 80833 грн.
У мотивувальній частині рішення суд вказав, що ОСОБА_1 з весни 2022 року нехтує потребами свого сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання, не виконує батьківських обов`язків. Зазначені фактори у своїй сукупності є свідченням винної поведінки відповідача та умисного ухилення від виховання дитини у такій мірі, що це дає достатні підстави для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
Стягуючи з відповідача пеню зі сплати аліментів суд виходив з доведеності факту несплати аліментів на утримання дитини з вини ОСОБА_1 .
Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11.12.2025 заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Волкова С.В. про перегляд заочного рішення у цивільній справі №679/424/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, залишено без задоволення.
Суд вказав, що до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем не долучено доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті. Зокрема, доказів на підтвердження своїх аргументів щодо вчинення йому позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, виникнення заборгованість зі сплати аліментів не з вини ОСОБА_1 . Посилання відповідача на те, що він не надав правового значення відрахуванням, які проводилися з його заробітної плати, суд до уваги не прийняв.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування скарги відповідач вказав, що він не допускав свідомої та винної поведінки щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, оскільки позивач вчиняла дії з метою недопущення його спілкування з сином.
З квітня 2024 року він призваний на військову службу, відтак позбавлений можливості займатися вихованням сина, однак бажає налагодити стосунки з ним.
Стягнення з нього пені за несвоєчасну сплату аліментів відбувалося на підставі судового наказу шляхом відрахування коштів з його заробітної плати, цій обставині він не надав правового значення.
Після його звільнення з роботи ні позивач ні державний виконавець не повідомляли його про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього аліментів.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач в суді проти апеляційної скарги заперечила, підтримала оскаржуване рішення суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується даними, які містяться у свідоцтві про народження, серії НОМЕР_1 , виданому 01.12.2021 Нетішинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницькій області.
Судовим наказом Нетішинського міського суду Хмельницької області від 14.02.2022, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.02.2022 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 01.02.2023 у справі №2/679/89/2023, яке набрало законної сили 06.02.2023, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Як вбачається зі змісту розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 19.02.2024, проведеного державним виконавцем Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються за судовим наказом від 14.02.2022, складає 83052,11 грн.
Згідно з інформацією, наданою директором закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Нетішинської міської ради від 25.01.2024 та 24.04.2024, малолітній ОСОБА_3 з вересня 2023 відвідує групу раннього віку №1, за час перебування дитини у дошкільному закладі батько ОСОБА_1 жодного разу не цікавився життям сина, не приводив та не забирав дитину із закладу, батьківські збори не відвідував.
За повідомленням директора КНП НМР «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Харченко О. на прийом до лікаря педіатра малолітній ОСОБА_3 приходив у супроводі матері. Батько малолітнього був на прийомі з дитиною двічі після народження дитини.
Відповідно до інформації, наданої відділом поліцейської діяльності №1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, ОСОБА_1 веде антигромадський спосіб життя, схильний до вживання наркотичних засобів, не працює.
Постановою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12.09.2022, яка набрала законної сили 23.09.2022, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП (дрібна крадіжка).
Постановою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10.08.2021, яка набрала законної сили 25.08.2021, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 12.03.2024, складеним спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , співмешканцем матері ОСОБА_5 , який проходить службу у лавах ЗСУ. Для виховання та розвитку дитини створено належні умови, стосунки в сім`ї доброзичливі, умови проживання задовільні, в помешканні наявні необхідні меблі, побутова техніка, прибрано і чисто.
В акті обстеження умов проживання від 19.03.2024, складеному спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, ОСОБА_1 проживає разом із співмешканкою ОСОБА_6 та її двома дітьми по АДРЕСА_2 .
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області від 05.04.2024 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, хоча має реальну можливість їх виконувати, але не вчиняє відповідних дій.
У висновку комісії з питань захисту прав дитини, засідання якої відбулося 02.04.2024, де розглядалася справа щодо надання висновку органу опіки та піклування Нетішинської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , батько дитини був присутній, підтвердив, що участі у вихованні та утриманні сина не приймає, однак заперечив проти позбавлення його батьківських прав.
Свідок ОСОБА_7 , яка є бабою малолітнього ОСОБА_3 по лінії матері, дала суду показання в яких зазначила, що позивачка та відповідач зареєстрували шлюб у липні 2021 року, а вже у жовтні 2021 року відповідач залишив сім`ю. Після народження дитини і до квітня 2022 року відповідач навідував сина раз чи два на місяць, придбав дитині кілька іграшок та пачку памперсів. В подальшому ОСОБА_1 сином не цікавився, матеріально не допомагав.
Свідок ОСОБА_8 в суді пояснила, що вона є сусідкою позивачки. Відповідача з малолітнім ОСОБА_3 вона ніколи не бачила, не була свідком того, щоб відповідачу чинили перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина 3 статті 155 СК України).
У відповідності до положень статей 150, 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.
Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років (стаття 165 СК України).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд, з огляду на положення статті 166 СК України, неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №645/731/18, від 29.01.2020 у справі №127/31288/18, від 29.01.2020 у справі №643/5393/17, від 17.01.2020 у справі №712/14772/17, від 25.11.2019 у справі №640/15049/17, від 13.03.2019 у справі №631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі №331/5427/17.
У справі «Хант проти України», рішення від 07.12.2006, Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява №39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10.09.2019 у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява №37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №562/635/24).
Відповідно до частин 4, 5 статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17 (провадження №61-2175св20)).
Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини 1 статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Великою Палатою Верховного суду у правовому висновку, викладеному у постанові від 03.04.2019 року у справі №333/6020/16-ц роз`яснено порядок розрахунку аліментів у разі їх прострочення, згідно з яким розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1%. Тобто, заборгованість за місяць помножено на кількість днів заборгованості помножено на 1%. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, в якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становитиме місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1%.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19), зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Положенням частини 1 статті 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про те, що дитина була позбавлена майна, що належить їй за законом. Стягнення пені за прострочення виконання аліментних зобов`язань є механізмом захисту порушеного права дитини на належне утримання.
Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був обізнаний про стягнення з нього аліментів на підставі судового наказу, виданого Нетішинським міським судом Хмельницької області від 14.02.2022, відтак зобов`язаний був сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості. Посилання відповідача на те, що йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження щодо примусового вимокання судового рішення про стягнення аліментів, є необґрунтованим і вину останнього не спростовує.
При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 був обізнай з тим, що з його заробітної плати проводиться щомісячне відрахування аліментних платежів, яким, за його твердженнями, він не надав належної правової оцінки.
Таким чином, відповідач не заперечував факту обізнаності про стягнення з нього аліментів на утримання сина, при цьому свідомо не вчиняв жодних дій для оскарження відповідного судового рішення.
На підтвердження цих обставин свідчать також матеріали ВП НОМЕР_4.
Як вбачається зі змісту матеріалів ВП НОМЕР_4 щодо виконання судового наказу №2-ц/679/10/2022 від 14.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі частини з усіх видів доходу, боржник був обізнаний про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та виконавчого провадження.
Так, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 16.05.2024, адресованої Нетішинському відділу ДВС, боржник просив державного виконавця проводити стягнення аліментів з його заробітної плати у в/ч НОМЕР_2 . У заяві від 28.07.2026 ОСОБА_1 просив Нетішинський відділ ДВС долучити до матеріалів справи ВП НОМЕР_4 довідку про його місце служби у в/ч НОМЕР_3 . Як вбачається зі змісту звіту про здійснення відрахувань та виплат ВП «Хмельницька АЕС», за період з 01.02.2022 по 30.06.2022 із заробітної плати ОСОБА_1 щомісячно проводилося утримання суми аліментів.
В той же час, відповідач контррозрахунку, який би спростовував розрахунок позивача суду також не надав, обґрунтованих доводів щодо помилковості розрахунку позивача не навів, у зв`язку з чим рішення суду в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів слід визнати законним.
Стосовно вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.
Як вбачається зі змісту висновку органу опіки та піклування, ОСОБА_1 заперечив проти позбавлення його батьківських прав при розгляді цього питання органом опіки та піклування до звернення до суду з даним позовом, в ході розгляду справи судом вважав, що перешкоди у його спілкуванні з дитиною виникли внаслідок того, що матір дитини неодноразово відмовляла у наданні дозволу на спілкування з сином, стверджував про наміри повноцінного спілкування з дитиною, активної участі в його житті.
Позбавлення батька батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено (постанова Верховного Суду від 19.02.2025, у справі №367/10126/19).
Посилання позивача на фактичне ухилення відповідача від спілкування з сином саме по собі не виправдовує застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, у зв`язку із чим висновки суду в цій частині є необґрунтованими.
В той же час, незважаючи на те, що позивачем не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин справи, вважає за необхідне попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання сина і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків відносно ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 має зважати на те, що залишення ним поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №149/2510/21, від 09.06.2023 у справі №591/6037/21, від 06.03.2024 у справі №317/2256/22).
Суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволення позову.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що за наслідком перегляду судового рішення в задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відмовлено, судовий збір, сплачений ОСОБА_2 в суді першої інстанції в розмірі 1211,20 грн. слід покласти на неї, в той час як сплачений ОСОБА_1 судовий збір в суді апеляційної інстанції в розмірі 1453,44 грн. за позовну вимогу немайнового характеру підлягає відшкодуванню останньому за рахунок ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків стосовно сина.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції зі сплати судового в розмірі 1453,44 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Судді: Р.С. Гринчук
І.В. П`єнта
О.І. Талалай