ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 677/1572/25
Провадження № 22-ц/820/1917/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року (суддя Шовкун В.О.).
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
в с т а н о в и в:
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.
В обґрунтування позову зазначалось, що 11.06.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2202/0608/71-023, відповідно до якого банк надав кредит в сумі 150000 доларів США зі строком до 11.06.2021, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 11,9% річних. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 11.06.2008 між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено договори поруки - № 2202/0608/71-023-Р-2, №2202/0608/71-023-Р-3, згідно з якими відповідачі поручаються перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договором.
21.10.2014 Апеляційним судом Хмельницької області у справі № 677/495/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 1156320,53 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 1058354,33 грн та заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 97966,20 грн.
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 05.10.2020 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому листі № 677/495/14-ц, виданому Красилівським районним судом Хмельницької області від 21.11.2014 року відносно ОСОБА_4 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.06.2022 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадження щодо виконання виконавчого листа № 677/495/14-ц, виданого 21.11.2014 Красилівським районним судом Хмельницької області, відносно ОСОБА_1 .
У 2023 році позивач звертався до суду з позовом до відповідачів про стягнення фінансових санкцій на підставі ст. 625 ЦК України, за період з 01.03.2020 по 02.03.2023.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 07.01.2025 у справі № 677/441/23 стягнуто з відповідачів на користь позивача за період з 07.03.2020 по 23.02.2022, 3 % річних - 63205,42 грн, інфляційні втрати - 203456,58 грн.
Зазначалось, що оскільки в справі № 677/441/23 стягнуто фінансові санкції за період з 07.03.2020 до 23.02.2022, а дане порушення є триваючим, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Вказувалось, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Враховуючи викладене вище, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Гефест» суму в розмірі 357764,03 грн, що становить суму 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області у справі № 677/495/14-ц від 21.10.2014 за період з 30.03.2017 по 06.03.2020 та стягнути пропорційно з відповідачів судові витрати 16293,17 грн, з яких: судовий збір -4293,17 грн та витрати на правничу допомогу - 12000 грн.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користь ТОВ «ФК «Гефест» суму в розмірі 25522,24 грн - 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014 у справі № 677/495/14-ц.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користь ТОВ «ФК «Гефест» судовий збір по 153,50 грн з кожного та витрати за надання правової допомоги по 427,80 грн з кожного.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Гефест» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує, що 22.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого останньому були передані права вимоги за вказаним кредитним зобов`язанням. Того ж дня, 22.05.2019, між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та ТОВ «ФК Гефест» був укладений договір про відступлення прав вимоги №22052019.
Умовами договору про відступлення прав вимоги №22052019 від 22.05.2019 передбачено передачу не лише права вимоги щодо основного боргу, а всього комплексу майнових прав первісного кредитора, у тому числі права на застосування заходів цивільно-правової відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України.
Зазначає, що після укладення договору про відступлення прав вимоги №22052019 від 22.05.2019 до ТОВ «ФК Гефест» перейшло право вимоги за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014 у справі №677/495/14-ц в тому обсязі, в якому воно належало попередньому кредитору, включаючи право вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.
На думку скаржника, ні положення статей 512, 514, 625 ЦК України, ні умови договору про відступлення прав вимоги №22052019 від 22.05.2019 не містять обмежень щодо можливості нового кредитора заявляти вимоги про стягнення 3 % річних лише за період після набуття ним статусу кредитора.
А тому, вважає, що висновок суду про те, що ТОВ «ФК Гефест» не може вимагати стягнення 3 % річних за період з 30.03.2017 по 22.05.2019 лише з тієї підстави, що на той момент воно не було стороною зобов`язання, фактично звужує обсяг прав, які перейшли до нового кредитора, та суперечить положенням статей 512, 514 ЦК України.
Крім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що застосування судом положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» до спірних правовідносин є безпідставним, оскільки цей Закон не регулює питання відповідальності за порушення грошових зобов`язань та не підлягає застосуванню при вирішенні спорів про стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, вважає, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат у зв`язку з тим, що індекс інфляції не перевищив 103%, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Щодо судових витрат вказує, що між позивачем та Адвокатським бюро «Остащенко» укладено договір № 16 від 15.06.2020 про надання правової допомоги, розмір гонорару адвокату складає 3000,00 грн за годину роботи. Оскільки адвокатом витрачено 7 годин на професійну правничу допомогу позивачу, тому розмір гонорару складає 21000 грн, що підтверджується актом виконаних робіт. З урахуванням сплаченого судового збору у розмірі 6439,76 грн за подачу апеляційної скарги, просив суд стягнути судові витрати в повному обсязі на загальну суму 27439,76 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вважає, що позивач у період з 30.03.2017 по 02.08.2018 ще не існував, як суб?єкт цивільно-правових відносин, а починаючи з 03.08.2018 по 06.03.2020 не був стороною зобов?язання, не мав статусу кредитора та не був наділений правом вимоги за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014, як і не наділений правом вимоги до часу постановленої ухвали Красилівським районним судом Хмельницької області від 26.04.2022, а тому, на думку відповідача, скаржник не міг зазнавати негативних майнових наслідків прострочення виконання грошового зобов?язання відповідачами за періоди коли його не існувало, а також коли він не був носієм права вимоги до відповідачів. Щодо вимоги про стягнення судових витрат вважає даний розмір є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витрачених адвокатом на виконання відповідних робіт, який не відповідає обсягу виконаних робіт та ціні позову.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання повідомлені належним чином.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Проте, рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.
Встановлено, що 11.06.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2202/0608/71-023, відповідно до якого банк надав кредит в сумі 150000 доларів США зі строком до 11.06.2021 та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 11,9% річних (а.с.60-62).
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 11.06.2008 між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено договори поруки - № 2202/0608/71-023-Р-2, №2202/0608/71-023-Р-3 згідно з яких відповідачі поручаються перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договором № 2202/0608/71-023.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року у справі № 677/495/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №2202/0608/71-023 від 11.06.2008 в розмірі 1156320,53 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 1058354,33 грн та заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 97966,20 грн (а.с.11-13).
Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав №22052019 від 22.05.2019, укладеного між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та ТОВ «ФК «Гефест», за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, зокрема, право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах (а.с.68-69).
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 05.10.2020 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому листі № 677/495/14-ц, виданому Красилівським районним судом Хмельницької області від 21.11.2014 року відносно ОСОБА_4 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.06.2022 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадження щодо виконання виконавчого листа № 677/495/14-ц, виданого 21.11.2014 Красилівським районним судом Хмельницької області відносно ОСОБА_1 .
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 07.01.2025 у справі № 677/441/23 стягнуто з відповідачів на користь позивача за період з 07.03.2020 до 23.02.2022 3 % річних - 63205,42 грн, інфляційні втрати - 203456,58 грн. Дане рішення залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 травня 2025 року (а.с.14-18, 19-24).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що процесуальна заміна стягувача у виконавчому провадженні не породжує нових матеріально-правових наслідків за минулі періоди та не створює у правонаступника права на застосування цивільно-правової відповідальності за час, коли він не був носієм відповідного суб`єктивного права. Тому, з урахуванням того, що у період з 30.03.2017 по 22.05.2019 позивач не був стороною зобов`язання, не мав статусу кредитора та не був наділений правом вимоги за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014, а відтак не міг зазнавати негативних майнових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачами у зазначений період. Відповідно позовні вимоги за період з 30.03.2017 по 22.05.2019 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Разом з тим вказав, що за період з 22.05.2019 по 31.12.2019 індекс інфляції не перевищував поріг індексації 103 відсотки, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог за вказаний період у стягненні інфляційних втрат. Вказав, що обґрунтованими є вимоги в частині стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання по рішенню суду за період з 22.05.2019 по 06.03.2020, що становить 25522,24 грн, які підлягають стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача та пропорційно розміру задоволених позовних вимог вирішив питання стягнення судових витрат.
Колегія суддів не погоджується в повному обсязі із такими висновками місцевого суду, виходячи із наступного.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Таким чином, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року у справі №677/495/14-ц не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачами грошового зобов`язання, яке виникло перед позивачем до ухвалення судового рішення на підставі кредитного договору від 11.06.2008.
Зазначене рішення у справі №677/495/14-ц не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання відповідачів, що виникло з правовідносин за договором кредиту від 11.06.2008.
Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог позикодавця, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, враховуючи, що грошове зобов`язання відповідачів виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №677/495/14-ц та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, тому вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Тому висновок суду першої інстанції про безпідставність задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат спростовується вищевикладеним.
Разом з тим, предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачами стягнутої за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року у справі №677/495/14-ц заборгованості по кредитному договору № 2202/0608/71-023 від 11.06.2008, за період з 30.03.2017 по 06.03.2020.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції від відповідача ОСОБА_1 до суду подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 49-51).
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі з 02 квітня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла до позовних вимог за період з 02.04.2017, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
Разом з тим, позовна давність спливла до позовних вимог за період з 30.03.2017 по 01.04.2017.
При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом розгляду справи № 677/441/23 за позовом ТОВ «ФК «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, були вимоги за період з 01.03.2020 по 23.02.2022, тому безпідставними є вимоги позову у даній справі, яка переглядається апеляційним судом, в частині заявлених вимог щодо періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.03.2020 по 06.03.2020. Зокрема, рішенням суду у вказаній справі стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 07.03.2020 (за три роки до дати звернення до суду з позовом) по 23.02.2022. За період з 01.03.2020 по 06.03.2020 у позові відмовлено.
Оскільки, залишок заборгованості основного боргу визначено судовим рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 21.10.2014 у справі №677/495/14-ц становить 1070760,74 грн, період прострочення за який позивач має право вимагати нарахування інфляційних втрат слід рахувати з 02 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року, що у вказаний період перемножений за кожен місяць індекс інфляції становить: Індекс інфляції за весь період = (100.9 : 100) x (101.3 : 100) x (101.6 : 100) x (100.2 : 100) x (99.9 : 100) x (102.0 : 100) x (101.2 : 100) x (100.9 : 100) x (101.0 : 100) x (101.5 : 100) x (100.9 : 100) x (101.1 : 100) x (100.8 : 100) x (100.0 : 100) x (100.0 : 100) x (99.3 : 100) x (100.0 : 100) x (101.9 : 100) x (101.7 : 100) x (101.4 : 100) x (100.8 : 100) x (101.0 : 100) x (100.5 : 100) x (100.9 : 100) x (101.0 : 100) x (100.7 : 100) x (99.5 : 100) x (99.4 : 100) x (99.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.1 : 100) x (99.8 : 100) x (100.2 : 100) x (99.7 : 100) = 1.247823 Інфляційне збільшення = 1070760.74 x 1.247823 - 1070760.74 = 265 359,28 грн.
Крім того, за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 02 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року 3% річних становлять 93625,82 грн.
Разом з тим, з урахуванням меж заявлених позивачем позовних вимог, колегія суддів вважає, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 265255,92 грн та 3% річних у розмірі 92408,11 грн.
Відповідно загальна сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних становить 357764,03 грн, яка і підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.
Безпідставними є посилання відповідачів на те, що за період з 02.04.2017 по 22.05.2019 позивач не був стороною зобов`язання, та не довів перехід права вимоги за кредитним договором у вказаний період.
Оскільки, за змістом статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав.
Отже, у разі відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, що виникають із відповідного зобов`язання, у тому числі право вимагати виконання основного грошового зобов`язання та пов`язаних з ним акцесорних вимог, зокрема передбачених статтею 625 ЦК України.
З огляду на акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних право на їх стягнення переходить до нового кредитора разом із правом вимоги за основним зобов`язанням, а тому сам собою факт відступлення права вимоги не обмежує нового кредитора у можливості заявляти відповідні вимоги.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 26 березня 2026 ролку у справі № 639/469/24.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач на обґрунтування вимог про стягнення витрат на правничу допомогу долучив договір № 16 про надання правової допомоги, укладений 15 червня 2020 року між Адвокатським бюро «Остащенко» та ТОВ «ФК «Гефест» за умовами якого, адвокатське бюро взяло на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (а.с.25-26).
Відповідно до пункту 4.1. договору, за надання правової допомоги Адвокатським бюро, клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковою угодою до цього договору.
Згідно з додатковою угодою № 47 від 01 серпня 2025 року до договору № 16 про надання правової допомоги від 15.06.2020, сторони домовились, що гонорар за надання правової допомоги складає: 1 година надання правової допомоги (консультація, опрацювання, аналіз, складання, надання документів та ін.)- 1500 грн; участь в одному судовому засіданні (в тому числі, якщо засідання не відбулось, а адвокат прибув до суду) - 3000 грн (а.с.27).
Відповідно до акту виконаних робіт від 25 серпня 2025 року до договору № 16 про надання правової допомоги від 15.06.2020 та додаткової угоди № 47 від 01.08.2025, в справі про стягнення фінансових санкцій Адвокатським бюро надано для ТОВ «ФК «Гефест» правову допомогу, гонорар за яку складає 12000,00 грн, з яких: написання позовної заяви 4 години - 6000,00 грн; участь адвоката у двох судових засіданнях - 6000,00 грн (а.с.28).
Згідно з актом виконаних робіт від 28 жовтня 2025 року, в процесі надання правової допомоги клієнту в справі №677/1572/25 Адвокатським бюро надано правничу допомогу ТОВ «ФК «Гефест» в суді першої інстанції, гонорар за яку склав 10000,00 грн (а.с.113).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
На підставі частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат.
За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням зазначених вище положень норм матеріального та процесуального права та наведених обставин, відсутності заперечень сторони відповідачів щодо розміру витрат в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідачів понесених ним витрат на професійну правничу допомогу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції в загальному розмірі 22000 грн, відповідно по 11000,00 грн з кожного відповідача, які є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 21000,00 грн, про яку просив скаржник в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає.
До апеляційної скарги позивач ТОВ «ФК «Гефест» долучив ордер на надання правничої допомоги наданої на підставі договору про надання правової допомоги № 16 від 15.06.2020 адвокатом Остащенко О.М., виданого Адвокатським бюро «Остащенко» та акт виконаних робіт від 30 червня 2026 року, за змістом якого вказано, що в процесі надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Гефест» в справі № 677/1572/25 по оскарженню рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 11.06.2026, Адвокатським бюро надано наступні послуги, вартість яких складає 21000,00 грн, з яких: консультація клієнта - 3000,00 грн (1 година); аналіз рішення суду та судової практики з питання апеляційного оскарження - 6000,00 грн (2 години); підготовка (написання) апеляційної скарги - 12000,00 грн (4 годин).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 заперечив проти стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в заявленому розмірі, вважаючи його неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом послугами.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №143/173/19 зроблено висновок про те, що згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням викладеного вище, зважаючи на заперечення сторони відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що підлягає стягненню в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» понесені на стадії апеляційного провадження витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, відповідно по 5000,00 грн з кожного з відповідачів, розмір таких витрат є співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. А тому, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу понесені в суді першої та апеляційної інстанції в загальному розмірі 16000 грн з кожного.
Крім того, за подачу позовної заяви ТОВ «ФК «Гефест» сплачено судовий збір у розмірі 4293,17 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів від 26.08.2025. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 6439,76 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів від 01.07.2026.
Тому, з урахуванням задоволення позовних вимог з відповідачів на користь ТОВ «ФК «Гефест» підлягає стягненню судовий збір по 5366,7 грн ((4293,17+6439,76)/2) з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 , 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задовольнити.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3 % річних у розмірі - 92408,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 265355,92 грн за порушення грошового зобов`язання за період з 02 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року, що в загальній сумі становить 357764,03 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» судовий збір по 5366,47 грн з кожного та витрати на правничу допомогу по 16000 грн з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач І.В. П`єнта
Судді: Р.С. Гринчук
О.І. Талалай