ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/2565/26 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Собківа Я.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні рапорту від 23.01.2026 №754/Р про звільнення з військової служби, у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини - "виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати".
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, оскаржуване рішення суду є необґрунтованим, прийнятим з неповним дослідженням всіх обставин та доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, позивач є діючим військовослужбовцем та з 08 жовтня 2024 року проходить військову службу у відповідача, на посаді водія-електрика відділення засобів електронної підтримки роти розгортання засобів електронної підтримки, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.10.2024 № 287.
23.01.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пункту 3 підпункту "г" статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дитиною з інвалідністю віком до 18 років. До вказаного рапорту позивачем було додано копії документів: медичний висновок ЛКК про встановлення інвалідності дитині (форма 080/о); виписку із медичної карти стаціонарного хворого (форма 027/о); копії свідоцтв про народження дітей; довідку про перебування дружини у відпустці по догляду за дитиною до 3 років; Акт обстеження житлово-побутових умов; Адвокатське роз`яснення з правовим обґрунтуванням.
23.02.2026 згідно резолюції командування військової частини НОМЕР_1 на вказаному рапорті позивача від 23.01.2026 - відмовлено, в зв`язку з відсутністю підстав.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо звільнення його з військової служби та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон № 2232-ХІІ.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на час надання спірної відмови відповідача) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Пункт 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Зокрема військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати подається:
-медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю" за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року № 482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року № 623;
- копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;
- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Водночас законодавець визначив обов`язковою умовою такого звільнення відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Окремі аспекти такого терміну закріплені нормами Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», зокрема передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.122, ст.125 цього кодексу.
Обов`язки батьків описані у ст.150 Сімейного кодексу України, згідно якою батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток., забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частиною ч.1.2 ст. 151 Сімейного кодексу України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Згідно із ч.1 ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, саме на батьків Сімейний кодекс України покладає обов`язок виховання та утримання дитини.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пункту 3 підпункту "г" статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дитиною з інвалідністю віком до 18 років.
До рапорту позивачем було додано копії документів: медичний висновок ЛКК про встановлення інвалідності дитині (форма 080/о); виписку із медичної карти стаціонарного хворого (форма 027/о); копії свідоцтв про народження дітей; довідку про перебування дружини у відпустці по догляду за дитиною до 3 років; Акт обстеження житлово-побутових умов; Адвокатське роз`яснення з правовим обґрунтуванням.
Відповідачем на рапорті позивача від 23.01.2026 проставлено резолюцію - відмовлено, в зв`язку з відсутністю підстав.
У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивач не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини з інвалідністю та не підтвердив його належність до категорії військовослужбовців, які самостійно виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. У зв`язку із не доведенням позивачем відсутності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, командиром ВЧ НОМЕР_1 було не погоджено рапорт позивача про звільнення його з військової служби.
Судом встановлено, що дружина позивача - ОСОБА_2 перебуває у декретній відпустці та здійснює догляд за їх спільними синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом.
Слід зазначити, що позивачем не надано ні відповідачу, ні до суду документів, що які б свідчили про те, що мати дитини інваліда ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою або ухиляється від виконання батьківських обов`язків.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не спростовують факту виконання позивачем, як батьком, відповідно до Сімейного кодексу України обов`язків по утриманню свого неповнолітнього сина, але не свідчать про безпосереднє самостійне його виховання.
На переконання колегії суддів Акт обстеження житлово-побутових умов, в якому зазначено про те, що дружина позивача здійснює догляд за немовлям, а тому не має об`єктивної та фізичної можливості забезпечити належний догляд та медично встановлені потреби для дитини з інвалідністю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є належними доказом того, що лише позивач, як батько дитини зобов`язаний в подальшому самостійно без участі матері виховувати та утримувати дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє матір від виконання батьківського обов`язку щодо участі у вихованні та утриманні дитини.
Водночас, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.
Вказані документи об`єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Проте, як зазначено судом вище, в матеріалах справи відсутні докази того, що мати дитини - ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав, та відповідно позбавлена обов`язку щодо його виховання та утримувати дитину віком до 18 років або не може виховувати обумовлену дитину через інші обставини (зникнення безвісті, смерть, оголошення померлою, відбування покарання), що свідчило б про необхідність в подальшому самостійного виховання виключно позивачем неповнолітнього сина.
З огляду на викладене у сукупності, враховуючи те, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.
Одночасно, колегія суддів наголошує, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення, а саме подання підтверджуючих письмових доказів факту потреби його дитини, у постійному сторонньому догляді, а також відсутності у нього інших родичів, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 322 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
Я.М. Собків