ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/41481/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Собківа Я.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
В С Т А Н О В И В :
Державна судова адміністрація України (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Київський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 11 березня 2026 року позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 05.08.2025 НОМЕР_1.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 20.05.2025 у справі №120/15125/24, про зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» для здійснення видатків з виплати присудженої рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 120/9594/22 суддівської винагороди судді Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період із 04 жовтня 2022 р. по 09 травня 2023 р. у розмірі 548 306,64 грн.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.07.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
15.07.2025 державним виконавцем прийнято постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.
05.08.2025 постановою державного виконавця накладено штраф на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі в розмірі 5100,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті. 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 2 ст. 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 року по справі № 360/4705/20 та по справі № 360/4708/20.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 120/15125/24 зобов`язано Державну судову адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями за КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода" для здійснення видатків з виплати присудженої рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №120/9594/22 суддівської винагороди судді Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період із 04 жовтня 2022 р. по 09 травня 2023 р. у розмірі 548 306,64 грн. (п`ятсот сорок вісім тисяч триста шість гривень 64 копійки.).
Приписи Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні із нормами частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України визначають, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень. У віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
З матеріалів справи вбачається, що ДСА України 13.01.2025 затверджений кошторис на 2025 рік Територіальному управлінню ДСА України у Вінницькій області за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" у сумі 23,4 тис. гривень.
При цьому, рівень забезпечення потреби апеляційних і місцевих судів, органів та установ в системі ДСА України у фінансових ресурсах на 2025 рік за напрямком "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" складає 0,6%.
Листами від 30.04.2024 № 11-10400/24, від 22.07.2024 № 11-14862/24, від 11.10.2024 № 11-19998/24, від 03.02.2025 № 11-2404/25 та від 06.03.2025 № 11-4566/25 ДСА неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" на суми 1 318,0 млн гривень, 1 428, 43 млн гривень, 1 502,98 млн гривень, 1 495,2 млн гривень та 1 503,6 млн гривень відповідно.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" затверджені видатки в розмірі 10,0 млн гривень, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
Листом від 07.04.2025 № 11-6770/25 ДСА України звернулась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" на суму 1 525,2 млн гривень.
Однак, Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захист держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення, з урахуванням чого ДСА України просила утриматися від накладення штрафів та вчинення державним виконавцем інших дій.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання державним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Крім того Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлював правовий висновок, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
В даному випадку боржником доведено, що ДСА України не мала об`єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, адже Державою не профінансовано виконання рішень на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя у 2024-2025 роках у належному розмірі.
Враховуючи те, що бюджетних асигнувань на виплату сум за рішенням суду не вистачає, а додаткові кошти позивачу не виділяються, суд вважає, що у позивача були поважні причини невиконання судового рішення. Отже, підстави для накладення на позивача штрафу об`єктивно відсутні.
На переконання колегії суддів застосування до позивача заходів юридичної відповідальності у формі накладення штрафу за невиконання судового рішення (в частині здійснення фінансування виплати належної суддівської винагороди) не призведе до позитивних наслідків, спрямованих на дійсне та фактичне виконання судового рішення - виділення коштів. А тому, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
З огляду на викладені обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення позивачем в частині виділення грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Законом № 1404-VIII передбачено застосування штрафних санкцій до боржника виключно за умови невиконання без поважних причин вимог, викладених у постанові про відкриття виконавчого провадження.
В матеріалах справи відсутні докази, що державним виконавцем перед накладенням штрафу здійснено належну перевірку виконання боржником судового рішення, як цього вимагає стаття 63 Закону № 1404-VIII.
На підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За приписом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Я.М. Собків
А.Ю.Коротких