Справа №572/1104/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача повернення безпідставно отриманих коштів, моральної шкоди та судових витрат,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист прав споживача повернення безпідставно отриманих коштів, моральної шкоди та судових витрат, в якій позивач просить стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на свою користь безпідставно отримані кошти в розмірі 132 100,00 грн, моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що у вересні 2025 року позивач звернувся до відповідача з метою придбання туристичних послуг - туристичної поїздки до Єгипту. За результатами попередніх переговорів позивач перерахував на рахунок відповідача 42 300,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 8390-9453-9507-5795 від 14.09.2025 (призначення платежу: «Тур Єгипет») та 89 800,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 8394-7610-6140-2632 від 22.10.2025 (призначення платежу: «Сплата за туристичні послуги»), а всього 132 100,00 грн.
Умови договору на туристичне обслуговування сторони планували узгодити в подальшому. Проте договір ні у письмовій, ні в електронній формі укладено не було, згоди щодо істотних умов договору, визначених статтею 20 Закону України «Про туризм», сторони не досягли. Туристичні послуги позивачу надані не були, поїздка не відбулася, документи для подорожі та підтвердження бронювання позивачу не передавалися.
19 січня 2026 року позивач направив відповідачу цінним листом з описом вкладення досудову вимогу про повернення 132 100,00 грн протягом 7 календарних днів. Згідно з позовною заявою, відповідач отримав цей лист 12.02.2026, однак відповіді не надав і коштів не повернув.
Позивач вважає, що відповідач набув кошти без достатньої правової підстави і зобов`язаний повернути їх на підставі статті 1212 ЦК України. Протиправною поведінкою відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у тривалому очікуванні повернення значної суми коштів, неможливості реалізувати запланований сімейний відпочинок, необхідності витрачати час і зусилля на претензійну роботу та звернення до суду, постійному психологічному напруженні. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 30 000,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 40 000,00 грн; позивач залишив за собою право подати уточнений розрахунок.
Від представника позивача ОСОБА_3 13.08.2026 та 24.09.2026 до суду надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подавав.
Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на це суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.
За ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.08.2019. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед видів його діяльності зазначено 79.11 «Діяльність туристичних агентств» та 79.90 «Надання інших послуг бронювання та пов`язана з цим діяльність» (а.с. 9).
Отже, відомості з Єдиного державного реєстру підтверджують статус відповідача як фізичної особи-підприємця та здійснення ним діяльності туристичного агентства.
Згідно з платіжною інструкцією № 8390-9453-9507-579514.09.2025 ОСОБА_1 перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_2 42 300,00 грн з призначенням платежу «Тур Єгипет» (а.с.7).
22.10.2025 ОСОБА_1 перерахував на той самий рахунок 89 800,00 грн з призначенням платежу «Сплата за туристичні послуги», що стверджується платіжною інструкцією № 8394-7610-6140-2632 (а.с.8).
Усього позивач сплатив відповідачу 132 100,00 грн.
Платіжні інструкції АТ КБ «ПриватБанк» № 8390-9453-9507-5795 та № 8394-7610-6140-2632 є електронними документами, підписаними електронним підписом платника та надавача платіжних послуг. Їх копії засвідчені представником позивача відповідно до статті 95 ЦПК України. Вони містять відомості про платника, отримувача, його рахунок, суму та призначення платежу, а тому є належними, допустимими і достовірними доказами перерахування позивачем відповідачу 132 100,00 грн. Відповідач цих обставин не спростував.
Договору на туристичне обслуговування між сторонами у письмовій чи електронній формі не укладено. Туристичні послуги позивачу не надані, поїздка не відбулася.
19.01.2026 позивач направив відповідачу досудову вимогу про повернення 132 100,00 грн протягом 7 календарних днів з моменту її отримання (а.с.11). За твердженням позивача, яке відповідач не спростував, вимогу отримано 12.02.2026. Кошти не повернуто. Опис вкладення та накладна АТ «Укрпошта» № 3302814603919 (а.с.12-12 на звороті) підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення коштів.
Отже, спір виник з приводу повернення коштів, сплачених споживачем суб`єкту господарювання за туристичні послуги, які не були надані, за відсутності укладеного договору на туристичне обслуговування.
Відповідач не подав жодного доказу на підтвердження укладення договору на туристичне обслуговування, бронювання туру, перерахування отриманих коштів туроператору чи надання позивачу будь-яких послуг.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України обов`язок довести ці обставини лежав на відповідачі, оскільки саме вони могли б становити правову підставу для утримання коштів.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Позивач замовляв туристичну поїздку для особистих потреб, тому є споживачем.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм», туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про туризм", за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.
До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.
Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону. Ця стаття визначає істотні умови договору, зокрема строк перебування із датами початку та закінчення обслуговування, умови перевезення, засоби розміщення та їх категорію, харчування, програму обслуговування, суб`єктів, які надають послуги, страховика, вартість і порядок оплати.
У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору:
1) строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування;
2) характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту);
3) готелі та інші засоби тимчасового розміщення, їх місце розташування, категорія, а також строк і порядок оплати готельного обслуговування;
4) види і способи забезпечення харчування;
5) мінімальна кількість туристів у групі (у разі потреби) та у зв`язку з цим триденний строк інформування туриста про те, що туристична подорож не відбудеться через недобір групи;
6) програма туристичного обслуговування;
7) види екскурсійного обслуговування та інші послуги, включені до вартості туристичного продукту;
8) інші суб`єкти туристичної діяльності (їх місцезнаходження та реквізити), які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту;
9) страховик, що здійснює страхування туристів за бажанням туриста, інших ризиків, пов`язаних з наданням туристичних послуг;
10) правила в`їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;
11) вартість туристичного обслуговування і порядок оплати;
12) форма розрахунку.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою вчиняються у письмовій формі.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зазначила, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Суд також враховує принцип jura novit curia. Неправильна юридична кваліфікація спірних правовідносин учасниками справи не звільняє суд від обов`язку застосувати належні норми права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Самостійне застосування судом норм, які регулюють спірні відносини, не змінює предмета позову чи обраного способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Згідно зст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( ч. 1ст. 202 ЦК України).
Наявність між сторонами домовленостей щодо туристичного продукту без укладення договору про туристичне обслуговування і без надання належної інформації про туристичний продукт, без надання ваучера (путівки) вказує на безпідставність отримання відповідачем коштів та відсутність правової підстави для набуття грошових коштів позивача.
Згідностатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідност. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Договір на туристичне обслуговування у формі, якої вимагає стаття 20 Закону України «Про туризм», між сторонами не укладено. Докази погодження сторонами хоча б основних істотних умов такого договору (дат подорожі, засобу розміщення, туроператора, остаточної вартості) у справі відсутні. Оскільки спеціальний договірний інститут до спірних відносин не застосовний, отримання відповідачем коштів позивача відбулося без достатньої правової підстави, і до цих відносин підлягає застосуванню частина перша статті 1212 ЦК України.
Відповідач не виконав зустрічного обов`язку: туристичний продукт не сформовано, послуги не надано. Позивач досудовою вимогою про повернення сплачених 132 100,00 грн протягом 7 календарних днів з моменту її отримання від 19.01.2026 чітко відмовився від подальших відносин із відповідачем і вимагав повернення коштів. За таких обставин підстава для утримання коштів відпала, а сплачене підлягає поверненню, як виконане однією із сторін у зобов`язанні, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Суд також оцінює статус відповідача як турагента. Турагент здійснює посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператора і за звичайних умов діє від його імені. Проте матеріали справи не містять жодних відомостей про туроператора: ні агентського договору, ні договору на туристичне обслуговування з його реквізитами, ні підтвердження бронювання, ні доказів перерахування коштів туроператору. Кошти позивача надійшли на рахунок саме відповідача і залишилися в його розпорядженні.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-42цс13 та постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 758/8046/15-ц, Верховний Суд послідовно виходить з того, що відповідальність несе той суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство при наданні туристичної послуги або умови договору і з вини якого туристу завдано збитків. Тому саме відповідач є належним відповідачем у справі.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо туристичного обслуговуванням, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 132 100,00 грн на підставі ст.1212 ЦК України.
Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду, складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».
Під час судового розгляду позивачем доведено наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та її результатом - моральною шкодою.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зазначене вище узгоджується з позицією ВС, викладеною у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 року (справа № 610/2510/18-ц), постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 761/35935/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
З огляду на протиправність поведінки відповідача, а саме те, що відповідач утримує кошти позивача без правової підстави, суд вважає, що це призвело до порушення права позивача та завдало йому душевних страждань. Суд раховує такі обставини: тривалість порушення - кошти сплачено 14.09.2025 та 22.10.2025 і не повернуто станом на день ухвалення рішення, тобто протягом майже року; розмір утримуваної суми - 132 100,00 грн, яка є значною для фізичної особи; зрив запланованого відпочинку, заради якого кошти сплачувались; необхідність вживати заходів досудового врегулювання та звертатися до суду із залученням адвоката; поведінку відповідача, який отримавши 12.02.2026 вимогу про повернення коштів, не повернув їх після спливу визначеного строку, не надав відповіді і не з`явився на розгляд справи, не надав будь-які інші письмові пояснення. Відтоді утримання коштів є свідомим, що свідчить про вину відповідача.
Водночас, позивач не надав доказів, які свідчили б про глибину страждань, погіршення стану здоров`я, вимушені зміни у житті чи інші наслідки. Без таких доказів заявлений розмір 30 000,00 грн не можна визнати співмірним із характером порушення, яке має переважно майновий характер і повністю компенсується стягненням основної суми.
Виходячи із засад розумності, об`єктивності, виваженості і справедливості, суд приходить до переконання, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 5 000,00 грн. відповідає засадам розумності та справедливості, а відтак з відповідача слід стягнути моральну шкоду саме в зазначеному розмірі.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1ст. 133 ЦПК України).
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Пропорційно до задоволених вимог (132 100,00 грн + 5 000,00 грн = 137 100,00 грн) з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 371,00 грн.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач у позовній заяві навів попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн та заявив про подання доказів їх понесення згодом. Станом на час ухвалення рішення таких доказів (договору про надання правничої допомоги, акта приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт, доказів оплати) до суду не подано. Тому питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України у разі подання відповідних доказів у встановлений строк.
Керуючись статтями 23, 207, 208, 638, 1212 ЦК України, статтею 20 Закону України «Про туризм», статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 178, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги задовольнити частково
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 132 100 грн (сто тридцять дві тисячі сто гривень).
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн (п`ять тисяч гривень)
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 1 371 грн (одна тисяча триста сімдесят одна гривня) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: [рахунок приховано]; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор