Судові рішення

Постанова № 140170352 у справі № 300/2787/25 від 28.09.2026

Постанова від 28.09.2026 в адміністративній справі № 300/2787/25 (категорія «Загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»). Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд, суддя Шинкар Тетяна Ігорівна.

Справа№ 300/2787/25
СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
СуддяШинкар Тетяна Ігорівна
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗагальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Дата ухвалення28.09.2026
Надійшло до реєстру30.09.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140170352

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/2787/25 пров. № А/857/54143/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у справі № 300/2787/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

22.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення №262640008324 від 10.03.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії згідно ст. 26 Закону України №1058; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 03.03.2025 зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в рішенні не зазначено жодних причин, чому позивачу не зарахували до стажу період навчання 01.09.1982 року по 23.06.1986 та періоди роботи позивача та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993. Також суд відхилив обставини про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття оспореного рішення пенсійного органу, що прийнято 10.03.2025 року, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникає з 23.03.2025, що не взято до уваги та не досліджено судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. Вважає, що рішення №262640008324 від 10.03.2025 прийнято з урахуванням правових норм та фактичних обставин. До страхового стажу, не зараховано, період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення. Страховий стаж Позивача становить 30 років 6 місяці 26 днів, при необхідних 32 роках, таким чином Позивачу відмовлено в призначенні пенсії по віку.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 03.03.2025 щодо призначення пенсії відповідно до пункту 5 частини 2 ст. 114 ЗУ « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №262640008324 від 10.03.2025 повідомив про неможливість призначення пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Страховий стаж позивача становить 30 років 6 місяців 26 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно диплому НОМЕР_2 від 25.06.1986, та записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1986 року, до страхового стажу, не зараховано, період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.

Відтак, не зараховані періоди з 01.09.1982 по 23.06.1986 року, з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 разом становлять 10 років 4 місяців 18 днів страхового стажу.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно вимог статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як передбачено ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пунктів 2.2, 2.4 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

До прийняття наведеної вище Інструкції від 29.07.1993 № 58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами пунктів 2.2, 2.3 якої було також передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.26 Інструкції від 20.06.1974 № 162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, при зверненні позивача до органів Пенсійного фонду України нею подано трудову книжку НОМЕР_2 , у якій містяться записи про навчання в період з 01.09.1982 року по 23.06.1986 та періоди роботи позивача з 04.08.1986 року по 23.06.1986 рік; з 21.01.1991 року по 22.04.1993 рік;

При цьому, достовірність вищенаведених записів сумніву не викликають, окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Щодо доводів апелянта про те, що періоди роботи позивача мали місце на території російської федерації, з якою відсутні діючі підписані міжнародні договори щодо пенсійного забезпечення, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як передбачено статтею 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що орган Пенсійного фонду України, у своїх доводах щодо правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії, покликався на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Проте, як правильно вважав суд першої інстанції, такі доводи є неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Апеляційний суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означених вище Угод.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.01.2025 по справі №620/3530/22.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм законодавства, а тому рішення №262640008324 від 10.03.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії слід скасувати та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.

Так, згідно частини 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникає у неї з 23.03.2025, у зв`язку з чим виникає необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині дати з якої необхідно призначити пенсію, а саме заміни «03.03.2025» на «23.03.2025».

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що при винесені рішення суд першої інстанції неправильно зазначив дату з якої необхідно призначити пенсію, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити, водночас висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення і права позивача на призначення пенсії судом першої інстанції зроблені правильно з дотриманням норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 300/2787/25 змінити та вважати правильною дату призначення ОСОБА_1 пенсії з 23.03.2025, у зв`язку з чим, абзац 3 резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 23.03.2025 зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.06.1986 у Саратовському економічному інституті та період роботи з 04.08.1986 по 29.12.1990 та з 21.01.1991 по 22.04.1993 на території російської федерації згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.08.1986 року.»

В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 300/2787/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
28.09.2026 Постанова № 140170330 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140170328 Восьмий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140170327 Восьмий апеляційний адміністративний суд
23.02.2026 Ухвала № 134320026 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
30.01.2026 Ухвала № 133735322 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
19.01.2026 Рішення № 133424247 без тексту Івано-Франківський окружний адміністративний суд
19.12.2025 Ухвала № 132766773 без тексту Восьмий апеляційний адміністративний суд
18.11.2025 Рішення № 132023402 без тексту Івано-Франківський окружний адміністративний суд
29.04.2025 Ухвала № 126987182 без тексту Івано-Франківський окружний адміністративний суд