Судові рішення

Ухвала № 140170862 у справі № 560/1497/26 від 28.09.2026

Ухвала від 28.09.2026 в адміністративній справі № 560/1497/26 (категорія «Загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»). Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду, суддя Берназюк Я.О.

Справа№ 560/1497/26
СудКасаційний адміністративний суд Верховного Суду
СуддяБерназюк Я.О.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗагальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Дата ухвалення28.09.2026
Надійшло до реєстру30.09.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140170862

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа №560/1497/26

адміністративне провадження № К/990/41609/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року

у справі №560/1497/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 05 грудня 2025 року №213150007331;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 27 червня 1981 року по 15 лютого 1993 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 06 грудня 2025 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 05 грудня 2025 року №213150007331 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV за заявою від 28 листопада 2025 року та долученими до неї документами.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 листопада 2025 року та долучені до неї документи про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 07 вересня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Спір у цій справі стосується призначення пенсії за віком, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності.

За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.

Отже, для касаційного перегляду такого судового рішення недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, а скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.

Скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вважаючи, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17.

Крім того, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17, стверджуючи про втручання судів у дискреційні повноваження пенсійного органу та неправильне застосування способу судового захисту.

Також скаржник вказує на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вважаючи, що у спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, стверджуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Так, у справі №687/975/17 спір стосувався зарахування до пільгового стажу періодів роботи трактористом та підтвердження такого стажу відомостями трудової книжки й іншими документами. У справі №155/1180/17 предметом оцінки було зарахування до страхового стажу періоду роботи водієм за наявності недоліків оформлення трудової книжки, зокрема незасвідчення відповідних записів печаткою роботодавця.

Натомість у справі №560/1497/26 спір виник у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу позивачки періоду роботи у колгоспі з 27 червня 1981 року по 15 лютого 1993 року з огляду на недоліки оформлення відомостей про фактично відпрацьовані трудодні у трудовій книжці колгоспника, а також у зв`язку з оцінкою поданих позивачкою показань свідків та дотриманням пенсійним органом порядку розгляду документів, поданих разом із заявою про призначення пенсії.

Отже, у наведених скаржником справах та у цій справі відмінними є характер спірних періодів роботи, юридичні факти, які підлягають підтвердженню, підстави неврахування відповідних періодів пенсійним органом, а також правове регулювання, що підлягає застосуванню.

За таких обставин правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17, сформовані за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання та не стосуються питання застосування норм права, яке є визначальним для вирішення цього спору.

Водночас суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо можливості покладення на позивачку негативних наслідків неналежного оформлення трудової книжки, врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, відповідно до якого працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення, а на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у трудовій книжці.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17, також не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник, посилаючись на зазначені постанови, стверджує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке належить до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, та втручатися у його дискреційні повноваження.

Водночас у цій справі суд першої інстанції не вирішував замість пенсійного органу питання про призначення позивачці пенсії та не зобов`язував відповідача прийняти рішення про її призначення, а, встановивши неповноту розгляду поданої позивачкою заяви та доданих до неї документів, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.

Отже, наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо меж судового контролю за дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень не суперечать застосованому судами у цій справі способу захисту та не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Водночас доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не можуть бути визнані обґрунтованими.

Перевіривши зміст підстави касаційного оскарження, Судом встановлено, що скарга відповідача не містить посилання на конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, а також скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права та який саме правовий висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність передбачених цими нормами підстав касаційного оскарження.

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на наявність обставини, передбаченої підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б сформувати нове, уніфіковане розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю справу серед інших справ, що відповідно до закону розглядалися за правилами спрощеного позовного провадження, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №560/1497/26 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржником не доведено наявності передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження та не обґрунтовано наявності виняткового випадку, визначеного підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 22 травня 2026 року у справі №600/5537/25-а, від 27 липня 2026 року у справі №240/16751/25, від 27 серпня 2026 року у справі №600/5738/24-а.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі №560/1497/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
10.08.2026 Постанова № 138868776 Сьомий апеляційний адміністративний суд
25.05.2026 Ухвала № 136863770 без тексту Сьомий апеляційний адміністративний суд
20.04.2026 Рішення № 135816782 без тексту Хмельницький окружний адміністративний суд
06.02.2026 Ухвала № 133888927 без тексту Хмельницький окружний адміністративний суд
02.02.2026 Ухвала № 133732358 без тексту Хмельницький окружний адміністративний суд