УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №240/18110/26
адміністративне провадження № К/990/42322/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року
у справі №240/18110/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо проведення виплати раніше нарахованої пенсії в обмеженому граничному розмірі;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплачувати раніше нараховану пенсію у розмірі 40319,95 грн з 01 березня 2026 року без застосування обмежень граничним розміром та пониженими коефіцієнтами, визначеними пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30 грудня 2025 року №1778 (далі - постанова КМУ №1778).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року, позов задоволено повністю.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 11 вересня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спір у цій справі стосується здійснення пенсійних виплат, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності.
За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.
Отже, для касаційного перегляду такого судового рішення недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі №240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі №380/1811/25, щодо протиправності застосування при виплаті пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, оскільки застосування таких коефіцієнтів фактично призводить до обмеження розміру пенсії.
На обґрунтування необхідності відступлення від зазначених висновків скаржник вказує, що стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-ІХ (далі - Закон №4695-ІХ) та постанова КМУ №1778 не встановлюють максимального розміру пенсії та не змінюють порядок її обчислення, а запроваджують на період воєнного стану особливий порядок виплати пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, скаржник посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, стверджуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач отримує пенсію, призначену відповідно до Закону №2262-XII.
На виконання постанови КМУ №1778 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснено виплату пенсії позивача із застосуванням до суми пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, відповідних коефіцієнтів.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24 серпня 2026 року врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, відповідно до якого застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, положень закону про Державний бюджет України та постанови Кабінету Міністрів України, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права є винятком із принципу правової визначеності та можливе лише за наявності належно обґрунтованих причин, зокрема у разі зміни законодавчого регулювання, ухвалення рішення Конституційним Судом України, істотної зміни суспільних відносин або якщо попередній висновок виявився очевидно помилковим чи більше не забезпечує єдності судової практики.
Сама лише незгода сторони зі сформованою практикою Верховного Суду не може вважатися достатньою підставою для відступлення від неї.
Наведені скаржником доводи не свідчать про наявність об`єктивних підстав для відступлення від сформованого Верховним Судом правового підходу.
Фактично аргументація скаржника ґрунтується на іншому тлумаченні правової природи механізму застосування коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, передбаченого законом про Державний бюджет України та прийнятою на його виконання постановою Кабінету Міністрів України, та зводиться до незгоди з правовим підходом Верховного Суду про те, що застосування такого механізму фактично призводить до обмеження розміру пенсії.
Доводи скаржника про тимчасовий характер відповідного правового регулювання, його застосування виключно у період воєнного стану, необхідність забезпечення збалансованості Державного бюджету України та фінансової стійкості пенсійної системи не свідчать про очевидну помилковість сформованого Верховним Судом правового висновку та не обґрунтовують необхідності відступлення від нього.
Саме по собі посилання на необхідність забезпечення балансу між інтересами отримувачів пенсій та фінансовими можливостями держави не спростовує висновку Верховного Суду щодо недопустимості зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262-XII, у спосіб, не передбачений цим Законом.
При цьому скаржником не наведено обставин, які б свідчили про очевидну помилковість, неефективність, неясність чи необґрунтованість відповідного правового підходу Верховного Суду або про наявність інших юридично значущих обставин, які б об`єктивно зумовлювали необхідність відступлення від нього.
Наведені у касаційній скарзі посилання на положення Конституції України, практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини щодо можливості держави за певних умов змінювати механізм реалізації соціально-економічних прав, виходячи з фінансово-економічних можливостей держави та необхідності забезпечення пропорційності відповідного втручання, також не доводять необхідності відступлення від сформованого Верховним Судом правового підходу, оскільки не спростовують висновку щодо особливостей нормативного регулювання пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія Закону №2262-XII.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, належним чином не обґрунтована.
Щодо посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник стверджує, що порушене у касаційній скарзі питання права має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас скаржником не визначено конкретного питання права, яке, на його переконання, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не наведено конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або необхідності формування чи зміни правового підходу Верховного Суду.
Саме по собі твердження про фундаментальне значення порушеного у справі питання права не свідчить про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, без наведення скаржником конкретної правової проблеми, вирішення якої Верховним Судом було б необхідним для забезпечення єдності правозастосовчої практики або подальшого розвитку права.
Крім того, питання щодо правомірності застосування коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність, при виплаті пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, вже було предметом розгляду Верховного Суду, який сформував правові висновки, викладені у постановах від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі №240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі №380/1811/25, щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
Отже, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України в частині твердження про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес.
На обґрунтування зазначеного винятку скаржник посилається на значну кількість судових спорів відповідної категорії, необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та істотні фінансові наслідки вирішення таких спорів для Пенсійного фонду України і Державного бюджету України.
Водночас значний суспільний інтерес як виняток, передбачений підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, має бути зумовлений особливим характером спірних правовідносин та їх впливом на суспільство або значну його частину, а не лише кількістю аналогічних спорів чи можливими фінансовими наслідками їх вирішення для суб`єкта владних повноважень.
Наведені скаржником відомості щодо кількості судових спорів відповідної категорії самі по собі свідчать про поширеність таких спорів, однак не доводять наявності у цій конкретній справі значного суспільного інтересу.
Так само посилання на можливість виникнення додаткових видатків Пенсійного фонду України та Державного бюджету України внаслідок вирішення аналогічних спорів не є достатнім для висновку про наявність значного суспільного інтересу, оскільки скаржником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що наслідки вирішення саме цієї справи виходять за межі правовідносин її учасників та мають істотне значення для суспільства або значної його частини.
Отже, скаржником не обґрунтовано наявності передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятку у вигляді значного суспільного інтересу.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості селективного касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
З огляду на наведене передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які давали б підстави для касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також наявність сформованої Верховним Судом правозастосовчої практики щодо спірного питання дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №240/18110/26 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, та ним не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 20 липня 2026 року у справі №580/1299/26, від 29 липня 2026 року у справі №380/2675/26, від 05 серпня 2026 року у справі №380/592/26.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі №240/18110/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа