УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №500/5852/25
адміністративне провадження №К/990/41937/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)", у якому просила:
- визнати протиправними дії державної установи "Збаразька виправна колонія (63)", яка полягає у ненарахуванні та невиплаті у належному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року;
-зобов`язати державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити у належному розмірі ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березня 2018 року у загальній сумі 73 813,32 грн, із утриманням військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Постанови КМУ від 15 січня 2004 року № 44;
-визнати протиправними дії державної установи "Збаразька виправна колонія (63)", які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року включно у фіксованій величині 4 463,15 грн у місяць відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
-зобов`язати державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн у місяць за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року включно у загальній сумі 392757,20 грн, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із утриманням військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Постанови КМУ від 15 січня 2004 року № 44;
-зобов`язати державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" перерахувати ОСОБА_1 належні виплати з урахуванням індексації грошового за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року;
-зобов`язати державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити у належному розмірі ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2018 року по 30 червня 2025 року;
-зобов`язати державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" видати на ім`я ОСОБА_1 та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду оновлені грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, із включенням належних сум індексації грошового забезпечення та компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для здійснення обчислення та нарахування належної пенсії з дня її призначення..
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії державної установи "Збаразька виправна колонія (63)", яка полягає у ненарахуванні та невиплаті у належному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року включно із урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) у загальній сумі 53286,16 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Визнано протиправними дії державної установи "Збаразька виправна колонія (63)", які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року включно у фіксованій величині 4463,15 грн у місяць відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну суму індексації-грошового забезпечення 4463,15 грн з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року включно у загальній сумі 339199,40 грн, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації; зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" видати на ім`я ОСОБА_1 та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду оновлені грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, із включенням належних сум індексації грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для здійснення обчислення та нарахування належної пенсії з дня її призначенняю
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)" задоволено частково, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №500/5852/25 - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (№63)" відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу (з розрахунку 4463,15 грн в місяць).
Визнано протиправними дії Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)" щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (№63)" здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов`язано Державну установу "Збаразька виправна колонія (63)" видати на ім`я ОСОБА_1 та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду оновлені грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, із включенням належних сум індексації грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для здійснення обчислення та нарахування належної пенсії з дня її призначення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
09 вересня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року залишити без змін.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали колегія суддів дійшла висновку про необхідність для залишення її без руху з наступних підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржниця посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України стверджуючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції абзаців 3- 6 пункту 5 Порядку №1078 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановх від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 25 липня 2024 року у справі №280/5666/22, від 30 квітня 2026 року у справі №140/6730/24 у подібних правовідносинах.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
За таких умов правовий висновок підлягає аналізу не ізольовано від змісту судового рішення, а у взаємозв`язку з конкретними спірними правовідносинами та з урахуванням редакцій нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню у відповідний період.
Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
При цьому, варто зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які посилається скаржник та не зазначає які саме висновки суду апеляційної інстанції різняться від висновків судів у наведених скаржницею справах.
На підставі викладеного Суд робить висновок, що касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX у взаємозв`язку з абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078 з питання щодо того, чи є положення статті 34 зазначеного Закону підставою для припинення виплати раніше визначеної індексації-різниці та поточної індексації, оскільки, на думку скаржниці, це суперечить Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року та Порядку № 1078.
Перевіряючи обґрунтованість наведених доводів, Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко зазначити, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій застосували неправильно, обґрунтувати, у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, а також навести власне бачення щодо правильного застосування такої норми права до спірних правовідносин.
Водночас дослідженням змісту оскаржуваних судових рішень установлено, що положення статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин не застосовувалися.
За таких обставин посилання скаржниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права саме у цій справі не може свідчити про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки така норма не була застосована судом при вирішенні спору, а відтак питання щодо правильності її застосування судами попередніх інстанцій не було предметом судового розгляду.
Отже, наведені скаржницею доводи не обґрунтовують необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX у взаємозв`язку з абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078 у спірних правовідносинах та не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, обґрунтовуючи можливість допуску скарги до касаційного перегляду, позивачка покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, що визначають тривалість права на індексацію-різницю, зокрема, обставині незмінності посадового окладу позивача після березня 2018 року, водночас, зробив висновок про припинення цієї виплати з 01 січня 2024 року не через встановлену ним зміну посадового окладу, а через зміну правил обчислення індексу споживчих цін. Вважає, що суд не дослідив неправомірність розрахунку відповідачем поточної індексації позивачки, не встановив невідповідність таких розрахунків пунктам 1-1, 2, 5 Порядку 1078, не з`ясував момент початку та припинення поточної індексації, та не взяв до уваги розрахунки скаржниці, проведені на підставі даних Держкомстату.
У контексті наведених аргументів Суд зазначає, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
За таких обставин Суд доходить висновку, що означені доводи касаційної скарги є декларативними, не містять належного правового обґрунтування та не підтверджують наявності передбаченої законом підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Водночас, пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Тернопілським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались відносяться до справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Так, у касаційній скарзі, скаржниця посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Проте, Суд звертає увагу скаржника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 169, 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Збаразька виправна колонія (№63)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржниці строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
-уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду