УХВАЛА
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа №600/357/25-а
адміністративне провадження № К/990/38139/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №600/357/25-а за позовом керівника Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави до Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
Керівник Дністровської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом до Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області в частині не приведення до належного стану захисних споруд, а саме протирадіаційних укриттів з обліковими номерами: НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), що розташоване в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1; НОМЕР_2 (АДРЕСА_2), що розташоване в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_2; НОМЕР_3 (АДРЕСА_3), що розташоване в ІНФОРМАЦІЯ_3; НОМЕР_4 (АДРЕСА_4), що розташоване в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою використання їх за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року № 579;
- зобов`язати Мамалигівську сільську раду Дністровського району привести у стан готовності захисні споруди цивільного захисту - протирадіаційні укриття з обліковими номерами: НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), що розташоване в ІНФОРМАЦІЯ_5; НОМЕР_2 (АДРЕСА_2), що розташоване в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_3 (АДРЕСА_3), що розташоване в ІНФОРМАЦІЯ_3; НОМЕР_4 (АДРЕСА_5), що розташоване в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою використання їх за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року № 579.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Через відсутність складу колегії суддів, який визначений протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, ухвала постановляється 28 вересня 2026 року.
Перевіривши матеріали касаційної скарги та зміст ухвалених у цій справі судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з наступних підстав.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Залишаючи позову заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що прокурор не має прав на звернення до суду з вказаними вимогами.
При цьому суди виходили з такого.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За визначенням, що міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення прокурора до суду) суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Право суб`єкта владних повноважень звернутися до суду та способи судового захисту визначені частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 990/17/25 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи, зокрема, приписи частини четвертої статті 5 КАС України, зробила висновок, що суб`єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що законодавство встановлює обмеження щодо можливості звернення до суду саме суб`єктами владних повноважень.
Участь у судовому процесі прокурора в інтересах інших осіб, як спеціального суб`єкта звернення до суду, передбачена статтею 53 КАС України.
Згідно з частиною третьою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).
Частиною п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
За правилами статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Крім того, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци перший, другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Суди, аналізуючи положення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дійшли висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
При цьому, цією нормою зобов`язано прокурора навести обґрунтування щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді. А суд, у свою чергу, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені статтею 169 КАС України.
За усталеною позицією Верховного Суду, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17, від 05 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 14 листопада 2024 року у справі №160/14510/22).
У цій справі, судами встановлено, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, і визначив відповідачами Мамалигівську сільську раду Новоселицького району Чернівецької області. Своє звернення до суду прокурор обґрунтував відсутністю у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду, і відсутністю державного органу, якій уповноважений здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах.
Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності визначає Кодекс цивільного захисту України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Розділом ІІІ Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження суб`єктів забезпечення цивільного захисту, зокрема, Кабінету Міністрів України; центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту; Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
Тобто, приписами Кодексу цивільного захисту України визначено значну кількість суб`єктів, уповноважених діяти у сфері цивільного захисту населення, а в частині утримання захисних споруд цивільного захисту контролюючим органом визначено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
У відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052, (далі - Положення № 1052, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
В силу пункту 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
За змістом пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.
Відповідно до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
Відтак, указаними положеннями закріплено повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо звернення до адміністративного суду лише з питань застосування заходів реагування.
Суди зауважили, що питання права прокурора самостійного звернення до суду з позовом зобов`язального характеру про приведення у стан готовий до укриття населення захисної споруди цивільного захисту в інтересах держави вже досліджувалося Верховним Судом у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 120/17511/23, у якій Верховний Суд, аналізуючи законодавчі положення щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, констатував, що надання органам Державної служби України з надзвичайних ситуацій права звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу, що за своєю суттю є заходом реалізації застосування санкції, передбаченої приписами статті 68 Кодексу цивільного захисту України.
У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що можливість самостійного звернення до суду органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій з позовними вимогами зобов`язального характеру до відповідальних суб`єктів в якості заходу контролю не встановлена. Питання повноважень органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертатися до суду в якості позивача вирішено законодавцем через наділення указаного суб`єкта владних повноважень контролюючими функціями у вигляді здійснення державного нагляду (контролю), які реалізуються шляхом застосування відповідних заходів реагування до суб`єктів господарювання.
Також Верховний Суд у справі № 120/17511/23 зазначив, що саме у такий спосіб законодавець вирішив питання визначення суб`єкта державно-правового примусу у правовідносинах, пов`язаних з утриманням захисних споруд; приписи частини четвертої статті 5 КАС України наділяють суб`єктів владних повноважень правом звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Тому відсутність у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій права звернутися до суду з саме з позовом зобов`язального характеру не означає, що наразі відсутній орган, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом.
За вказаних обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 жовтня 2025 року у справі №120/13258/23, залишив позов позивача без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки, у даному випадку, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Доводи заявника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 328, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Чернівецької обласної прокуратури на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №600/357/25-а за позовом керівника Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави до Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
А.В. Жук