ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 400/9994/25
провадження № К/990/2957/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, постановленої у складі головуючого судді Гордієнко Т. О., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Осіпова Ю. В., суддів: Кравченка К. В., Скрипченка В. О.
І. Обставини справи
1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо непроведення йому нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4463,15 грн. за період з 05 березня 2022 року по 15 травня 2023 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078);
1.2. зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4463,15 грн. за період з 05 березня 2022 року по 15 травня 2023 року включно в сумі 63971,82 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку № 1078, компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору і компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано строк у десять днів для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строків звернення до суду в межах позовних вимог з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року, вказавши обставини, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій за вказаний період.
3. До суду надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій він зазначає, що грошовий атестат позивач отримав 13 вересня 2024 року. При цьому наголошує, що 25 травня 2024 року він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату індексації за спірний період, однак відповіді на заяву від відповідача він не отримував. На думку позивача, станом на 15 травня 2023 року строк звернення до суду він не пропустив.
4. Дослідивши зміст поданої позивачем заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не зазначено жодних належних та допустимих обґрунтувань на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року, а тому визнав причини пропуску звернення до суду неповажними.
Таким чином, Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 жовтня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року, позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року повернув позивачеві відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, з підстав, визначених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
5. Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при отриманні грошового атестату позивач мав бути обізнаним про порушення своїх прав. Натомість з цим позовом позивач звернувся у вересні 2025 року з позовом про нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року, а тому пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. У касаційній скарзі позивач, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. На обґрунтування касаційної скарги автор вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково взяли до уваги протиправне твердження роботодавця, що начебто строк звернення позивача до суду почав обчислюватися з моменту звільнення позивача та отримання грошового атестата після звільнення.
Автор скарги наголошує, що він був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення наказом начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 15 травня 2023 року № 120. Водночас грошовий атестат ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13 вересня 2024 року № 948/9/2/2027, йому видано 13 вересня 2024 року, а відповідно, на думку позивача, станом на 15 травня 2023 року (день звільнення) строки звернення до суду ним не пропущено та підлягають поновленню.
8. Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції, підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права.
ІІІ. Нормативне врегулювання
9. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
10. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
11. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
12. Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
13. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
14. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
15. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
16. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
17. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
18. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
19. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
20. Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
ІV. Оцінка Верховного Суду
21. Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
23. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 05 березня 2022 року по 15 травня 2023 року включно.
При цьому спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом за період з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року.
24. Так, підставою для повернення позовної заяви у частині періоду з 19 липня 2022 року по 15 травня 2023 року слугував висновок судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці.
25. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що позивач, звертаючись з цим позовом у вересні 2025 року, пропустив тримісячний строк на звернення до суду з позовним вимогами за вказаний період, адже спірні правовідносини виникли вже під час дії норми статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
26. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
27. Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
28. Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
29. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
30. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
31. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
32. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
33. У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25 липня 2023 року. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26 жовтня 2023 року. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02 листопада 2023 року о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.
34. Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
35. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
36. У випадку ж який склався у цій справі, ОСОБА_1 отримав грошовий атестат ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13 вересня 2024 року № 948/9/2/2027 саме 13 вересня 2024 року, про що позивач зазначив як у позові, так і в апеляційній та касаційній скаргах. Крім того, наведене висновується також і з матеріалів справи, а тому дата вручення позивачу зазначеного документа (13 вересня 2024 року) є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.
При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
37. Як уже зазначалось, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
38. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
39. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
40. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
41. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком. Однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
43. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
44. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
45. Водночас обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
46. Варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 дійшов висновку, що у разі якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
47. До такого висновку Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 дійшов з огляду на те, що позиція позивача яка зводиться до того, що грошовий атестат не є документом, про який ідеться у частині другій статті 233 КЗпП України, оскільки вказаний документ не містив інформації про те, на підставі якого прожиткового мінімуму, тарифного розряду та тарифного коефіцієнту відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення позивачеві, тож перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого згаданою правовою нормою, розпочався від дня отримання інформації на цей запит, є хибною, оскільки за такою логікою, період з дня ознайомлення з грошовим атестатом до отримання інформації на запит не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.
Подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Із цього приводу Верховний Суд зазначив, що в згаданих судових рішеннях Верховний Суд ані в складі Судової палати, ані в складі відповідних колегій суддів, не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
48. Повертаючись до обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення наказом начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 15 травня 2023 року № 120.
При цьому 13 вересня 2024 року позивачем отримано грошовий атестат ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13 вересня 2024 року № 948/9/2/2027, з якого він набув достовірної і документально підтвердженої інформації про обсяг та характер виплачених йому сум.
Натомість з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 13 вересня 2025 року, тобто через рік після ознайомлення зі змістом документа «про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» (у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України). Правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), цитовані нормативно-правові акти не містять.
Крім того, суди попередніх інстанцій звертали увагу на те, що у матеріалах справи відсутні обставини об`єктивного характеру, які б указували на існування поважних причин такого тривалого зволікання перед зверненням до суду.
49. Таким чином, суди попередніх інстанцій слушно констатували, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, та не навів поважних причин пропуску такого строку, зокрема, не надав доказів існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
50. Разом з цим автор касаційної скарги не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом такого тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.
51. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
52. За таких обставин, Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.
53. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
VІ. Судові витрати
54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі № 400/9994/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська