ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 200/9366/25
провадження № К/990/6313/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Інформаційні судові системи" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року, постановленої у складі головуючого судді Голуб В. А., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Геращенка І. В., суддів: Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г.
І. Обставини справи
1. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (далі - ДП "Інформаційні судові системи"), в якому просить:
1.1. визнати неправомірними дії ДП "Інформаційні судові системи" щодо відбору кандидатів на призначення арбітражних керуючих в Господарському суді Донецької області у справах про банкрутство:
№ 5006/27/31б/2012, протокол від 15 серпня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_2 ;
№ 5006/27/152б/2012, протокол від 18 серпня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_3 ;
№ 27/52б протокол від 20 серпня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_4 ;
№ 45/25б протокол від 21 серпня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_5 ;
№ 905/1471/13-г протокол від 09 вересня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_6 ;
№ 5/73б протокол від 17 жовтня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_7 ;
№ 905/2153/21 протокол від 20 жовтня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_8 ;
№ 905/4477/13 протокол від 20 жовтня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_9 ;
№ 27/83б протокол від 28 жовтня 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_10 ;
№ 5/145б протокол від 06 листопада 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_11 ;
№ 15/65б протокол від 06 листопада 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_12 ;
№ 15/154б протокол від 07 листопада 2025 року про призначення арбітражного керуючого ОСОБА_13 та скасувати відбір кандидатів на призначення арбітражних керуючих у зазначених справах про банкрутство;
1.2. зобов`язати ДП "Інформаційні судові системи" здійснити повторне автоматичне визначення кандидатур арбітражних керуючих у справах № 5006/27/31б/2012, № 5006/27/152б/2012, № 27/52б , № 45/25б, №905/1471/13-г, №5/73б, № 905/2153/21, № 905/4477/13, № 27/83б, №5/145б, № 15/65б, № 15/154б Господарського суду Донецької області з дотриманням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого;
1.3. винести окрему ухвалу відносно ДП "Інформаційні судові системи" та надіслати відповідному органу досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376-1 КК України.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач вказала на те, що під час визначення кандидатур арбітражних керуючих у справах про банкрутство при проведенні їхнього розподілу на ОСОБА_1 не було здійснено автоматизованого розподілу, оскільки, як стверджує позивач, відбір кандидатів робиться не в автоматичному, а в ручному режимі або за допомогою помилково введених до системи алгоритмів відбору, що, на думку позивача, не виключає корупційної складової. Вказане слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом. Крім того, позивач просила суд постановити окрему ухвалу відносно ДП "Інформаційні судові системи" та надіслати відповідному органу досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376-1 Кримінального кодексу України.
3. Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 01 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, відмовив у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги стосуються визначення кандидатур арбітражних керуючих у справах про банкрутство за допомогою автоматичного розподілу, тобто незаконного, на думку позивача, втручання до автоматизованої системи розподілу, під час здійснення якого відповідач фактично не реалізовує публічно-владних управлінських функцій.
Разом з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розгляд цього спору з урахуванням його предмета і суб`єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Позивач, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.
6. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументи скарги зводяться до того, що при відповідачем при здійсненні функцій адміністратора автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство порушено право позивача на першочергове відбір, чим порушено особливий порядок призначення арбітражного керуючого та право на своєчасне отримання винагороди, отже порушено принцип незалежності позивача як арбітражного керуючого.
Автор касаційної скарги стверджує, що вона звернулася до адміністративного суду з вимогами, спрямованими на перевірку правомірності дій ДП «Інформаційні судові системи» як адміністратора відповідної автоматизованої системи, зокрема щодо: автоматизованого відбору кандидатур арбітражних керуючих; дотримання принципів черговості та рівномірності розподілу справ; урахування навантаження кожного арбітражного керуючого; скасування результатів оспорюваного відбору; проведення повторного автоматичного визначення кандидатур арбітражних керуючих.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у відкритті провадження у справі, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
7. Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2026 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції; підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права.
8. Представник ДП "Інформаційні судові системи" подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
9. Позивач подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.
Так, відповідно до вимог частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи вищевказаного клопотання зводяться до того, що звернення до правоохоронного органу із заявою про кримінальне правопорушення не є тотожним зверненню до суду з вимогою про поновлення порушеного права. Виключну правову проблему позивач обґрунтовує відсутністю визначеного судового механізму оскарження результатів функціонування автоматизованих систем, які використовуються в органах та установах системи правосуддя.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
10. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
12. Позивачем за приписами пункту 8 частини першої статті 4 КАС України є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
13. Суб`єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
14. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
15. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
18. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
19. Водночас Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
20. У справі, що розглядається, позивач вважає, що ДП "Інформаційні судові системи" при здійсненні функцій адміністратора автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство під час проведення розподілу справ не здійснив на ОСОБА_1 як арбітражного керуючого автоматизований розподіл у справах про банкрутство, чим порушив її право.
21. Так, частиною першою статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, за принципом випадкового вибору.
22. Приписами пункту 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства обумовлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюється з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Заява ініціюючого кредитора або боржника - фізичної особи про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім відомостей, передбачених частиною першою статті 34, частиною другою статті 116 цього Кодексу, повинна містити пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією.
Ініціюючий кредитор або боржник - фізична особа додає до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяву арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, про участь у справі, яка повинна відповідати вимогам, встановленим частиною третьою статті 28 цього Кодексу.
Господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), призначає арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, розпорядником майна або керуючим реструктуризацією.
У разі якщо заява ініціюючого кредитора або боржника - фізичної особи про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не містить пропозиції щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією або до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не додано заяви цього арбітражного керуючого про участь у справі, або з підстав, визначених частиною третьою статті 28 цього Кодексу, цього арбітражного керуючого не може бути призначено розпорядником майна або керуючим реструктуризацією, або заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство подано боржником - юридичною особою, призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією здійснюється господарським судом самостійно з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, у порядку, що діяв до дня введення цього Кодексу в дію, шляхом застосування автоматизованої системи.
23. Відповідно до частини третьої статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі, а призначені арбітражні керуючі підлягають відстороненню: 1) які є заінтересованими особами у цій справі; 2) які здійснювали раніше управління цим боржником - юридичною особою, крім випадків, коли з дня відсторонення від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років; 3) яким відмовлено в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов`язків, визначених цим Кодексом; 4) які мають реальний чи потенційний конфлікт інтересів; 5) виключено; 6) які є близькими особами боржника - фізичної особи; 7) щодо яких відкрито провадження у справі про неплатоспроможність або з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність минуло менше трьох років; 8) за наявності підстав, визначених статтею 26 цього Кодексу.
24. Отже, господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), призначає арбітражного керуючого, який визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, за принципом випадкового вибору, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства.
25. Водночас зі змісту позовних вимог висновується, що позивач, вважаючи дії ДП "Інформаційні судові системи" незаконними, які полягли у втручанні до автоматизованої системи розподілу, просить також суд постановити окрему ухвалу відносно ДП "Інформаційні судові системи" та надіслати відповідному органу досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376-1 КК України.
Наведене свідчить, що на переконання позивача, ДП "Інформаційні судові системи" в порушення пункту 1.6 Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, в оскаржуваних протоколах здійснено визначення кандидатури арбітражного керуючого в автоматизованій системі з числа арбітражних керуючих з порушенням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого, що може містити ознаки правопорушення, передбаченого статтею 376-1 Кримінального кодексу України, тобто за незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установа системи правосуддя.
26. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.
27. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
28. У доводах касаційної скарги автор вказує, що вона 28 жовтня 2025 року звернулася із заявою про вчинення кримінальних правопорушень посадовими особами ДП «Інформаційні судові системи», яку було направлено до Національної поліції України. Після невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань заявниця звернулася до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою в порядку статті 303 Кримінального процесуального кодексу України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року у справі № 757/57722/25-к (провадження № 1-кс-13068/26) у задоволенні скарги було відмовлено. Суд дійшов висновку, що наведені у заяві відомості не містять достатніх об`єктивних даних, які б свідчили про ознаки кримінального правопорушення, а тому підстави для внесення відомостей до ЄРДР відсутні. Надалі ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Колегія суддів погодилася з тим, що подана заява не містить даних про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, частиною першою статті 376-1 та частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України, а тому відсутні правові підстави для початку кримінального провадження.
Таким чином, позивач вважає, що ця справа має виключну правову проблему, оскільки спірним у цій справі є питання правомірності результатів автоматизованого відбору та вимога про проведення повторного відбору кандидатів на призначення арбітражних керуючих, у зв`язку з чим подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.
29. З цього приводу варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду, застосувавши приписи частини п`ятої статті 346 КАС України, зокрема, в ухвалі від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19 визначила критерії справи, що містить виключну правову проблему, вказавши, що за усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісний критерій ілюструє, що на користь виключності правової проблеми можуть свідчити, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
30. Своєю чергою позивачем у клопотанні фактично викладено її незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо належної юрисдикції спору, проте сама по собі незгода із судовими рішеннями або необхідність перевірки правильності застосування норм матеріального чи процесуального права не свідчить про існування виключної правової проблеми у розумінні статті 346 КАС України.
31. Отже, колегія суддів Верховного Суду не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
32. Як уже зазначалось, господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), призначає арбітражного керуючого, який визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16 дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
33. У справі ж, що розглядається, позивач просить суд зобов`язати ДП "Інформаційні судові системи" здійснити повторне автоматичне визначення кандидатур арбітражних керуючих у справах № 5006/27/31б/2012, № 5006/27/152б/2012, № 27/52б , № 45/25б, №905/1471/13-г, №5/73б, № 905/2153/21, № 905/4477/13, № 27/83б, №5/145б, № 15/65б, № 15/154б Господарського суду Донецької області з дотриманням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого.
34. Наведене свідчить, що позивач не погоджується з визначенням кандидатур арбітражних керуючих у справах № 5006/27/31б/2012, № 5006/27/152б/2012, № 27/52б , № 45/25б, № 905/1471/13-г, № 5/73б, № 905/2153/21, № 905/4477/13, № 27/83б, №5/145б, № 15/65б, № 15/154б Господарського суду Донецької області, фактично вважаючи, що відбулось втручання до автоматизованої системи розподілу під час визначення кандидатур арбітражних керуючих у вказаних судових справах, відповідальність за незаконність якого передбачена кримінальним законодавством.
35. Отже, підставою позову ОСОБА_1 визначила незаконне втручання до автоматизованої системи розподілу, яке за своєю суттю містить кваліфікуючу ознаку злочину, що відповідно і виключає розгляд цього питання в порядку адміністративного судочинства.
36. У разі ж відсутності незаконного втручання до автоматизованої системи розподілу варто вказати на висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18, відповідно до яких оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.
37. Разом з цим, виходячи із наведеного Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов, заявлений ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Розгляд цього спору, з урахуванням предмета і суб`єктного складу, перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
38. Таким чином, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернулась позивач, заявлених вимог і характеру спірних правовідносин, спір у цій справі не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, наведеному в пункті 1 частини першої статті 4 КАС України, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
39. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм процесуального права.
40. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Судові витрати
41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 200/9366/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі № 200/9366/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська