Справа № 174/898/26
п/с 2/174/598/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ілюшик І.А.,
за участю: секретаря - Троцько О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна, що було придбано під час шлюбу, особистою приватною власністю дружини
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна, що було придбано під час шлюбу, особистою приватною власністю дружини.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що шлюб між нею та відповідачем було зареєстровано 22.01.1994, а розірвано - 31.08.1999 віддом РАГС. Спільних з відповідачем дітей, що народились у них під час шлюбу, вони не мають.
Однак, під час шлюбу, за чотири місяці до його розірвання з відповідачем, вона, за свої особисті кошти придбала за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . Кошти на придбання цієї квартири, вона отримала від продажу будинку АДРЕСА_2 , який належав їй на підставі договору дарування, укладеного між нею та її батьками, який було продано в цей же день ОСОБА_3 .
Таким чином, квартира АДРЕСА_1 , хоч формально і була придбана нею під час шлюбу з відповідачем, але вона була придбана за кошти, які вона отримала від продажу подарованого їй батьками будинку, а отже є її особистою, приватною власністю.
Оскільки ніяких домовленостей та договорів щодо належного їй майна, зазначеного вище, між нею та відповідачем не укладалось, вона вважає, що квартира, яку було придбано нею в шлюбі з відповідачем, є її особистою, приватною власністю. До подання цього позову до суду, вона намагалась шляхом ведення переговорів з відповідачем, вирішити цей спір між ними на добровільних засадах, тобто без винесення судового рішення, однак, досудове врегулювання спору результатів не дало, що й змусило її звертатись до суду з цим позовом у зв`язку з неможливістю вирішити цей спір в інший шлях.
Тому, просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на майно, що було придбано нею у шлюбі з відповідачем, але за належні їй кошти, а саме: квартиру АДРЕСА_1 в цілому.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання.
07.08.2026 адвокат Шевчука О.М. надав до суду заяву про допуск його до участі у справі у якості представника позивача ОСОБА_1 та надання доступу до матеріалів справи (а.с. 41).
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07.08.2026 закрито підготовче провадження по страві та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07.08.2026 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Шевчука О.М. про витребування доказів від 28.08.2026 та витребувано з Державного нотаріального архіву Дніпропетровської області копію договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Поповичем А. М. 17.01.1998 (а.с. 57, 58, 60).
В подальшому представник позивача подав письмове клопотання про долучення доказів, а саме, копії договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Поповичем А. М. 17.01.1998 (а.с. 71, 72).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Шевчук О.М. в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги просить задовольнити (а.с. 44).
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти факту придбання позивачем квартири АДРЕСА_1 , він не заперечує та визнає (а.с. 37).
Дослідивши матеріали справи, суд доходить до наступного висновку.
Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 22.01.1994 по 31.08.1999, підтверджується копіями свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 19.04.1994, актовий запис за № 14 та свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_2 від 31.08.1999, актовий запис за № 100, після розірвання шлюбу позивач має прізвище ОСОБА_5 (а.с. 5, 6).
17.01.1998 ОСОБА_6 продала будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , продаж здійснено за 26 689,00 грн, шо підтверджується копією договору купівлі-продажу жилого будинку від 17.01.1998 НВ 0464679, посвідченого17.01.1998 приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Поповичем А.М. Вказаний будинок належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування (а.с. 71, 72).
17.01.1998 ОСОБА_6 купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договора купівлі-продажу квартири від 17.01.1998 НВ 0464681, посвідченого17.01.1998 приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Поповичем А.М., зареєстровано в реєстрі за № 26, продаж вчинено за 10 244,00 грн (а.с. 7).
З копії Інформаційної довідки КП «БТІ» Вільногірської міської ради від 06.03.2025 вбачається, що згідно інвентарної справи № 1820, реєстрової книги № 1 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано право власності за: гр. ОСОБА_6 , приватна власність-1/1 частка на підставі договіру купівлі-продажу квартири від 17.01.1998. Зареєстровано 28.01.1998 в реєтровій книзі № 1, реєстровий № 330 (а.с. 8).
Згідно копії Витягу з Державного реєсту речових прав № 425559831 від 06.05.2025, право власності на квартиру загальною площею 50,3 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , право власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 17.01.1998 приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Попович А.М. (а.с. 9).
Згідно копії Витягу з реєстру територіальної громади від 09.05.2025, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано з 18.05.2004 за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 10).
Зі звіту про незалежну оцінку вартості майна про оцінку ринкової вартості квартири, загальною площею 50,3 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що ринкова вартість 1/1 та 1/2 часток об`єкта оцінки, без урахування ПДВ, становить: 327 015,00 грн та 313 507,50 грн, відповідно (а.с. 11-27).
З копії Інформаційної довідки КП «БТІ» Вільногірської міської ради від 06.03.2025 вбачається, що під час проведення поточної інвентаризації 11.02.2025 в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа квартири (збільшилась) - на 1,0 кв.м та становить - 50,3 кв.м., житлова площа квартири (зменшилась) - на 0,2 кв.м. та становить - 29,2 кв.м. (а.с. 28).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 зазначив, що конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з викладеного, суд при розгляді даної справи враховує джерело походження коштів належних позивачу, за рахунок яких було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом спору, навіть за умови придбання її під час перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_2 , оскільки 17.01.1998 ОСОБА_7 продала отриманий нею на підставі договору дарування будинок та за меншу суму у той же день придбала двокімнатну квартиру. Тому суд на підставі належним чином оцінених доказів доходить висновку про те, що спірна квартира була набута у власність позивачем в результаті відповідного правочину купівлі-продажу нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, що визнається також відповідачем ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 є її єдиним власником.
Отже, доведено, що квартиру АДРЕСА_1 придбана позивачем за власні кошти, доказів протилежного суду не надано, а тому, суд знаходить підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання за позивачем права особистої приватної власності на спірну квартиру.
Судові витрати, за клопотанням позивача, суд вважає за можливе, віднести на її рахунок.
Керуючись ст. 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна, що було придбано під час шлюбу, особистою приватною власністю дружини - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої, приватної власності на майно, що було придбано нею у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за належні їй кошти, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , в цілому.
Судові витрати, віднести на рахунок позивача.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Ілюшик