Справа № 344/15354/24
Провадження № 22-ц/4808/1789/26
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.
секретаря Панасюк В.О.,
з участю представника апелянта адвоката Вінтоняка Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 32» про визнання майнових прав, за апеляційною скаргою представника Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 32» на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2026 року під головуванням судді Польської М.В. у м. Івано-Франківську,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся у серпні 2024 року до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 32» про визнання майнових прав на об`єкт будівництва згідно договору №ЖРК/9/41 від 24.05.2022 за будівельною адресою АДРЕСА_1 -трьохкімнатна квартира будівельний АДРЕСА_2 загальною площею 85.1 кв.м. на 10 поверсі, І під`їзд.
В обґрунтування вимог позову зазначив, що 24.05.2022 року між сторонами було укладено договір про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/9/41. Предметом договору визначається обов`язок відповідача, за рахунок цільового внеску позивача, здійснити будівництво та передати у власність останнього об`єкт нерухомості, а саме трьохкімнатна квартира будівельний будівельний АДРЕСА_2 , заг.площею 85.1 м.кв. на 10 поверсі, І під`їзд в об`єкті будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_1 . Розмір цільового внеску визначений та погоджений сторонами договору і становить 1 674 087 грн, який сплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 24 травня 2022 року. Свої зобов`язання за договором позивач виконав належним чином. Не заперечуючи укладення договору і його виконання зі сторони позивача, через деякий час відповідачем надано позивачу відповідно до пп.3) п.2.6. договору письмову згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов`язань за договором за №ЖРК/9/41 від 24.05.2022 року на користь третьої особи без сплати винагороди. Відповідно до п.п. 1,2 п 2.1. договору відповідачем взято на себе зобов`язання збудувати, здати в експлуатацію та передати позивачу об`єкт будівництва у передбачений договором термін та строк, при цьому кінцевий термін здачі об`єкту будівництва в експлуатацію повинен був відбутися у IV кварталі 2023р. (п.1.7 договору), інші терміни здійснення будівництва і здачі в експлуатацію об`єкта будівництва, як це передбачено п.4.4. договору, сторонами не погоджувалися. Позивач вважає, що його права, як добросовісного інвестора порушені, оскільки він вчасно не отримав те, на що розраховував. На момент звернення до суду з позовною заявою об`єкт будівництва у передбачений договором термін та строк не переданий позивачу. Звернення позивача з метою отримання інформації про стан спорудження об`єкту будівництва та можливість скористатися правом на відступлення прав за договором третій особі, зі сторони відповідача залишаються без відповіді. Позивач зазначає, що наведені факти свідчать про небажання виконавця виконувати свої зобов`язання за укладеним договором та породжують сумніви в справжніх намірах виконавця завершити об`єкт будівництва та передати його замовнику. Оскільки Обслуговуючий кооператив ЖБК «Спілка забудівників 32» не виконав зобов`язання за договором, не ввів в експлуатацію об`єкт, то це перешкоджає позивачу зареєструвати право власності на нежитлове приміщення, отже розпоряджатися ним, а тому такі права підлягають захисту в судовому порядку на підставі Цивільного Кодексу України, Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших зазначених норм закону та рішень Верховного Суду.
Позивач просив визнати за ним майнові права на об`єкт будівництва згідно договору №ЖРК/9/41 від 24.05.2022 на трикімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_2 загальною площею 85.1 кв.м. на 10 поверсі, І під`їзд за будівельною адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати з відповідача.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2026 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт будівництва згідно договору №ЖРК/9/41 від 24.05.2022 за будівельною адресою АДРЕСА_1 -трьохкімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_2 загальною площею 85.1 кв.м. на 10 поверсі, І під`їзд.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 грн.
В апеляційній скарзі представник Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 32» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував та не визнав неналежними, недопустимими та недостовірними докази, подані позивачем та його представником і одночасно визнав презумпцію не спростованою, що суперечить вимогам ст. 89 ЦПК України. Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що у разі дефектів первинних документів і невизнання стороною факту господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини. Квитанція про оплату не відповідає вимогам до первинного документа, а посвідчена нею операція є юридично неможливою. Зокрема, пункт 7 Положення №148 встановлює імперативне правило, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі до 50 000 грн включно; платежі на суму, що перевищує 50 000 грн проводяться виключно через банки або небанківські фінансові установи. Суд це кваліфікував лише як порушення касової дисципліни посадовими особами відповідача, що є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відхиливши доводи відповідача, суд в основу рішення поклав дефектну квитанцію, яка не відповідає вимогам первинного документа та показанням пов`язаних з позивачем свідків, що є порушенням ст. 218 ЦК України.
Помилковим є застосування судом до спірних правовідносин доктрини естопель, оскільки відсутній елемент зміни позиції в часі, оскільки позивач з самого початку заперечував передачу коштів і інших доказів не здобуто. Видача квитанції не є попередньою поведінкою для мети естопелю, оскільки така є предметом спору і сам естопель не звільняє позивача від доказування.
При постановленні оскаржуваного рішення суд порушив засади змагальності, диспозитивності та рівності сторін, а саме рішення ґрунтується на припущеннях і позивач не виконав тягару доказування, який лежить саме на ньому.
Позивачем заявлено в суд 18 позовів з ідентичними фабулами у яких ним не надано доказів походження готівки, жодної довіреності чи акта передачі коштів або банківської операції. Квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 24.05.2022 була предметом дослідження і щодо її правомірності є висновок експертів №09/06-26 комісійної судово-економічної експертизи від 09.06.2026 в іншій справі, який має бути врахований апеляційним судом у цій справі.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 адвокат Ванкевич А.В. подав відзив на апеляційну скаргу у якому спростовує доводи апеляційної скарги і зазначає, що рішення є правильним та відсутні підстави для його скасування апеляційним судом з наведених у апеляційній скарзі підстав.
Представник ОК «ЖБК «Спілка забудівників 32» в засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_1 та його представник, адвокат Ванкевич А.В. в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.
Встановлено, що 24.05.2022 року між сторонами укладено договір про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/9/41.
Предметом договору визначається обов`язок Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Спілка забудівників 32» за рахунок цільового внеску ОСОБА_1 здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).
Відповідно до пунктів 1.2.-1.4. договору про цільовий внесок у діяльність, цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 674 087 гривень, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Отже, умовами договору сторони чітко обумовили вид внесених коштів замовником - як цільовий внесок, що забезпечує фінансове забезпечення об`єкту будівництва. Дана назва договору теж свідчить саме про цільовий внесок.
Згідно з пунктами 1.6.-1.7. договору про цільовий внесок у діяльність, за замовником закріплюється об`єкт - трьохкімнатна квартира будівельний АДРЕСА_3 . Термін здачі об`єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року.
У пункті 1.5 договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.
Також, згідно з пунктом 4.1. договору про цільовий внесок у діяльність цей договір вступає в силу з моменту його підписання та моменту передачі цільового внеску до кооперативу і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором відповідно до статуту кооперативу або до моменту припинення (розірвання) цього договору за ініціативою сторін.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 24.05.2022р. від ОСОБА_1 прийнято на підставі договору про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/9/46 грошові кошти в розмірі 1 674 087.00 гривень, на вказаній квитанції до касового ордеру наявний підпис у колонці «головний бухгалтер» (без зазначення ПІП) і печатка Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Спілка забудівників 32».
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. статуту ОК «ЖБК «Спілка забудівників 32» кооператив є юридичною особою (неприбутковою організацією), утвореною шляхом об`єднання на добровільних засадах фізичних та/або юридичних осіб на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до завдань та характеру діяльності за типом є обслуговуючим, за напрямком діяльності житлово-будівельним. Метою створення кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів та асоційованих членів кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів для участі в організації будівництва та чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації, поділу між ними ризиків і втрат, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є обслуговування та експлуатація багатоквартирних будинків житлових та нежитлових приміщень членів кооперативу і членів їх сімей за необхідності попередньо шляхом організації будівництва та будівництва багатоквартирних будинків, облаштуванням зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж та споруд багатоквартирних будинків, за власні та інші залучені кошти, а також наступна експлуатація та управління будинком після введення багатоквартирних будинків в експлуатацію відповідно до законодавства України.
Право кооперативу на укладення договорів визначено у пункті 3.6. статуту, а умови і порядок вступу до кооперативу, виходу чи виключення з нього, зокрема і асоційованих членів - у пунктах 5.3, 5.5. розділу 5 статуту.
Згідно з пунктом 12.7.7. статуту до компетенції голови правління належить: здійснювати операції, підписувати фінансові документи, договори від імені кооперативу (у випадках передбачених цим статутом, після одержання відповідного письмового дозволу або рішення загальних зборів членів кооперативу).
Відповідно до звіту з надання впевненості незалежного аудитора від 25 жовтня 2024 року № 48, складеного ТОВ «Аудиторська компанія «Альфа-аудит ЛТД» за результатами аудиторської перевірки щодо організації та здійснення грошових розрахунків ОК «ЖБК «Спілка забудівників 32» за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року та наявності чи відсутності розрахунків із фізичною особою ОСОБА_1 встановлено, що будь-якої діяльності у 2022 році кооператив не проводив; грошові розрахунки за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року кооператив проводив виключно з використанням рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті» та без використання рахунку бухгалтерського обліку 301 «Каса». Операцій із грошових розрахунків через касу кооперативу у перевіреному періоді за даними бухгалтерського обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 32» не виявлено. Рахунок бухгалтерського обліку 30 «Каса» відсутній у плані рахунків бухгалтерського обліку кооперативу у перевіреному періоді. Інші рахунки бухгалтерського обліку грошових розрахунків, крім рахунку бухгалтерського обліку 311 «Поточні рахунки в банках в національній валюті», кооперативом у перевіреному періоді з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року не використовувались. У бухгалтерському обліку ОК «ЖБК «Спілка забудівників 32» не виявлено жодних записів щодо ймовірних розрахунків між кооперативом та фізичною особою ОСОБА_1 як учасником чи пайовиком кооперативу.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Спір у цій справі стосується виконання сторонами умов укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Спілка забудівників 32» договору про цільовий внесок у діяльність, відповідно до якого кооператив за рахунок цільового внеску замовника здійснює будівництво та передає йому обумовлений у договорі об`єкт для задоволення потреб у житлі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначають ЦК України та Закон України «Про кооперацію».
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Вступ до кооперативу, згідно статті 11 Закону України «Про кооперацію» здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
Статтею 384 ЦК України, положення якої кореспондують статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення у кооперативу, право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).
За частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір, як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
Договором, згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Статтею другою Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).
За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «майновими правами», а отже і «майном» (пункт 22 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05)).
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного (законного) очікування та стає предметом захисту у розумінні Першого протоколу до Конвенції є те, що таке очікування (вимога) повинно мати належне правове підґрунтя, тобто має бути достатнє правове джерело для відповідного очікування (вимоги). З цього приводу у пункті 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and other v. Georgia» (заява № 18768/06) зазначено, що для того, щоб «очікування» було законним, воно повинно бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі «Сеni v. Italy», заява № 25376/06).
Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав наведено у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц.
Майнове право, яке є предметом договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Наведене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до норми статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію нежитлове приміщення, як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).
Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування, як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
У справі що переглядається спір між сторонами виник щодо належного виконання ними взятих на себе зобов`язань за укладеним договором про цільовий внесок у діяльність.
Позивач доводив, що договір був належним чином укладений та підписаний і на його виконання та на вимогу представника відповідача внесено кошти, які були обумовлені у договорі у строк та в порядку вказаному саме керівником відповідача, тобто готівкою в касу. Відповідач заперечував домовленість про внесення готівки цільового внеску в касу відповідача, наполягав на визначеному договором порядку внесення через банківську установу.
Договір підписаний сторонами 24.05.2022 року в останній день внесеного остаточного платежу у розмірі близько 3 млн. грн. Кошти вносилось представниками позивача в декілька платежів протягом березня-квітня 2022р. по всіх договорах на загальну суму близько 20,5 млн. грн та видана квитанція до касового прибуткового ордеру на підтвердження отриманих коштів. Судом встановлено, що в один день, тобто 24.05.2022, такі касові ордери були підписані та видані по всіх договорах, укладених між позивачем та відповідачем в цьому комплексі будівництва однією і тією ж особою - головою правління кооперативу.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом частини другої статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правило цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення № 88, в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Виходячи з визначення законодавцем поняття первинного документа, підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
При цьому Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Такі правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) (пункти 78-83).
Отже, підтвердженням господарської операції є її фактичне здійснення та належним чином оформлені відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинні бухгалтерські документи.
У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі №910/14900/19 зроблено висновки про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту проведення господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Потрібно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №148 розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.
У пункті 3 Положення визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачою готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
Відповідно до пункту 5 Положення №148 суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.
Пунктом 6 Положення № 148 передбачено, що суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10 000 гривень включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50 000 гривень включно.
Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.
Відповідно до пункту 7 Положення №148 фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 гривень включно.
Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.
Пунктом 25 Положення №148 передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.
Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18) та від 01 жовтня 2025 року у справі № 757/20926/20-ц (провадження № 61-7369св25).
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15, від 16 листопада 2022 року у справі № 1340/5529/18 господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу, а за змістом вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 сформувала підхід до оцінки реальності господарських операцій, згідно з яким аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64).
У справі, яка розглядається, предметом договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов`язок виконавця, за рахунок цільового внеску замовника, здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором, на підставі повного визнання ним статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність), про що вже зазначено вище. Даний договір містив вартість цільового внеску, характеристику об`єкта та те, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.
Підпис на квитанції до прибуткового касового ордеру від 24.05.2022р. належить голові правління, що встановлено судом і не заперечувалося представником відповідача.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд першої інстанції правильно зазначив, що доказів на підтвердження того, що обслуговуючим кооперативом ініціювалося питання перевірки стосовно вказаної посадової особи чи службового розслідування, в ході якого було б встановлено перевищення відповідних повноважень чи зловживання ними відповідачем не надано.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що будь-яких доказів про вжиття відповідачем заходів для оплати цільового внеску позивачем чи пред`явлення будь-яких претензій з приводу оплати, зважаючи на видачу квитанції про оплату коштів наперед, матеріали справи не містять.
Посилання в апеляційній скарзі що всі квитанції за всіма 18 договорами видані одним днем 24.05.2022 свідчить, що документи виготовлялися не в порядку ведення касового обліку, а як разові, поза будь-якою обліковою системою, не заслуговують на увагу, оскільки недоліки ведення касового обліку, видачі квитанцій до прибуткового касового ордеру мають місце саме з вини відповідача. При цьому суд правильно вказав, що порушення посадовими особами відповідача касової дисципліни може мати наслідком настання для них юридичної відповідальності, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що саме по собі перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовує того факту, що грошові кошти прийнято відповідачем. Видавши квитанцію до прибуткового касового ордеру, відповідач створив презумпцію вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання умов договору, яка ним не спростована в суді.
Видавши позивачу квитанцію до прибуткового касового ордеру, відповідач створив презумпцію вчинення позивачем певних дій, спрямованих на виконання умов договору, укладеного між сторонами, спростувати яку за фактичних обставин цієї справи повинен саме відповідач.
Суд також врахував, що внесення позивачем, як замовником, грошових коштів готівкою відповідачу, як виконавцю договору, спрямовано на задоволення соціальних потреб позивача, як асоційованого члена кооперативу, має відповідати дійсному економічному змісту діяльності та може бути підтверджено реальністю господарської діяльності відповідача - будівництвом за власні та інші залучені кошти багатоквартирного будинку за вказаною адресою.
Недоведеними в судах першої та апеляційної інстанцій є доводи представника відповідача, що голова правління видав квитанцію до прибуткового ордеру про поступлення грошей в касу кооперативу і надав письмову згоду позивачу на уступку майнових прав третім особам виключно в очікуванні виконання умов договору щодо подальшої оплати та з метою гарантування виконання умов договору з боку кооперативу і такими, що суперечать зібраним у справі доказам.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначальним для встановлення факту здійснення платежу є виключно підтвердження реального руху коштів від позивача до відповідача, а сама квитанція до прибуткового касового ордера не може підтверджувати реальний рух коштів, є необґрунтованими та фактично зводяться до іншої оцінки доказів, які належним чином досліджені судом першої інстанції і їм дана правильна правова оцінка.
Безпідставним є також посилання апелянта, що відповідний платіж відсутній у бухгалтерському обліку та касовій книзі відповідача. Саме по собі не відображення господарської операції у бухгалтерському обліку не є доказом того, що така операція фактично не відбулася. Відсутність певного запису в касовій книзі не може автоматично спростовувати існування операції, якщо її здійснення підтверджується іншими належними доказами.
Окрім того, внесення коштів не самим позивачем, а його представником, без підтвердження відповідних повноважень, на що посилається апелянт, не свідчить про невиконання позивачем грошового зобов`язання за укладеним договором, оскільки саме відповідачем засвідчено факт внесення готівкових коштів ОСОБА_1 .
Не заслуговує на увагу також посилання апелянта на висновок №09/06-26 комісійної судової економічної експертизи від 09.06.2026 в іншій цивільній справі щодо Обсуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27», оскільки такий не був предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, висновок екпертами зроблено виключно на даних, наданих відповідачем, які не перевірялися судом. а також стосовно того, що зміст квитанції до прибуткового касового ордера від 24.05.2022 містить лише частину реквізитів і у ній відсутні дані про всіх осіб, які брали участь у господарській операції та не відображає порядок передачі коштів через третіх осіб відповідними траншами, не свідчить беззаперечно про відсутність факту передачі грошей за умови неналежного ведення бухгалтерського обліку, що не спростовує доказову значимість квитанції до прибуткового ордеру про поступлення грошей в касу відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 32» залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 29 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин