Справа № 344/15666/25
Провадження № 22-ц/4808/1884/26
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлюк Анжела Романівна, на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2026 року, у складі судді Бородовського С. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 08.12.2024-100000626, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн строком на 140 днів до 26.04.2025.
За умовами договору встановлено процентну ставку 1 % на день протягом перших 7 періодів та 0,5 % на день у наступних періодах, комісію за надання кредиту - 1 000 грн, комісію за обслуговування - по 1 000 грн у трьох періодах, а також неустойку 300 грн за кожен день невиконання зобов`язань.
Відповідач належним чином зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 49 800 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту, 17 800 грн - проценти, 2 000 грн - комісія та 10 000 грн - неустойка.
При цьому відповідач частково сплатив заборгованість: 5 000 грн - 24.01.2025 та 3 000 грн - 09.04.2025, які позивач врахував при формуванні розрахунку заборгованості.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №08.12.2024-100000626 від 08.12.2024 у розмірі 49 800 грн та судовий збір.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2026 року у позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 08.12.2024-100000626 від 08.12.2024 у розмірі 49800 грн, що складається: з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20000 грн, по процентам в розмірі 17800 грн, по комісії 2 000,00 грн, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 10 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 2422, 40 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Михайлюк А. Р. подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду необґрунтованим, оскільки воно ухвалене з порушенням матеріальних норм права та містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, суд не з`ясував всіх обставин справи.
Зазначає, що у матеріалах справи відсутні належним чином оформлені банківські документи (виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери), які б чітко ідентифікували операцію перерахування саме 20 000,00 грн у якості кредиту на рахунок відповідача, із зазначенням дати, реквізитів рахунку/картки та призначення платежу. Ненадання належних банківських документів щодо видачі та погашення кредиту, у поєднанні з відсутністю коректного поелементного розрахунку, не дає суду можливості встановити ні структуру, ні залишок основної заборгованості в обсязі, що заявлений до стягнення. Детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором не був наданий позивачем.
Вважає, що суд зобов`язаний застосувати спеціальні норми законодавства про споживче кредитування та захист прав споживачів, у тому числі щодо стандартів доказування переддоговірного інформування, оцінки кредитоспроможності, прозорості розрахунків та справедливості умов договору.
Визначення розміру заборгованості за кредитним договором № 08.12.2024-100000626 від 08.12.2024 формувалося на підставі довідки про заборгованість. Проте довідка про заборгованість не містить детального розрахунку заборгованості, у ній відсутня інформація про те, які саме процентні ставки за користування коштами були застосована та в який період, умови застосування процентних ставок, коли погашалися кошти, на які види заборгованостей були розподілені внесені 24.01.2025 та 09.04.2025 суми. Таким чином існує необхідність у дослідженні повного (детального) розрахунку заборгованості.
Крім того, довідка про стан заборгованості не відповідає вимогам первинних фінансових документів, визначених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вона не може беззаперечно підтверджувати вимоги позивача в тому розмірі, в якому він їх заявляє
Зазначає, що неустойка, визначена договором не підлягає стягненню відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Вважає, що умови договору щодо обов`язку позичальника сплатити кредитодавцю комісію, яка нараховується за ставкою 5% від суми кредиту одноразово, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.
В кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, також позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості у вигляді комісії у розмірі 2000 грн та відсотків у розмірі 25 800,00 грн є такими що не відповідають вимогам закону, а тому рішення суду у цій частині підлягає скасуванню.
Водночас, сума відсотків та штрафних санкцій, яку позивач заявляє до стягнення є необґрунтованою і надмірною для відповідача і становить 25 800,00 грн, що становить більшу суму ніж тіло кредиту, що є несправедливим, в силу ст. 18 Закону України «Про захист право споживачів».
Просить рішення суду скасувати; позов ТОВ «Споживчий центр» залишити без задоволення; судові витрати в сумі 10 000,00 грн покласти на позивача.
Представник ТОВ «Споживчий центр» подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, позивачем було подано до суду першої інстанції належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 76-79, 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Просить у задоволенні апеляційної скарги сторони відповідача відмовити, рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).
Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам частково не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним договором позики на користь позивача з урахуванням здійсненої на виконання умов договору оплати, слід стягнути у розмірі 49800 грн, що складається: з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20000 грн, по процентам в розмірі 17800 грн, по комісії 2 000,00 грн, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 10 000,00 грн.
З таким висновком суду колегія суддів частково не погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон №675-VIII)
Стаття 12 Закону №675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 08.12.2024 уклали Кредитний договір (кредитної лінії) № 08.12.2024-100000626.
Згідно умов кредитного договору №08.12.2024-100000626 (кредитної лінії) від 08.12.2024, що викладені в заявці та у відповіді позичальника про прийняття пропозиції, кредитодавець ТОВ «Споживчий центр» надав позичальнику ОСОБА_1 кредит на суму 20 000,00 грн (п. 2) строком на 140 днів (п. 3), з датою повернення кредиту - 26.04.2025 (п. 4), з процентною ставкою фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (п. 6).
Проценти за користування кредитними коштами нараховано з урахуванням розміру передбаченої договором процентної ставки та в межах строку дії договору (за період з 08.12.2025 по 26.04.2025 (140 днів строку, на який надавався кредит). За вказаний період розмір відсотків становить 28 000,00 грн, виходячи із розрахунку 20 000,00 грн х 1 % х 140 днів, який з урахуванням сплати позичальником 8 000 грн, був розрахований кредитором у розмірі 17 800 грн.
Оскільки відповідач не здійснював платежі згідно графіку, то відповідно до п. 6 кредитного договору застосовувалася фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, при цьому встановлена процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом не суперечить вимогам Законом України «Про споживче кредитування».
Доводи скаржника про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу отримання відповідачем кредитних коштів за договором, колегія суддів відхиляє як безпідставні, і спростовуються наступним.
Відповідно до п. 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-4389.
Довідкою від 27.08.2025 за вих. №188-2708 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» встановлено, що на підставі договору про переказ грошових коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного з ТОВ «Споживчий центр», 08.12.2024 о 11:09:59 було успішно здійснено переказ коштів на суму 20 000,00 грн за номером картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua -588841328, призначення платежу: видача за договором кредиту №08.12.2024-100000626.
Номер рахунку, на який перераховані кошти, відповідає номеру рахунку, зазначеному у п.4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти).
Доказів, які б спростовували належність відповідачу банківського рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, або ненадходження кредитних коштів, скаржник не надав.
Відповідач мав об`єктивну можливість надати докази щодо ненадходження коштів кредиту, а саме відомості з банку про відсутність картки із реквізитами, яка вказана в довідці, або ж про те, що в день укладення кредитного договору кошти кредиту на банківську картку позичальника не надходили.
Посилання скаржника на недоведеність перерахунку позичальнику коштів кредиту є необґрунтованим. Персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять. Відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення щодо оформлення кредитних правовідносин, за якими стягується заборгованість у справі. За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, колегія суддів вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Також суд звертає увагу, що відповідач здійснив часткову оплату за кредитним договором, що було вказано у апеляційній скарзі. Вказане суд розцінює як конклюдентні дії відповідача, що свідчать про фактичне визнання ним своїх кредитних зобов`язань та їх розміру, а також врахував при визначенні розміру заборгованості.
Ненадання позивачем детального розрахунку не порушило принцип змагальності сторін та право відповідача на захист, оскільки усі вихідні дані, необхідні для перевірки нарахованої позивачем заборгованості наявні в умовах укладеного договору та не потребують здійснення складних математичних розрахунків. Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає, адже свідчить про дотримання кредитором як періоду нарахування процентів, так і використання розміру процентної ставки за визначеними умовами договору.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №234/3840/15-ц зроблено висновок, що суд першої інстанції, у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не був позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що наданий розрахунок відповідає умовам кредитного договору, в ньому вірно враховано суму кредиту, відсоткову ставку, строк кредиту, суму, сплачену відповідачкою на погашення заборгованості. Адвокат, ставлячи під сумнів розрахунок, контррозрахунку не надав, як і належних та достатніх доказів на спростування встановленої судом заборгованості, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в зазначеній частині безпідставними
Відтак, кредитодавець виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошті. Однак, позичальник свої зобов`язання за договором не виконав та не повернув отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, суму отриманих коштів не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту та по процентам.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 1 000,00 грн не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.
З кредитного договору вбачається, що в п. 8, 9 було погоджено сплату комісії.
Так, у п. 8 передбачено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 5% від суми кредиту та дорівнює 1000 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно з графіком платежів.
У п. 9 погоджено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1000 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступним за першим черговим періодом. Комісія нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступним за першим періодом, сплачується згідно з графіком платежів. Комісія за обслуговування встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечити надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що в п. 8 кредитного договору, яким передбачена комісія в сумі 1000 грн за надання кредиту, не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням кредиту, який надавався відповідачу та за який товариством встановлена комісія, у зв`язку з чим вказаний пункт договору є нікчемним відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У той же час, пункт 9 договору, яким встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості, містить перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та міститься перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення даної комісії.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині частково є обґрунтованими, тому розмір комісії за обслуговування слід зменшити до 1 000 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення неустойки.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості в регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.
Така особливість проявляється: (1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22).
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.
Зокрема, дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №706/68/23, від 12.02.2025 у справі №758/5318/23).
Враховуючи викладене, оскільки кредитний договір було укладено 08.12.2024, відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця пені за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення 10 000 грн, нарахованих по ст. 625 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене рішення суду, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, слід змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №08.12.2024-100000626 від 08.12.2024 у загальному розмірі 38 800 грн, з яких: 20 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 800 грн - проценти за користування кредитом, 1 000 грн - комісія за обслуговування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а за подання відповідачем апеляційної скарги - 3 633,60 грн.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1889,47 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, а з позивача ТОВ «Споживчий центр» 799,39 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Отже, шляхом взаємного зарахування з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути 1 090,08 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлюк Анжела Романівна задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2026 року змінити:
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул.Саксаганського, 133-А,) заборгованість за Кредитним договором № 08.12.2024-100000626 від 08.12.2024 у розмірі 38800 грн, що складається: з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20000 грн, по процентам в розмірі 17800 грн., по комісії 1 000,00 грн, а також 1 090,08 грн витрат по оплаті судового збору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин