Справа № 761/49029/25
Провадження № 2/761/6219/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
24 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва
в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в заочному порядку в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство КПК Інфо», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва із позовом до ТОВ «Інформаційне агентство КПК Інфо», де просить визнати недостовірною інформацію, поширену ТОВ «ІА КПК ІНФО», а саме: «ОСОБА_1 втік із суду, бо злякався журналістів»; «Погіршення самопочуття надумане/не має захворювань / поїхав, бо злякався журналістів;ОСОБА_1 напевно дав хабаря судді ОСОБА_5»; он мстит, договаривается… это доказано… он договорился в апелляции через посредников;твердження, що створюють враження про корупційну «схему» між позивачем і суддею ОСОБА_5 » (надалі по тексту спірна інформація). Просив зобов`язати відповідача здійснити спростування на своєму YouTube-каналі, протягом 5 днів після набрання рішенням законної сили, способом ідентичним поширенню, із використанням такого тексту: «Спростування інформації щодо ОСОБА_1 » Текст: ІНФОРМАЦІЯ_4 на YouTube-каналі ТОВ «ІА "КПК ІНФО"» було опубліковано відеоматеріал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № … встановлено, що такі твердження щодо ОСОБА_1 : - про нібито втечу із суду; - про симуляцію хвороби; - про дачу хабарів суддям; про «домовленість» з апеляційним судом - є недостовірними та такими, що порушують його особисті немайнові права. Просив зобов`язати відповідача видалити відеосюжет з YouTube протягом 5 днів після набрання рішенням законної сили та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі - 150 000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ТОВ «ІА КПК ІНФО» на своєму YouTube-каналі опублікувало спірну інформацію у відео -сюжеті « ІНФОРМАЦІЯ_1». Вказаний матеріал містить ряд фактичних тверджень про протиправну діяльність позивача під розгляду справи Оболонським районним судом м.Києва, його звинувачення про дачу хабара судді, тобто вчинення тяжкого злочину, корупції і хабарництві, що ґрунтується на домислах і нічим не підтверджено. Вказані твердження відповідача вплинуло на ділову репутацію позивача, оскільки з ним перестали спілкуватись партнери по бізнесу, він закрив ФОП, припинивши підприємницьку діяльність. Вказана вище публікація була переглянута чисельними користувачами і вона містить недостовірну інформацію щодо позивача, принижує його честь та гідність і ділову репутацію, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Отже, зміст в цій частині публікації також не є правдивим, а таким, що здійснений у формі розповсюдження відповідачем недостовірної інформації щодо позивача, яка порочить його честь, гідність та ділову репутацію, позивачу було завдано моральну шкоду у розмірі - 150 000 грн.
Відзиву по справі подано не було.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року у цій цивільну справу було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження із повідомленням сторін.
Ухвалами суду від 07.04.2026 року та від 01.06.2026 року було витребувано докази про власника і адміністратора веб-сайту та ютуб-каналу із назвою «КПК ІНФО», повних анкетних даних власника і засновника.
Ухвалою суду від 10.07.2026 року було закрито підготовче провадженні і призначено розгляд по суті.
В судовому засідання позивач позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Зазначив, що аналогічним позовом він звертався до суду раніше, але йому було відмовлено через неналежний склад відповідачів і тому він подав цей позов до належного відповідача.
Відповідач в судове засіданні свого представника не направив, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином неодноразово, причини неявки суд не повідомив, відзиву або заперечень до суду, одночасно з направленням його учасникам справи, не направив.
Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату і час розгляду справи по суті повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі, пояснень не подавали.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За умовами ст.280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши присутнього позивача, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з огляду на таке.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно положень ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом ч.1 ст.94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. за № 1, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При цьому, суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Перевіряючи обставини у справі судом вивчено та проаналізовано спірну публікацію на YouTube-каналі ТОВ «ІА "КПК ІНФО"» відеоматеріалу під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1». Станом на час проведення судового засідання 24.09.2026 року існування вказаного відеоматеріалу судом встановлено не було. Обставини його видалення з мережі інтернет було підтверджено позивачем із наданням витягу з сайту КПК Інфо.
Між тим, до позову було долучено паперову копію з сайту відповідача із текстом спірної інформації про позивача і протягом розгляду справи за заявою позивача від 07.07.2026 року було долучено файл із копією запису відео-репортажу з сайту відповідача ТОВ «ІА КПК ІНФО» із змістом спірної інформації.
Як на передумову для звернення до суду з даним позовом позивач зазначив, що спірна інформація є недостовірною та впливає на зниження цінності особи позивача в очах оточуючих, в очах суспільства та покупців його товару. У зв`язку з чим, він був вимушений закрити свій ФОП і припинити підприємницьку діяльність. Така інформація викладена в негативному форматі щодо позивача, звинуваченого у втечі з суду і дачі хабара судді, що не відповідає дійсності.
Саме вказану інформацію він просить визнати недостовірною та її спростувати як таку, що стосується саме його і порушує його права та яка є недостовірною.
Розглядаючи питання щодо доведеності позивачем факту поширення спірної інформації взагалі та зокрема відповідачем слід зазначити наступне. Так, як зазначено у позові, то роздрукований до справи в письмову формі текст із спірною інформацією та відео сюжет у роліку на Ютуб підтверджується з наданої позивачем у клопотанні від 07.07.2026 року інформації за змістом, а також її наявність у відповідності до цього змісту до видалення встановлено судовими рішенням Верховного суду і судів першої та апеляційної інстанції під час розгляду іншої справи №759/4404/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі та гідності.
Звертаючись до суду з цим позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, ОСОБА_1 посилався на те, що саме у цих судових рішенням підставою для відмови було подача позову до неналежних відповідачів, а тому цей позов було подано до належного відповідача ТОВ «ІА «КПК ІНФО», оскільки воно є автором та поширювачем і першоджерелом неправдивих тверджень щодо позивача.
Належність сайту на ютуб-каналі саме відповідачу було встановлено судом за наслідками витребуваних доказів у ТОВ «Хостинг Україна» від 10.07.26.
Вказана інформація була опублікована на сайті відповідача і була в доступі невизначеного кола осіб до її видалення, яка очевидно стосується позивача (по тексту міститься його прізвище і вирішення справи за його позовом), що встановлено цим судом і судами у іншій справі за вищевказаним номером та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, а тому додатковому доказуванню не підлягають.
Щодо поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності та поширення інформації, що порушує особисті немайнові права слід зазначити наступне.
У спірній інформації на відео-записі на запитання ведучого надає відповідь ОСОБА_4 (її П.І.П. зазначено по тексту на відео): «ОСОБА_1 втік із суду, бо злякався журналістів»; «он мстит, договаривается… это доказано… он договорился в апелляции через посредников».
З цього ж наданого позивачем відео вбачається про те, що висловлювання « ОСОБА_1 напевно дав хабаря судді ОСОБА_5» було сказано голосом кореспондента за кадром під час озвучення відео, тобто автором сюжету відповідача ТОВ «ІА КПК ІНФО».
Наступні виловлювання з позову як то «погіршення самопочуття надумане/не має захворювань/поїхав, бо злякався журналістів; твердження, що створюють враження про корупційну «схему» між позивачем і суддею ОСОБА_5.» взагалі не містяться по змісту відео сюжету. Відтак в цій частині розповсюдження такої інформації відповідачем, позивач не довів належними і допустимими доказами.
Аналізуючи зміст вказаних висловлювань і спірну інформацію у взаємозв`язку суд у цій справі приходить до висновку, що висловлювання у поширеній в мережі Ютуб відповідачем інформації щодо позивача викладені із посиланням на першоджерело в частині - « ОСОБА_1 втік із суду, бо злякався журналістів»; «он мстит, договаривается… это доказано… он договорился в апелляции через посредников» висловлено відповідь ОСОБА_4 (її П.І.П. зазначено по тексту на відео), яка у цій справі має статус третьої особи, а в іншій частині наявної у відео-сюжеті інформації - висловлювання «ОСОБА_1 напевно дав хабаря судді ОСОБА_5» було сказано голосом кореспондента за кадром під час озвучення відео, тобто автором чи диктором в сюжеті відповідача ТОВ «ІА КПК ІНФО».
Слід зазначити, що вимогами ч.1, п.п.1,3 ч.7 ст.43 Закону України «Про медіа» особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.
Крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, суб`єкт у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа має право відмовити в поширенні спростування з наданням обґрунтованої письмової відповіді, якщо: поширена інформація є оціночними судженнями або він має достатні докази того, що поширена ним інформація відповідає дійсності, достатньо повно та точно відображає факти, про які йдеться; поширена інформація є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим зареєстрованим медіа або медіа, щодо якого не існує вимог обов`язкової реєстрації, за наявності інформації про осіб, що здійснюють редакційний контроль, їх місцезнаходження та діючі контакти з посиланням на таке медіа.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.117 Закону України "Про медіа" суб`єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них.
Аналіз змісту юридичної конструкції вказаних норм Закону передбачає, що суб`єкт у сфері медіа вправі поширити інформацію,опубліковану іншим зареєстрованим медіа, якщо така інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них, відповідає дійсності, достатньо повно та точно відображає факти, про які йдеться.
При цьому, за умовами положень статті 277 ЦК України і статті 12,13 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, а позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено, що: «у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд вважає, що розповсюджена у відео-сюжеті відповідача інформація щодо позивача в першій частині - «ОСОБА_1 втік із суду, бо злякався журналістів»; «он мстит, договаривается… это доказано… он договорился в апелляции через посредников» висловлена особою на ім`я ОСОБА_4 (її П.І.П. зазначено по тексту на відео), яка у цій справі має статус третьої особи, тобто відповідачем поширена інформація з чужих слів, тобто особою, що немає ніякого відношення до відповідача. Поширення зазначеної інформації відповідачем відповідає вимогам ч.1, п.п.1,3 ч.7 ст.43, ст..117 Закону України «Про медіа».
В другій частині «ОСОБА_1 напевно дав хабаря судді ОСОБА_5» було сказано голосом кореспондента за кадром під час озвучення відео, тобто автором сюжету відповідача ТОВ «ІА КПК ІНФО».
При цьому висловлювання щодо позивача у другій частині інформації «ОСОБА_1 напевно дав хабара судді», зважаючи на існування слова «напевно» в контексті усього змісту спірної інформації суд вважає оціночним судженням і таке висловлювання не є твердженням.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб`єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.
Характер судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Вказана позиція висловлена Верховним судом у справі №591/7099/16 від 20.05.2019 року.
Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen & Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).
Крім того, у разі якщо позивачі є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист їх гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Також, відсутні докази порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача або завдання шкоди їх особистим немайновим благам, а також того, що вказана інформація є негативною, адже будь-яких звинувачень, образ вона не містить, не доведено негативний вплив на репутацію чи приниження (падіння) статусу позивача перед оточуючими чи падіння його репутації. В той же час, мовні обороти висновки по тексту не вказують та не носять характер образи, приниження його честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними. Зворотного стороною позивача у цьому судовому засіданні доведено не було.
З огляду на викладене, суд вважає, що стороною позивача не було доведено поширення неправдивої інформація та такої, що порушує його особисті немайнові права чи заподіяло шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкодило останньому повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права або ж вплинуло на його репутацію як громадянина чи принизило (падіння) перед оточуючими, зниження статусу чи падіння його репутації.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивачем у відповідності до п.п.а,б п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. №1 не доведено усього юридичного складу правопорушення, а відтак спростуванню в розумінні вимог ст..ст.277, 278 ЦК України не підлягає.
У відповідності зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Окрім того, згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач має навести у заяві, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Тобто, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Проте, позивачем всупереч норм чинного законодавства, не зазначено в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, не надано доказів, які б підтверджували характер порушення його прав, доказів на підтвердження його моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків, та, окрім того, цивільно-правова відповідальність не може бути покладена на відповідача, виходячи з відсутності ознак цивільного правопорушення з його боку.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відтак, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача спростувати інформацію щодо позивачів, оскільки підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання інформації неправомірною суд не вбачає.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 3-5, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст.277, 297 ЦК України; постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -
в и р і ш и в :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство КПК Інфо», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , ВПЗ.
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство КПК Інфо», адреса м.Київ, вул..Павлівська, 29.
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: Андрій Осаулов
повний текст виготовлено 29.09.2026 року