Справа № 138/1995/25
Провадження № 22-ц/801/1235/2026
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року Справа № 138/1995/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участі секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Пограничним Артуром Михайловичем, на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 20 березня 2026 року суддею Холодовою Т. Ю. у м. Могилів- Подільський, дата складення повного рішення невідома,
УСТАНОВИВ:
У липні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пограничного А. М. звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.12.1995, який рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2003 розірвано.
15.01.2002, тобто у шлюбі, сторонами було придбано нерухоме майно (кафе), яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
19.11.2020 рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у справі №138/239/20 вказане нерухоме майно поділено між сторонами спору, як спільне майно подружжя та визнано за позивачем право власності на 1/2 частину будівлі кафе.
Під час розгляду вказаної вище справи позивачу стало відомо, що відповідачка оформила на себе право власності на земельну ділянку під їхнім спільним нерухомим майном, шляхом укладення договору купівлі-продажу такої ділянки з Могилів-Подільською міською радою Вінницької області.
Ураховуючи те, що позивач став офіційно власником 1/2 частини будівлі кафе, то йому має належати і 1/2 частина земельної ділянки, оскільки нерухоме майно було придбано за час спільного проживання за спільні кошти подружжя, тому воно є спільним майном подружжя.
Разом із тим, вказана обставина не була врахована Могилів-Подільською міською радою та нотаріусом при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та його скасування, проте рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 03.03.2025 у справі № 138/60/24 в задоволенні позову було відмовлено з посиланням на те, що належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння.
На підставі викладеного, позивач просив суд витребувати на його користь 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:00:004:0088, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розміром 0,0279 га, з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_2
20 березня 2026 року рішенням Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Пограничного А. М. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 03.03.2025 у справі № 138/60/24 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та його скасування, оскільки належним способом захисту є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельної ділянки, суд дійшов зворотних висновків та зазначив інші обставини.
Також звертає увагу на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом установлено, що 22.12.1995 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. У зв`язку із тим, що сімейне життя не склалось, рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 25.01.2003 у справі № 2-1045/2003 шлюб між ними розірвано (том 1 а.с. 15), про що 06.04.2005 вчинено актовий запис, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 14).
Із змісту договору купівлі-продажу від 15.01.2002 вбачається, що продавець ОСОБА_3 передає покупцеві ОСОБА_2 приміщення кафе "Біржа" загальною площею 44, 4 кв. м, сарай з цегли та погріб та огорожу, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 81).
31.07.2003 рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області надано дозвіл на виготовлення проектної документаціїі на будівництво газопроводів приватному підприємцю ОСОБА_2 до кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 85).
31.05.2006 рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про включення до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу, включено земельну ділянку площею 0, 0279 га по АДРЕСА_1 для обслуговування кафе приватному підприємцю ОСОБА_2 (том 1 а.с. 92).
Відповідно до витягу з рішення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 1.08.2006 № 259 ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення реконструкції з розширення існуючого кафе та надано дозвіл на розміщення кіоску по АДРЕСА_1 на орендованій земельній ділянці (том 1 а.с. 84).
08.10.2013 Могилів-Подільська міська рада Вінницької області прийняла рішення № 847 про продаж земельної ділянки площею 0,0279 га, під об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для комерційного використання, зокрема для обслуговування кафе (том 1 а.с. 16).
На підставі зазначеного рішення міської ради 23.09.2014 ОСОБА_2 уклала з Могилів-Подільською міською радою договір купівлі-продажу земельної ділянки та набула право власності на земельну ділянку площею 0,0279 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:004:0088, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість продажу земельної ділянки становила 108 086,00 грн. Дані обставини підтверджується договором купівлі продажу від 23.09.2014 року, актом приймання-передачі земельної ділянки від 23.09.2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 27182345 від 23.09.2014 року (том 1 а.с. 17-23).
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.
20.07.2023 рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду (том 1 а.с. 61-65), залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12.10.2023 (том 1 а.с. 66-69), у справі № 138/2954/21 у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.
При цьому, вказаним рішенням суду встановлено, що 19.11.2020 рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у справі № 138/239/20 здійснено поділ спільного сумісного майна сторін спору та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення (кафе), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таке судове рішення набрало законної сили 03.03.2021.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Марценюк Світлана Анатоліївна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
03.03.2025 рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду у справі № 138/60/24(том 1 а.с. 70 - 75), залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17.07.2025 (том 1 а.с. 76-80), у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.
При цьому, вказаним рішенням суду встановлено, що визнання договору щодо відчуження спірної земельної ділянки недійсним не матиме наслідком захист прав позивача, оскільки він не є стороною цього договору, а відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України вимагати повернення одержаного на виконання правочину можуть лише його сторони. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого позивач не являється, не відповідає належному способу захисту у цій справі. Суд вважав, що єдиним належним способом захисту в даному випадку може бути вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що хронологія подій свідчить про те, що викуп з комунальної власності земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, яке перебуває у спільній часткові власності сторін спору, здійснено відповідачкою в час, коли сторони спору не перебували у шлюбі.
Звернення з віндикаційним позовом є належним способом захисту у разі, якщо такий позов направлений на захист прав саме власника майна, якого він був незаконно позбавлений, а тому у даній справі позивач мав довести як свій статус власника частини спірної земельної ділянки, так і незаконність позбавлення його такого права власності, чого він не довів.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 14 Конституції України також передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
При цьому, захистові підлягає як право власності, так і право користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 120 ЗК України, у редакції чинній на час придбання приміщення, тобто січень 2002 року, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначалось згідно з договором оренди земельної ділянки. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не було передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Таким чином, за вказаною нормою ЗК України відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року не тягло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями і спорудами.
У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України до 2007 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 125 ЗК України, у редакції чинній на час придбання приміщення, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
За правилами ч.1, ч. 2 статті 126 ЗК України, у редакції чинній на час придбання приміщення, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Однак, матеріали справи не містять ні цивільно-правових угод про належність позивачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, ні договорів її оренди.
Під час розгляду даної справи позивачем не надано доказів того, що він, як співвласник нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці якимось чином брав участь, в тому числі і, фінансову, у її придбанні, оренді та утриманні після переходу її з комунальної в приватну власність.
Оскільки ні право власності, ні право землекористування ОСОБА_1 в установленому порядку не оформлено, тому відсутні підстави вважати, що він був незаконно позбавлений права власності на спірну земельну ділянку.
У свою чергу, позивач також не надав доказів, що Могилів-Подільською міською радою Вінницької області, як розпорядником землі було порушено вимоги чинного законодавства під час продажу у власність відповідачці спірної земельної ділянки, внаслідок чого було б порушено його права.
На переконання колегії суддів, не є релевантними у цій справі посилання позивача на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі або споруди, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.
Вказана постанова стосувалася спору щодо договору купівлі - продажу військового майна від 21 грудня 2005 року, на підставі якого відбулося відчуження військового майна, яке належало на праві власності державі, в приватну власність.
Велика Палата у даній справі дійшла висновку, що набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.
Із викладеного фактично слідує те, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що переважному застосуванню підлягає не частина перша статті 120 ЗК України, а частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до набувача переходить право власності на земельну ділянку або право користування, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що і стаття 120 ЗК України.
Разом із тим, слід зауважити, що цивільна справа, яка була переглядом Великої Палати Верховного Суду стосувалася правовідносин, які виникли після 01 січня 2004 року.
Натомість обставини справи, яка переглядається апеляційним судом, стосуються земельної ділянки, де розташована нерухомість (кафе), яка придбана відповідачкою 15.01.2002, тобто в період, коли положення ст. 377 ЦК України не діяли.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Із змісту договору купівлі-продажу від 15.01.2002 вбачається, що продавець ОСОБА_3 передає покупцеві ОСОБА_2 лише приміщення кафе "Біржа" загальною площею 44, 4 кв. м, сарай з цегли та погріб та огорожу.
При цьому, договір не містить пунктів про продаж земельної ділянки під кафе, тому право на землю під ним підлягало подальшому оформленню, однак відповідні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку позивачем не надані ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, норми чинного на той момент законодавства не передбачали автоматичного переходу права приватної власності чи користування на земельну ділянку в розумінні принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі або споруди.
Також надуманими є доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 03.03.2025 у справі № 138/60/24 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та його скасування, оскільки належним способом захисту є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, тому відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельної ділянки, суд дійшов зворотних висновків та зазначив інші обставини.
У даному разі колегія суддів не вбачає суперечностей, оскільки у справі № 138/60/24 суди вказали про те, що належною процесуальною формою захисту права, яке позивач вважає порушеним, є витребування земельної ділянки, тобто звернення до суду із віндикаційним позовом.
Вказане не означає, що суд визнав позивача ОСОБА_1 власником спірної земельної ділянки, як і не означає те, що у разі подання віндикаційного позову він обов`язково буде задоволений.
Оскільки оскаржуваним судовим рішенням констатовано відсутність у позивача самого права власності на земельну ділянку, то в силу закону у нього відсутнє і право на його захист у будь-який спосіб, у тому числі шляхом віндикації.
Таким чином, відмова у задоволенні позову з наведених вище підстав є законною та такою, що не суперечить попереднім висновкам суду.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, і не вказують на незаконність оскаржуваного рішення суду, що було б підставою для скасування чи зміни цього рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Пограничним Артуром Михайловичем, залишити без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року залишити без змін.
Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк