Справа № 156/912/26
Провадження № 2/156/664/26
Рядок статзвіту № 60
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Федечко М.О.,
за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/912/26 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача Бондарук Ольга Олександрівна до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом,
учасники справи - не з`явилися,
в с т а н о в и в :
І. Суть спору
ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
У позові зазначає, що його бабуся ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Його бабуся до дня смерті була зареєстрована та проживала одна за вищенаведеною адресою. За життя вона склала заповіт, який був посвідчений 03.12.2020 року за № 2184 Іваничівською ДНК, яким усе майно вона заповіла йому - внуку ОСОБА_1 . Спадкоємцем першої черги є її донька, тобто його тітка - ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_3 не повідомляла його про наявність заповіту. На час відкриття спадщини він не проживав разом зі спадкодавцем, оскільки 01.10.2021 року виїхав за межі території України і по теперішній час постійно проживає та працює в Республіці Польща. Через значну територіальну віддаленість, складну логістику та умови праці за кордоном він не мав жодної інформації про те, що бабуся склала заповіт на його ім`я.
Відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявність заповіту на його ім`я. Про існування заповіту він дізнався під час звернення до нотаріальної контори для перевірки наявності обтяжень/арештів на власне майно у зв`язку з підготовкою до його продажу. Йому стало відомо про наявність заповіту, і він одразу вжив заходів для оформлення своїх прав та 01.06.2026 року подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Проте 30.06.2026 року нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для її прийняття. Таким чином, відсутність достовірної інформації про наявність заповіту на його ім`я в умовах його постійного проживання за кордоном об`єктивно унеможливила його вчасне звернення до нотаріуса.
Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину за законом після смерті його бабусі немає, його матір, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкова справа відкрита, що підтверджується інформаційною довідкою Спадкового реєстру №76398639 від 28.03.2024 року. Спадкоємців, які могли б подати заяву про надання згоди на прийняття ним спадщини, немає. В нотаріальному порядку він не може прийняти спадщину, оскільки пропустив встановлений законом строк.
У зв`язку з наведеним, позивач просить суд визначити додатковий строк для подачі ним заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 терміном один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
ІІ. Позиція учасників справи
У судове засідання належним чином повідомлені, про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи не з`явилися.
Представник позивача ОСОБА_5 29.09.2026 року на адресу суду подала заяву про розгляд цієї цивільної справи без участі сторони позивача. Судові витрати просила залишити за позивачем.
Відповідач також 29.09.2026 року подала заяву про розгляд цивільної справи без її участі. Позовні вимоги визнає повністю, не заперечила щодо їх задоволення.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 27.07.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - залишено без руху, надано позивачу строк 5 (п`ять) днів з дня отримання ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали
Ухвалою суду від 31.07.2026 року, після усунення недоліків, відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Витребувано з Нововолинської ДНК Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру щодо гр. ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце проживання - АДРЕСА_1 , у разі наявності спадкової (-их) справи (справ), - її (їх) копію, також інформацію щодо всіх наявних заповітів спадкодавця (заповідача), - їх копії; з Поромівської сільської ради, Володимирського району Волинської області інформацію про осіб, які фактично проживали та були зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 , станом на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , тобто станом на 15.11.2023 року.
Ухвалою суду від 31.08.2026 року витребувано у Старолішнянського старостинського округу, належним чином завірену копію заповіту, складеного ОСОБА_3 та посвідченого Старолішнянською сільською радою 12.05.2011 в реєстрі нотаріальних дій № 30. Розгляд справи відкладено на 11:30 год. 15.09.2026 року.
Ухвалою суду від 15.09.2026 року закрито підготовче провадження в цивільній справі 156/912/26 та призначено судовий розгляд на 15:00 год. 29 вересня 2026 року.
В судове засідання 29.09.2026 учасники справи, не з`явилися.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Учасники справи скористалися наданим їм правом та, відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відтак, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що відповідач визнала позов, а її визнання не порушує права та інтереси інших осіб, суд приходить до наступного висновку.
ІV. Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.11.2023 року (а.с. 6).
ОСОБА_3 12.05.2011 року склала заповіт щодо всього свого майна на ім`я своєї дочки ОСОБА_6 . Заповіт був посвідчений Матвєєвою Г.І. - секретарем сільської ради Іваничівського району Волинської області, про що свідчить копія заповіту в матеріалах справи (а.с. 75).
Відповідно до копії довідки Поромівської сільської ради від 18.08.2026 року за №192, особи, які були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_3 на день її смерті відсутні. Заповіт від імені ОСОБА_3 Поромівською сільською радою Володимирського району Волинської області посвідчувався 12.05.2011 року за реєстраційним номером 30 (а.с. 33 зворот).
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 08.06.2005 року, мати позивача ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с. 13).
ОСОБА_3 , 03.12.2020 року склала заповіт щодо всього свого майна на ім`я свого внука ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Кононенко Л.С. (а.с. 7 зворот).
Після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа №58/2024 від 27.03.2024 року (а.с. 25-53).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 03.08.2020 року (а.с. 13 зворот).
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 повторно виданого 05.12.2007 року (а.с. 5 зворот).
Мати позивача, ОСОБА_6 є дочкою спадкодавця ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого повторно 25.11.2020 року, отже позивач є внуком спадкодавця (а.с. 12).
Відповідач ОСОБА_2 зверталася 27.03.2024 року до Нововолинської ДНК із заявою про прийняття спадщини за законом (а.с. 7).
Позивач ОСОБА_1 перебуває за кордоном (підтвердження: копія його закордонного паспорта громадянина України), однак подав заяву (переклад здійснено нотаріусом на українську мову) про прийняття спадщини (а.с. 9-11).
Нововолинською ДНК було роз"яснено позивачеві у письмовій формі (№369/01-16 від 30.06.2026 року) про необхідність звернутися до суду для отримання додаткового терміну для подачі заяви про прийняття спадщини, оскільки останній пропустив встановлений законом строк (а.с. 12 зворот).
V. Застосоване судом законодавство
В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (ст. 81 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. (ч.1 ст.82 ЦПК).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст.77 ЦПК).
Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1273 ЦК України).
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
За положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).
Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі»; пункт 32 рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Аналогічна позиція викладена у постанові від 14.11.2024 року Волинського апеляційного суду у справі № 168/444/24 (22-ц/802/1069/24).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права»
VI. Висновки суду
Судом встановлено, що бабуся позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя вона склала два заповіти, один на свою дочку (матір позивача), яка померла, після чого ІНФОРМАЦІЯ_5 на свого внука - ОСОБА_1 , позивача у справі. Позивач, не знаючи про існування заповіту, він не вчиняв жодних активних дій, щодо прийняття спадщини після смерті своєї бабусі.
Спадкова справа №58/2024 після смерті ОСОБА_3 була заведена 27.03.2024 року, на підставі волевиявлення та заяви про прийняття спадщини відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 (друга дочка спадкодавця) позов визнала в повному обсязі.
Беручи до уваги вищенаведені, викладені у позовній заяві пояснення позивача щодо пропуску ним строку для прийняття спадщини, які підтверджуються матеріалами справи, враховуючи те, що про наявність заповіту на його ім`я позивач дізнався поза межами строку, передбаченого ч.1 ст.1270 ЦК України, суд вважає, що вказані обставини свідчать про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, адже пов`язані з об`єктивними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини. Таким чином, з огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог і визначення позивачу додаткового строку терміном один місяць, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
На підставі заяви позивача, судові витрати залишаються за ним.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
у х в а л и в :
Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном один місяць, з моменту набрання рішенням законної сили.
Судові витрати у справі залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація щодо сторін та інших учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Представник позивача ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса АДРЕСА_4
Повний текст рішення суду складено та підписано 29 вересня 2026 року.
Суддя М. О. Федечко