ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2026 р. Справа №917/401/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Ткаченка Б.О.
Крижного О.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026
у справі №917/401/26 (суддя Зарічанська З.В.)
за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
до Фізичної особи-підприємця Онищенка Валерія Григоровича
про стягнення 1 404,00 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Онищенка Валерія Григоровича пені у загальному розмірі 1 404,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області посилається на неналежне виконанням відповідачем умов договору про закупівлю від 10.12.2025 №339, в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим здійснено нарахування пені у наведеному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 позовну заяву Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області передано до Господарського суду Черкаської області за територіальною підсудністю.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.04.2026 відкрито провадження у справі №917/401/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 404,00 грн, яка обґрунтована посиланням на умови пункту 8.3 договору щодо відповідальності постачальника за порушення негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та суперечить правовим висновкам Верховного Суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Так, скаржник вважає, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції, при ухваленні рішення, порушено принцип презумпції дійсності договору, передбачений статтею 204 ЦК України, а також не враховано право скаржника на свободу договору, передбачене статтею 27 ЦК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Ткаченко Б.О., Крижний О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №917/401/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 12.08.2026.
03.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/401/26.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.12.2025 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (замовник) та Фізична особа-підприємець Онищенко Валерій Григорович (постачальник) підписали договір про закупівлю №339, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити замовнику товар, згідно з додатком 1, що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.
Найменування товару: зарядна станція LLE MAX 4000вт-8000вт згідно з кодом CPV за ДК 021:2015 код 31310000-2 - Електричні акумулятори (додаток 1) (пункт 1.2 договору).
Ціна договору становить - 234 000,00 грн без ПДВ, відповідно до специфікації (додаток 1) (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пункту 2.2 договору замовник здійснює оплату постачальнику протягом 10 робочих днів після отримання партії товару, згідно з специфікаціями та накладними, при умові надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок замовника
Місце поставки товару: м. Полтава, вул. Решетилівська, 26/1 (пункт 4.1 договору).
За умовами пункту 4.2 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою/замовленням замовника за рахунок постачальника. Обсяг кожної партії визначається замовником залежно від фактичної потреби. Партією товару важається поставка товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою замовника.
Згідно з пунктом 4.3 договору поставка партії товару повинна здійснюватися постачальником це пізніше 7 (семи) робочих днів з дати одержання відповідної заявки замовника.
Здача-приймання товару кожної поставки здійснюється у присутності представників сторін, згідно з накладною в місці постачання товару. Під час приймання товару уповноважений представник замовника перевіряє кількість, якість, найменування, технічні характеристики товару тощо (пункт 4.5 договору).
У пункті 4.9 договору встановлено, що граничний строк поставки (передачі) товару замовнику - до 15.12.2025
Замовник здійснює оплату постачальнику протягом 10 робочих днів після постачання товару, платежами у розмірах фактично поставленого товару у межах отриманого фінансування з Державного бюджету України (пункт 5.1 договору).
За змістом пункту 7.1.4 договору замовник, серед іншого, зобов`язаний направляти офіційний лист-заяву із зазначенням усіх необхідних відомостей для здійснення поставки відповідної партії товару.
Замовник серед іншого має право, зокрема: своєчасно та в повному обсязі отримувати товар, відповідно до специфікації (додаток 1) та умов цього договору; достроково в односторонньому порядку, розірвати цей договір, у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань постачальником, шляхом направлення офіційного листа про це виконавцю за адресою, яка зазначена в розділі "Реквізити сторін" цього договору. Офіційний лист про розірвання цього договору надсилається виконавцю за 2 (два) дня до бажаної дати розірвання. Цей договір вважатиметься розірваним з дати, що зазначена в офіційними листі про розірвання договору (пункти 7.2.1, 7.2.5 договору).
Постачальник, у свою чергу, зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (пункт 7.3.1 договору).
Відповідно до пункту 8.4 договору за порушення строків виконання зобов`язань постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вад вартості непоставленого товару.
Невиконання своїх зобов`язань постачальником, через відсутність на ринку товару, потрібного для виконання зобов`язання, не звільняє постачальника від виконання зобов`язання за договором та відповідальності, передбаченої цим договором (пункт 8.5 договору).
Сторона, для якої склалася неможливість виконання обов`язків за даним Договором, повинна негайно, але не пізніше 10 днів з моменту її настання, письмово повідомити про це другу сторону, з наданням документів, визначених в пункті 9 4 договору (пункт 9.5 договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами та реєстрації у встановленому порядку (пункт 10.1 договору).
Договір діє до 20.12.2025. Із закінченням строку дії договору між сторонами припиняються всі зобов`язання, окрім гарантійних зобов`язань постачальника, встановлені розділом VІ договору (пункт 10.2 договору).
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (пункт 10.3 договору).
До договору замовник та постачальник підписали додаток 1 до договору - специфікацію, у якій сторони узгодили, що товаром, що постачається є "Зарядна станція LLE MAX 4000вт-8000вт" у кількості 2 шт за ціною 117 000,00 грн за 1 шт на загальну суму 234 000,00 грн без ПДВ.
Будь-яких листів-заявок на поставку відповідної партії товару, які складались позивачем та направлялись на адресу відповідача, матеріали справи не містять. Водночас у специфікації до договору сторони узгодили найменування товару, що постачається, його кількість та загальну вартість.
Отже, з урахуванням положень пункту 4.9 договору, строк поставки товару за вказаною специфікацією сплив 15.12.2025. Товар, поставка якого узгоджена сторонами умовами договору та специфікації до договору, відповідачем поставлений позивачу не був.
Листом-відмовою від 15.12.2025 №011 відповідач, у зв`язку з недопоставкою необхідних комплектуючих для виготовлення зарядних санкцій та неможливістю їх подальшого виготовлення, просив позивача розірвати договір від 10.12.2025 №339.
19.12.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист про розірвання (припинення) договору в односторонньому порядку №61-01-10497/61-05, в якому, на підставі пункту 7.2.5 договору, у зв`язку з невиконанням постачальником договірних зобов`язань, повідомив про розірвання (припинення) договору про закупівлю від 10.12.2025 №339 в односторонньому порядку з 22.12.2025.
Таким чином, позивач на підставі пункту 7.2.5 договору, скористався своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку, з огляду на що договір про закупівлю від 10.12.2025 №339 є розірваним в односторонньому порядку 22.12.2025.
В цей же день, 19.12.2025 позивач надіслав відповідачу лист-претензію №61-01-10498/61-05 щодо невиконання умов договору про закупівлю від 10.12.2025 №339, в якому на підставі пункту 8.3 договору вимагав від відповідача протягом визначеного законодавством строку розглянути лист-претензію та виплатити пеню у розмірі 936,00 грн за період прострочення з 16.12.2025 до 19.12.2025.
Ці листи залишились відповідачем без відповіді та без задоволення.
03.02.2026 позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію від 29.01.2026 №61-01-773/61-05 щодо невиконання умов договору про закупівлю від 10.12.2025 №339, в якому у зв`язку з розірванням договору в односторонньому порядку з 22.12.2025, вимагав від відповідача протягом визначеного законодавством строку розглянути лист-претензію від 19.12.2025 №61-01-10468/61-05 та виплатити пеню у розмірі 936,00 грн, а також лист-претензію про сплату пені у розмірі 468,00 грн за період прострочення з 20.12.2025 до 21.12.2025.
Цей лист-претензія залишився відповідачем також без відповіді та без задоволення.
У зв`язку із невиконанням відповідачем умов договору та непоставкою у визначений строк товару позивачу, останній на підставі пункту 8.3 договору, нарахував відповідачу пеню за порушення строків виконання зобов`язань за період прострочення з 16.12.2025 до 21.12.2025 в сумі 1 404,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (частина 1 статті 664 ЦК України).
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк поставки відповідачем позивачу товару - двох зарядних станцій LLE MAX 4000вт-8000вт на загальну суму 234 000,00 грн, без ПДВ, сплив 15.12.2025. Проте, відповідач зобов`язання з поставки товару належним чином не виконав та листом від 15.12.2025 повідомив позивача про неможливість поставки товару.
Наведене свідчить про порушення відповідачем умов договору, в частині своєчасної поставки відповідної партії товару, що стало підставою для розірвання позивачем договору в односторонньому порядку та нарахування відповідачу пені за порушення зобов`язань зі своєчасної поставки товару.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, в період з 16.12.2025 до 21.12.2025 позивач заявив до стягнення з відповідача пені в сумі 1 404,00 грн з розрахунку 234,00 грн (234 000 * 0,1% / 100) за один день прострочення терміну поставки товару.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.4 договору встановлено, що за порушення строків виконання зобов`язань постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вад вартості непоставленого товару.
Як зазначалось вище, відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
З викладеного вбачається, що ЦК України передбачено можливість стягнення пені лише у випадку невиконання/несвоєчасного виконання саме грошового зобов`язання.
Водночас відповідно до частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який втратив чинність на підставі Закону України від 09.01.2025 №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" з 28.08.2025, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини 2 статті 230 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Частиною 4 статті 231 ГК України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Верховний Суд у постанові від 17.10.2019 у справі №912/3237/18 дійшов висновку, що тлумачення норми частини 4 статті 231 ГК України дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства штрафні санкції можуть бути застосовані для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
З викладеного вбачається, що на момент чинності ГК України сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не були позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.
Водночас суд першої інстанції слушно зауважив, що з 28.08.2025 введено в дію Закон України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб. Одним із наслідків введення в дію вказаного Закону стало те, що згідно зі статтею 17 зазначеного Закону з 28.08.2025 втратив чинність ГК України.
Таким чином, із втратою чинності ГК України, нормами чинного законодавства не передбачено можливості здійснювати нарахування пені за невиконання чи несвоєчасне виконання негрошового зобов`язання. Нормою статті 549 ЦК України, як встановлено вище, передбачено лише можливість нарахування штрафу та пені за невиконання грошового зобов`язання.
Щодо можливості застосування норми частини 4 статті 231 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд першої інстанції також зауважив, що відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права, передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках, після скасування нормативного акта, має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (постанова Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
Так, з матеріалів справи вбачається, що договір про закупівлю №339 був укладений між позивачем та відповідачем 10.12.2025, тобто після втрати чинності ГК України.
Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість нарахування пені виключно за неналежне виконання виключного грошового зобов`язання. Приписи статей 230, 231 ГК України, якими була передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання господарського зобов`язання (як грошового так і негрошового) на час виникнення спірних правовідносин сторін за договором від 10.12.2025 та додатком 1 до договору втратили чинність, у зв`язку з скасуванням ГК України з 28.08.2025.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Разом із цим, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі №904/2953/24 викладено такий правовий висновок: "Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами".
Так, відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Іншого механізму нарахування пені ні приписами статті 549 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства не встановлено.
У свою чергу, у пункті 8.3 договору сторони передбачили нарахування пені саме за порушення відповідачем негрошового зобов`язання, а саме за невиконання зобов`язання щодо несвоєчасної поставки товару, що не передбачено нормами чинного на момент укладення договору законодавства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 404,00 грн, яка обґрунтована посиланням на умови пункту 8.3 договору щодо відповідальності постачальника за порушення негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статті 549 ЦК України та суперечить вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу пені, на підставі пункту 8.3 договору за порушення відповідачем негрошового зобов`язання, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.06.2026 у справі №917/401/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
4. Матеріали справи №917/401/26 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Крижний