ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" вересня 2026 р. Справа № 910/8472/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Мальченко А.О.
Гончарова С.А.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.09.2026
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026
про відмову у відкритті провадження
у справі № 910/8472/26 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Верховного Суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 3 000 029,00 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 відмовлено Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича у відкритті провадження у справі.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Відповідно спір в частині вимог до Верховного Суду не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства і взагалі такий спір не підлягає судовому розгляду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26, 13.07.2026 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, у тексті апеляційної скарги міститься клопотання про внесення подання до Конституційного Суду України щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та щодо конституційності пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 № 8 «Про незалежність судової влади».
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржувану ухвалу судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для її скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводять до того, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, судом першої інстанції не враховано, що суд відноситься до органів державної влади, на спори з якими поширюється юрисдикція судів, адже він як позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні ним своїх повноважень. Вказує на те, що у пред`явленому ним позові не заявлено позовні вимоги про оскарження дій судді, оскільки такі вже ним оскаржено, за результатами чого винесено відповідне рішення. Судом не роз`яснено до юрисдикції якого суду віднесено вирішення даного спору. Вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій суддів Верховного Суду при постановленні ухвали від 23.08.2023 у справі № 463/1053/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича у справі № 910/8472/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Мальченко А.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8472/26.
23.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8472/26.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8472/26 за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 та призначено розгляд справи на 24.09.2026.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича слід задовольнити частково, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 скасувати, з наступних підстав.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Верховного Суду (відповідач-1) та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (відповідач-2) про стягнення 3 000 029,00 грн, з них: матеріальної шкоди (відправлення поштової кореспонденції) - 29,00 грн та моральної шкоди - 3 000 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку з незаконним поверненням касаційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича ухвалою Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 463/1053/22, його позбавлено доступу до правосуддя та захисту порушених прав фермерського господарства, у зв`язку з чим позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду в заявлених до стягнення розмірах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 відмовлено Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича у відкритті провадження у справі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Відповідно спір в частині вимог до Верховного Суду не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства і взагалі такий спір не підлягає судовому розгляду.
Так, предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва про відмову у відкриті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, у постанові Верховного Суду від 13.11.2025 у справі № 910/10370/24.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц Велика Палата дійшла висновку, що «позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що вимоги вказаного припису розповсюджується як на позови, які не можна розглядати за правилами визначеного судочинства (певної юрисдикції), так і на позови, які суди взагалі не можуть розглядати як предмет позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі № 638/17850/17, від 08.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц).
Як встановлено судом, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2023 у відкритті провадження Фермерського господарства Бурки Валерія Володимировича до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 30.05.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2023 - без змін.
У серпні 2023 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 30.05.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 463/1053/22-ц касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 30.05.2023 повернуто особі, що її подала.
Отже, позовні вимоги у даній справі, заявлені до Верховного Суду, обґрунтовано заподіянням Верховним Судом моральної та матеріальної шкоди у спосіб постановлення Верховним Судом ухвали від 23.08.2023 у справі № 463/1053/22-ц.
За таких обставин, спір у даній справі в частині вимог до Верховного Суду не підлягає вирішенню в порядку господарського або іншого судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.09.2026 у справі № 910/438/26.
Що стосується позовних вимог, заявлених до Держави Україна в особі Державної казначейської служби, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича 29,00 грн матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій Верховного Суду шляхом незаконного позбавлення доступу до правосуддя через повернення касаційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича ухвалою Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 463/1053/22.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна казначейська служба України діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (надалі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (пункт 2 Положення).
Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (пп. 2, 3 п. 4 Положення).
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з частиною 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Колегія суддів відмічає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди має бути держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, у спорах про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), відсутня необхідність визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Державна казначейська служба України є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України.
Водночас судом встановлено, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних відносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувала, жодної шкоди позивачеві не завдавала. До того ж, сам позивач не вказує, що Державна казначейська служба України є порушником його прав.
Таким чином, поданий позивачем позов в частині вимог про стягнення шкоди з Держави Україна в особі Державної казначейської служби підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Отже, суд першої інстанції неправомірно відмовив у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2.
При цьому, жодного нормативного обґрунтування такої відмови в оскаржуваній ухвалі не зазначено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до постановлення неправомірної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в частині та передачі справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2.
Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду України колегія суддів зазначає наступне.
Так, у тексті апеляційної скарги скаржник просить звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України, а саме: чи зобов`язані суди на підставі вимог статей 8, 55, 56, 124 Конституції України розглянути позови до суддів (судів) про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами), на підставі якого судочинства, а також щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8, а саме: чи відповідає Конституції України (конституційність) пункт 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади».
Розглянувши клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України, конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 і, відповідно, відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини шостої статті 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Натомість заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, а спрямоване на прийняття іншого судового рішення у даній справі, ніж те, яке було прийнято.
Щодо клопотання скаржника в частині встановлення конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8, то постанови Пленуму не є джерелом права, не є нормативно-правовими актами, а тому у розумінні статей 150, 151-1 Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» не можуть бути об`єктами конституційного контролю.
Оскільки скаржником не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 11 Господарського процесуального кодексу України, для внесення подання до Конституційного Суду України, то колегія суддів відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.
Крім того, зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, від 25.11.1997 № 6-зп (щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України від 03.10.2001 № 12-рп (що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62)), від 09.07.2002 № 15-рп (щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України).
Посилання у апеляційній скарзі на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.11.2011 у справі № 6-29587 св 11, від 07.12.2011 у справі № 6-30485 св 11, від 11.04.2012 у справі № 6-47902 св 11, від 11.04.2012 у справі № 6-47902 св 11, від 17.04.2013 у справі № 6-33243св 12, від 14.09.2016 у справі № 454/709/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не відповідають критеріям, які в розумінні господарського процесуального законодавства є підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на ухвали Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 454/2468/21, від 10.05.2022 у справі № 463/1053/22, від 13.05.2022 у справі № 454/673/22, від 16.06.2022 у справі № 454/551/22, від 10.11.2022 у справі № 454/2857/22, від 12.05.2023 у справі № 463/1733/23, від 23.10.2024 у справі № 463/8708/24, від 07.08.2025 у справі № 760/13114/25, від 24.02.2026 у справі № 454/70/26, від 05.03.2026 у справі № 463/1049/26, від 13.03.2026 у справі № 463/988/26, оскільки вони стосуються інших процесуальних ситуацій щодо визначення підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 6 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У цій справі неправильне застосування місцевим господарським судом порушення норм процесуального права призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали місцевого суду на підставі ст. 280 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги при перевірці в апеляційному порядку частково знайшли своє підтвердження, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду - скасуванню. Матеріали справи слід повернути до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2.
Судові витрати
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 - задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі № 910/8472/26 - скасувати.
3. Матеріали справи № 910/8472/26 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді А.О. Мальченко
С.А. Гончаров