ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/3771/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Рядніна А.А.
відповідача - Мєнкова Є.П.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2026
у справі №910/3771/26 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича
до Департаменту патрульної поліції
про визнання недійсним договору.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року Фізична особа-підприємець Миронець Вадим Анатолійович звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання недійсним договору №713 від 27.08.2025.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведення відкритих торгів з особливостями на закупівлі робіт з: "реконструкції даху під мансарду будівлі Батальйону патрульної поліції за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А. Коригування" позивача було визнано переможцем, на підставі чого між сторонами укладено договір №713 від 27.08.2025. Разом з тим, на думку позивача, процедура публічної закупівлі була проведена з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України №1178 від 12.10.2022, у зв`язку з чим замовник зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію позивача як таку, що не відповідає умовам технічної специфікації та іншим вимогам тендерної документації щодо предмета закупівлі. Враховуючи істотні порушення законодавства у сфері публічних закупівель, позивач вважає, що є підстави для визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 відкрито провадження у справі №910/3771/26, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 (повне рішення складене 31.07.2026) у справі №910/3771/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Миронець Вадим Анатолійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- процедура публічної закупівлі робіт проведена відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", як наслідок позивач не міг бути визнаний переможцем і з ним не міг бути укладений договір, що є підставою для визнання недійсним такого договору. Відповідач в додатку 3 до тендерної документації визначив технічні вимоги до предмета закупівлі по об`єкту, передбачивши, зокрема: найменування робіт і витрат; одиниця виміру; кількість. Проте, учасником публічної закупівлі (позивачем) не було враховано всіх матеріалів, передбачених технічними вимогами замовника;
- розірвання договору в односторонньому порядку відповідачем, не є перешкодою для звернення до суду з вимогою про визнання такого договору недійсним;
- позовна вимога про визнання недійним договору є належним способом захисту, який передбачений законом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 апеляційну скаргу у справі №910/3771/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 у справі №910/3771/26, справу призначено до розгляду на 29.09.2026, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
08.09.2026 до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
Відповідач зауважує, що позивач добровільно взяв участь у тендері, самостійно сформував тендерну пропозицію, отримав статус переможця, підписав договір та надав банківську гарантію на забезпечення його виконання, діючи як суб`єкт господарювання на власний ризик. Оскаржувані позивачем недоліки власної тендерної пропозиції не є порушенням його прав з боку відповідача, а тому не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
На електронну адресу суду 20.09.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2026.
У призначене засідання суду 29.09.2026, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги.
Представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з підстав викладених у ній, просив скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 24.07.2025 Департаментом патрульної поліції на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2025-07-24-011551-а на закупівлю робіт: "реконструкції даху під мансарду будівлі Батальйону патрульної поліції за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А. Коригування" . Класифікація за ДК 021:2015:45450000-6- Інші завершальні будівельні роботи.
08.08.2025 відбулося розкриття тендерної пропозиції одного учасника - позивача: Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича.
14.08.2025 на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель відповідачем розміщено повідомлення про намір укласти договір з єдиним учасником - позивачем.
27.08.2025 між Департаментом патрульної поліції та Фізичною особою-підприємцем Миронцем Вадимом Анатолійовичем укладено договір №713, за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується в межах твердої договірної ціни (додаток №1 до договору) провести на свій ризик власними силами та засобами у строки, встановлені у договорі, роботи з реконструкції даху під мансарду будівлі Батальйону патрульної поліції за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А. Коригування за кодом ДК 021:2015 - 45450000-6 "Інші завершальні будівельні роботи" (роботи) в обсягах, передбачених кошторисною документацією, на підставі якої складено локальний кошторис (додаток №2 до договору), з дотриманням діючих будівельних норм і правил, передбачених законодавством України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.
Відповідно до п. 2.1 договору роботи мали бути виконані в повному обсязі не пізніше 19.12.2025 з дати підписання договору уповноваженими особами сторін.
Приймання-передавання робіт оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в (акт) та довідкою про вартість виконаних будівельних та витрати за формою №КБ-3 (довідка) (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 3.1 договору загальна вартість робіт за договором (тверда договірна ціна) становить 3409500 грн без ПДВ.
На виконання умов п. 12.1 договору позивачем надано замовнику забезпечення виконання договору у формі банківської гарантії Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та Заощаджень" у розмірі 170475,00 грн.
У зв`язку з невиконанням позивачем робіт у визначений договором термін, відповідачем на підставі п. 5.4.6 договору та ч. 3 ст. 651 ЦК України направлено письмове повідомлення №3201 від 12.01.2026 про одностороннє розірвання договору, відповідно до якого договір №713 від 27.08.2025 вважається розірваним з 13.02.2026.
У подальшому, відповідачем ініційовано судові провадження про стягнення з позивача штрафних санкцій (пені) за порушення строків виконання робіт (справа №902/333/26) та про стягнення коштів за банківською гарантією (справа №910/2825/26).
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 зупинено провадження у справі №902/333/26 за позовом Департаменту патрульної поліції до Фізичної особи-підприємця Миронця В.А. про стягнення в розмірі 160760,26 грн штрафних санкцій (пені) за порушення строків виконання зобов`язання за договором №713 від 27.08.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3771/26.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/2825/26 стягнуто з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України основний борг 170475,00 грн, 994,83 грн 3% річних від простроченої суми (170475,00 грн) за період з 01.01.2026 до 13.03.2026 з подальшим нарахуванням за весь період прострочення до повного виконання рішення, 2910,01 грн інфляційних втрат на суму 170475,00 грн за період з 02.01.2026 по 13.03.2026, з подальшим нарахуванням за весь період прострочення до повного виконання рішення.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/2825/26 змінено в частині застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити повністю. Стягнути з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України основний борг 170475,00 грн, 994,83 грн 3% річних, 2910,01 грн інфляційних втрат, 2662,40 грн витрат на сплату судового збору. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення у даній справі, в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, проводити нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 170 475,00 грн, починаючи з 14.03.2026 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України».
Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, договір №713 від 27.08.2025 підлягає визнанню недійсним через невідповідність його тендерної пропозиції вимогам технічної специфікації замовника (відсутність у відомості ресурсів триполюсного рубильника та включення 17 позицій додаткових матеріалів), що мало слугувати підставою для відхилення пропозиції на етапі закупівлі.
Відповідач заперечував проти позову, вказуючи на те, що позов подано після розірвання договору з метою ухилення від виконання зобов`язань та приховування власних порушень. Позивач самостійно сформував кошторис і підписав договір, а тому не може посилатися на власну помилку як на підставу його недійсності.
За результатами розгляду спору місцевий господарський суд встановивши відсутність порушеного або оспорюваного права позивача відмовив у задоволенні позову. Окрім того суд вказав, що у відповідача були відсутні підстави для відхилення тендерної пропозиції на підставі пп. 2 п. 44 Закону України «Про публічні закупівлі», тоді як позивач помилково ототожнює технічні вимоги замовника, які визначають необхідний результат із кошторисною документацією, яка відображає технологію його досягнення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову, з підстав відсутності порушеного або оспорювано права позивача, та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В силу положень ч. 2 ст. 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (п. 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У постанові від 01.03.2023 зі справи №925/556/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: «надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Як "ефективний" слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи».
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами). Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19).
Предметом спору у цій справі є вимога Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича про визнання недійсним договору №713 від 27.08.2025, укладеного між позивачем та Департаментом патрульної поліції.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Положеннями ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).
У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18 суд касаційної інстанції виснував, що тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Верховний Суд у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2040/20 зазначив, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійcними договорів.
При вирішенні спору про визнання недійсним правочину враховуються загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, від 21.04.2021 у справі №904/5480/19 та від 29.06.2021 у справі №916/2040/20.
У силу положень ч. 2 ст. 2 ГПК України основними завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Водночас оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Таким чином визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").
Північний апеляційний господарський суд наголошує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а відтак дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Поряд з тим свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. ст. 3, 627 ЦК України.
Як свідчать матеріали даної справи, спірний договір укладено за результатами проведення процедури закупівлі. При цьому, позивач добровільно взяв участь у тендері, сформував тендерну пропозицію, отримав статус переможця, підписав договір та надав банківську гарантію на забезпечення його виконання, діючи як суб`єкт господарювання на власний ризик.
З огляду на невиконання позивачем договору №713 від 27.08.2025, з 13.02.2026 договір розірвано за ініціативою відповідача. З моменту укладення договору та до моменту його розірвання позивач не порушував питання про його недійсність. З відповідним позовом позивач звернувся до суду лише після пред`явлення Департаментом патрульної поліції позову до Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича про стягнення пені та вимогу за банківською гарантією.
Обґрунтовуючи наявність порушених прав позивач у позовній заяві відмічає, що його права порушуються відповідачем, який, незважаючи на наявність очевидних та беззаперечних підстав для визнання договору недійсним у зв`язку з істотним порушенням законодавства у сфері публічних закупівель (учасником публічної закупівлі не було враховано всіх матеріалів, передбачених технічними вимогами замовника), продовжує застосовувати до позивача правові наслідки такого договору, зокрема, нараховувати штрафні санкції. Наводячи мотиви, яким чином майнові права або інтерес позивача буде захищено та відновлено за результатами визнання оспорюваного правочину недійсним, Фізична особа-підприємець Миронець Вадим Анатолійович зауважує, що в разі визнання недійсним спірного договору на нього не буде покладено відповідальність за невиконання його умов.
Проаналізувавши доводи позовної заяви суд апеляційної інстанції вважає, що справжньою метою заявлення позову є не захист цивільних прав та інтересів позивача, порушених внаслідок укладення оспорюваного ним правочину, а намагання уникнути відповідальності за невиконання договору (стягнення пені, заявленої до стягнення в межах справи №902/333/26, яка перебуває у провадженні Господарського суду Вінницької області). Звернення з вимогою про недійсність договору є інструментом, який дозволяє досягнути цієї мети.
Отже, позивач намагається використати приватно-правову конструкцію позову про визнання правочину недійсним не з метою захисту своїх цивільних прав та інтересів, а виключно з метою уникнення відповідальності за невиконання спірного договору, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством / договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин (такий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18,ьвід 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 10.12.2024 у справі №910/15208/23).
За наведених обстави та з огляду на наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення наявності порушеного права позивача, як учасника спірного правочину, незалежно від інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору, як вірно встановлено судом першої інстанції.
Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції не надає оцінку іншим доводам скаржника.
Також, беручи до уваги, що відсутність порушеного права Фізичної особи-підприємця Миронець Вадима Анатолійовича є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, не є підставою для скасування вірного по суті рішення суду помилкове зазначення судом першої інстанції того, що в даному випадку вимога про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків недійсності, вже після розірвання договору, є неефективним способом захисту прав.
Таким чином, аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду про відсутність порушеного права позивача та не можуть бути підставами для його скасування.
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, беруться до уваги судом апеляційної інстанції як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судом першої інстанції.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 у справі №910/3771/26 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича.
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Миронця Вадима Анатолійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 у справі №910/3771/26 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 30.09.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко