ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 м.Дніпро Справа №908/1985/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)
суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.
секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.
за участю представників сторін:
прокурор: Деркач І.П.
від позивача: не з`явився
від відповідача-1: Івженко С.С.
від відповідача-2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 (суддя Педорич С.І., повний текст рішення складено 06.07.2026) у справі №908/1985/25
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах:
позивача Північного офісу Держаудитслужби
до відповідача-1 Державного спеціалізованого підприємства «Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами»
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп»
про визнання договору недійсним та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, Північного офісу Держаудитслужби, до відповідачів, Державного спеціалізованого підприємства «Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп», за змістом якого просив суд:
- визнати недійсним договір поставки від 18.12.2023 №400/2-05.5-б, укладений між Державним спеціалізованим підприємством «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп» на користь Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» 1539720,00 грн, а з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» одержані ним за рішенням суду 1539720,00 грн стягнути в дохід держави.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор послався на те, що оспорюваний договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, що підтверджено рішенням Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 №518-р у справі №145-26.13/195-24, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп», на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та частини першої статті 208 Господарського кодексу України.
Крім того, враховуючи наявність умислу лише у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп», як сторони оспорюваного договору, прокурор просив суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ») грошових коштів у розмірі 1539720,00 грн, а в подальшому з ДСП «ЦППРВ» в дохід держави.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор у цій справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Окремо, місцевий господарський суд, врахувавши висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наголосив на тому, що конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, не дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно.
Крім того, суд виснував про відсутність підстав для відмови у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25 та ухвалити нове рішення, яким позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, та норм процесуального права - ст. ст. 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Апелянт зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп» були спрямовані на завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету - одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, тому суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.
Скаржник вказує, що пред`явлення позову зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товарів за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості, що стало наслідком нівелювання мети публічної закупівлі - придбання товарів з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
При цьому прокурор звертає увагу апеляційного суду на те, що положення законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підставі його суперечності інтересам держави і суспільства.
Щодо висновків суду про те, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК до спірних відносин призведе до порушення принципу пропорційності втручання держави в право на мирне володіння майном, то прокурор наголошує на помилковості останніх, оскільки судом було враховано виключно правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Натомість суд проігнорував сталу практику Європейського суду з прав людини, згідно якої цивільна конфіскація не розглядається як форма кримінального покарання, а є самостійним механізмом державного контролю за використанням майна. За таких обставин майно, прокурор стверджує про те, що одержане ТОВ «Сентайм Груп» внаслідок свідомого порушення закону задля усунення конкуренції під час проведення процедури публічної закупівлі, не може розглядатися як мирне володіння майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому не підлягає захисту.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
17.08.2026 від Державного спеціалізованого підприємства «Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого відповідач-1 заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Першочергово представник державного підприємства вказує на те, що апелянтом було пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення та не подано заяву про поновлення такого строку. За наведеного, відповідач-1 вважає, що подана прокурором апеляційна скарга підлягала залишенню без руху.
Також, на думку відповідача-1, прокурор, оскаржуючи рішення суду у справі №908/1985/25 в апеляційному порядку, зловживає процесуальними правами, чим порушує вимоги статті 43 ГПК України. На підтвердження вказаної тези представник повідомив апеляційний суд про те, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, зокрема при вирішенні питання про зупинення провадження, прокурор повністю погоджувався з фактом подібністю правовідносин у справі №908/1985/25 та №922/3456/23. Враховуючи, що у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вимоги представника окружної прокуратури міста залишила без задоволення та висловила правову позицію, що спростовує правове обґрунтування позовних вимог апелянта у цій справі, останній, задля безпідставного затягування набрання рішенням законної сили, зловживаючи своїми процесуальними правами, звертається з апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, усвідомлюючи при цьому законність оскаржуваного рішення.
Окрім вищевказаного, зловживання апелянтом своїми процесуальними правами, за твердженням відповідача-1, також підтверджується тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.01.2026р. по справі №908/2018/25 було в повному обсязі відмовлено в задоволенні позовних вимог Вишгородської окружної прокуратури до відповідачів Державного спеціалізованого підприємства «Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп» про визнання недійсним договору поставки від 19.12.2023 № 401/2-05.5-б, укладеного між ДСП «ЦППРВ» та ТОВ «Сентайм Груп» та про стягнення з ТОВ «Сентайм Груп» на користь ДСП «ЦППРВ» 1324440,00 грн, а з ДСП «ЦППРВ» в дохід держави одержані ним за рішенням суду 1324440,00 грн. Вказане рішення набрало законної сили 24.02.2026року та не оскаржувалось жодним учасником справи. При цьому, відповідач-1 звертає увагу на те, що справи №908/2018/25 та дана справа №908/1985/25 є тотожними по суб`єктному складу учасників справи та їх процесуальному статусу, змісту правовідносин та об`єкту.
Державне підприємство також акцентує увагу апеляційного суду на можливих негативних наслідках для відповідача-1, що можуть настати для нього у випадку задоволення позовних вимог у вигляді сплати податків та штрафних санкцій у розмірі 10% від суми невчасно сплаченого податку на прибуток.
Підсумовуючи, відповідач-1 наголошує на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, натомість доводи прокурора кваліфікує як помилкові та такі, що не узгоджуються з актуальними висновками судкової практики.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2026 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху; встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 31348,56 грн.
05.08.2026 на адресу апеляційного суду від апелянта заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом із платіжною інструкцією №1892 від 29.07.2026 про сплату судового збору в сумі 31348,56 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.09.2026 о 14:30 год.
У судове засідання 29.09.2026 з`явився прокурор та представник відповідача 1. Решта учасників справи правом участі в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 29.09.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.12.2023 Державним спеціалізованим підприємством «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» в інформаційно телекомунікаційній системі публічних закупівель Prozorro оприлюднено оголошення щодо проведення відкритих торгів з особливостями із закупівлі товарів «Дизельне паливо ДП-ЄВРО5 згідно коду ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти» за ідентифікатором закупівлі UA-2023-12-01-010094-a.
Відповідно до звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2023-12-01 010094-a тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах з особливостями подано двома суб`єктами господарювання: ТОВ «Сентайм Груп» з пропозицією до початку аукціону та після закінчення аукціону 1539720,00 грн з ПДВ і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуелпостач» (далі - ТОВ «Фуелпостач») з пропозицією до початку аукціону та після завершення аукціону 1274400,00 грн з ПДВ.
Тендерні пропозиції вказаних учасників не змінювались в процесі аукціону, жоден з учасників пониження ціни не здійснював.
Тендерну пропозицію ТОВ «Фуелпостач» в закупівлі UA-2023-12-01-010094-a відхилено тендерним комітетом замовника так як, учасник не надав забезпечення тендерної пропозиції, якщо таке забезпечення вимагалося замовником та обрано переможцем процедури закупівлі ТОВ «Сентайм Груп».
У подальшому, між Державним спеціалізованим підприємством «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сентайм Груп» укладено договір поставки № 400/2 05.0-б від 18.12.2023, за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язується поставити дизельне паливо ДП Євро-5 згідно коду ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти, а покупець - прийняти і оплатити товар відповідно до специфікації, за кошти державного бюджету України.
Відповідно до п. п. 3.1., 3.3 договору поставки № 400/2-05.0-б від 18.12.2023 (далі Договір) ціною договору є загальна вартістю товару, що поставляється за цим договором, яка на день набрання чинності договору складає 1539720,00 грн, в т.ч. ПДВ - 256620,00 грн, з них: кошти Державного бюджету України (спеціальний фонд КПКВК 2708090, КЕКВ 2281): 615777,96 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 102629,66 грн; кошти Державного бюджету України (загальний фонд КПКВК 2708110, КЕКВ 2281): 923942,04 грн, в т.ч. ПДВ 20% 153990,34 грн. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін або внаслідок зменшення обсягів закупівлі згідно пункту 1.3. цього Договору.
Розділом 4 Договору сторонами узгоджено порядок розрахунків, зокрема, розрахунок за поставлений товар здійснюється після поставки товару продавцем та пред`явлення видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної. Розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 7-ми робочих днів з моменту поставки товару на склад покупця за наявності фінансування виділеного під оплату даного зобов`язання. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється в міру надходження коштів, виділених під оплату даного зобов`язання. Затримка оплати за товар з підстав затримки бюджетного фінансування покупця не є порушенням умов цього договору. Програма фінансування - Кошти державного бюджету спеціальний фонд КПКВК 2708090, КЕКВ 2281, загальний фонд КПКВК 2708110, КЕКВ 2281.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023, в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань (п. 13.1. Договору).
Як вбачається зі звіту про виконання договору про закупівлю UA-2023-12-01-010094 a, сформованого в електронній системі закупівель, сума оплати за договором про закупівлю склала 1539720,00 грн (в т.ч. ПДВ 256620,00 грн).
Відповідно до платіжних інструкцій від 22.12.2023 №820 на суму 923942,04 грн та від 22.12.2023 №908 на суму 615777,96 грн ТОВ «Сентайм Груп» перераховано кошти за договором в розмірі 1539720,00 грн.
Рішенням Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 №518-р у справі №145-26.13/195-24 в частині закупівлі UA-2023-12-01-010094-a визнано, що ТОВ «Сентайм Груп» та ТОВ «Фуелпостач» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «Дизельне паливо ДП-ЄВРО5 згідно коду ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти», проведених ДСП «ЦППРВ» (п. 13 резолютивної частини рішення).
Антимонопольний комітет України дійшов висновку, що учасники закупівлі UA-2023-12-01-010247-а під час підготовки та участі у процедурі закупівлі діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
Рішення Антимонопольного комітету України №518-р від 19.12.2024 не оскаржувалося, штраф станом на дату надання відповіді №145-20.2/09-5299е не сплачено.
З урахуванням рішення Антимонопольного комітету прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору та застосування наслідків його недійсності.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відносини, які виникли між сторонами, регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України».
Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч..ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Так, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
Тобто, як обгрунтовано виснував суд першої інстанції, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків».
Схожа за змістом права позиція щодо застосування норм ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 і від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закон України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 ст. 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно п. 1 ч. ч. 1, 5 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.
Так, позовні вимоги, зокрема, були мотивовані тим, що договір завідомо суперечив інтересам держави і суспільства, що підтверджується рішенням Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 №518-р у справі №145-26.13/195-24.
За змістом ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у відповідності до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Так, рішенням Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 №518-р у справі №145-26.13/195-24 в частині закупівлі UA-2023-12-01-010094-a визнано, що ТОВ «Сентайм Груп» та ТОВ «Фуелпостач» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «Дизельне паливо ДП-ЄВРО5 згідно коду ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти», проведених ДСП «ЦППРВ» (п. 13 резолютивної частини рішення).
Поряд із цим, як правильно встановлено судом першої інстанції, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тобто сам лише факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 №518-р у справі №145-26.13/195-24, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, за порушення, передбачене п. 1 ст.50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішенням Антимонопольного комітету України №518-р у справі №145-26.13/195-24 на ТОВ «Сентайм Груп» було накладено штраф у сумі 531203 грн (п. 14 резолютивної частини). Отже, Товариство (відповідач-2) є таким, що притягнуто до відповідальності за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.
Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п.п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальними у випадку порушення його норм, зокрема, шляхом узгодженої поведінки на торгах. Цей закон також визначає можливість заявлення вимог про стягнення шкоди, завданої таким порушенням.
Тобто, прокуратура, у разі завдання, на її думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлена можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Натомість, в даному випадку, прокурором не було представлено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, доказів того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого 2-м відповідачем товару розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю.
Таким чином, колегія суддів констатує, що прокурором не доведено, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору про закупівлю за результатами проведення відкритих торгів, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду судова колегія зазначає наступне.
Так, у постанові Верховного Суду у складі КГС від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 предметом розгляду був спірний правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, який укладено з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 року №237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством з посиланням на норми ст.241 Цивільного кодексу України.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 27.09.2019 у справі №905/1250/18 позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням процедури закупівлі з посиланням на те, що КП Слов`янської міської ради «Водозниження», КП «АТП 052814» (учасники тендерної закупівлі) та Управління житлово-комунального господарства Слов`янської міської ради (замовник) є пов`язаними особами в розумінні п. 19 ч.1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки усі ці юридичні особи перебувають під спільним контролем однієї юридичної особи, а саме: засновника в особі Слов`янської міської ради, яка відповідно до установчих документів здійснює контроль над учасником процедури закупівлі.
У постанові Верховного Суду у складі КГС від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 предметом розгляду виступав, зокрема, договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, укладення якого вочевидь суперечило інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст правовідносин, їх предмет, підстави, правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених прокурором справах і у справі, яка переглядається є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів
Крім того, розглядаючи справу в апеляційному порядку колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 Об`єднаною палатою уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Також у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що на перший погляд, приписи ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
Втім, Об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).
У даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України, які були виконані в примусовому порядку. Додаткове застосування конфіскаційних наслідків у межах цивільного (господарського) спору без належного обґрунтування суперечило б принципу пропорційності.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, у цій справі призвело б до непропорційного втручання у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема щодо добросовісної сторони правочину Державного спеціалізованого підприємства «Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами».
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Окремо колегія суддів вважає за доцільне надати оцінку доводам відлповідача-1, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема щодо пропуску прокурором строку на апеляційне оскарження судового рішення та зловживання апелянтом своїми процесуальними правами.
Так, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25 складено 06.07.2026, отже, останнім днем строку на апеляційне оскарження є 27.07.2026 (26.07.2026 припадає на неділю).
Апеляційну скаргу датовано та подано через систему Електронний суд до Центрального апеляційного господарського суду 27.07.2026. Відповідно до ч. 7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.
Відтак строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі № 908/1985/25 скаржником не пропущено, а тому у суду були відсутні підстави для залишення поданої скарги без руху, що свідчить про помилковість позиції відповідача-1.
Щодо факту наявності / відсутності зловживання прокурором процесуальними правами, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
В даному випадку відповідач-1 стверджує, що прокурор, оскаржуючи рішення суду у справі №908/1985/25 в апеляційному порядку, зловживає процесуальними правами, чим порушує вимоги статті 43 ГПК України.
На підтвердження вказаної тези представник, зокрема повідомив апеляційний суд про те, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, зокрема при вирішенні питання про зупинення провадження, прокурор повністю погоджувався з фактом подібністю правовідносин у справі №908/1985/25 та №922/3456/23. Враховуючи, що у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вимоги представника окружної прокуратури міста залишила без задоволення та висловила правову позицію, що спростовує правове обґрунтування позовних вимог апелянта у цій справі, останній, задля безпідставного затягування набрання рішенням законної сили, зловживаючи своїми процесуальними правами, звертається з апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, усвідомлюючи при цьому законність оскаржуваного рішення.
З цих підстав апеляційний суд першочергово вказує на те, що положення статті 55 Конституції України гарантують кожному захист прав і свобод у судовому порядку, а стаття 129 - встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ГПК).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року №4-рн/2019)
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 року №5-р/2020).
Керуючись наведеним, колегія суддів резюмує, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Звернення учасників з відповідними заявами, клопотаннями та скаргами є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд. У зв`язку з чим факт звернення до суду із апеляційною скаргою на судове рішення та наведення прокурором власного бачення правової ситуації, не є свідченням недобросовісності чи наміру затягнути розгляд справи та не може автоматично прирівнюватися до зловживання правами.
Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає жодних законодавчо обґрунтованих підстав для встановлення факту зловживання заступником керівника Київської обласної прокуратури процесуальними правами під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення у цій справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (заява №4241/03) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.
У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Здійснивши перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поставки від 18.12.2023 №400/2-05.5-б та застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, дослідженим доказам та наведеному вище правовому регулюванню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки зводяться переважно до іншого тлумачення правових наслідків встановленого рішенням органу Антимонопольного комітету України факту антиконкурентних узгоджених дій та незгоди з правовою оцінкою цих обставин, наданою судом першої інстанції, однак не містять належного спростування тих юридично значимих обставин, які відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України є необхідними для застосування спеціальних наслідків недійсності правочину.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі № 908/1985/25, а апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Судові витрати.
У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2026 у справі №908/1985/25 залишити без змін.
Справу №908/1985/25 повернути до Господарського суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 29.09.2026.
Головуючий суддя Г.В. Левшина
Суддя А.М. Висоцький
Суддя Л.В. Андрейчук