ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4841/22 (904/569/26)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 (суддя Суховаров А.В.)
у справі № 904/4841/22 (904/569/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка"
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3
про стягнення заборгованості
в межах справи № 904/4841/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка"
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/4841/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" на стадії ліквідації. Повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Микитюк Анатолій Іванович.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українка" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 45 227, 00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі № 904/4841/22 (904/569/26) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі №904/4841/22 (904/569/26) скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" заборгованість в сумі 45 227,00 гривень.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач є заінтересованою особою відносно Позивача-Банкрута, він мав можливість впливати на його господарську діяльність, а тому перерахування коштів могло здійснюватися (і з великою долею ймовірності - здійснювалося) виключно для незаконного виведення активів та, відповідно, для незаконного збагачення. Відповідач до цього часу має реальну можливість доступу до печаток, штампів та бухгалтерії Позивача, оскільки попереднє керівництво не передали їх ліквідатору. Апелянт також ставить під сумнів повернення у касу Позивача 45 227,00 грн. із підставою «повернення коштів», що нібито підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 289 від 22.06.2020, оскільки кошти були отримані згідно платіжної інструкції № 9113 від 17.07.2020. При цьому відповідач не може підтвердити, коли саме, в якому місці, кому він передавав кошти, які нібито були в подальшому оформлені спірною квитанцією до ПКО. Окрім того апелянт звертає увагу, що доказ - Заяву про залік зустрічних однорідних вимог було подано Відповідачем лише 24.04.2026, після спливу всіх строків на відзив, подання Відповідачем неодноразових пояснень та кількох засідань у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі № 904/4841/22 (904/569/26) у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
ТОВ «Суффле Анро» подано пояснення по справі, в яких зазначає, що у повному обсязі підтримує доводи апеляційної скарги, ставить під сумнів господарську операцію з передачі та повернення коштів, стверджує про підробку квитанції до прибуткового касового ордеру та зазначає, що суд зобов`язаний встановлювати господарські операції не лише на підставі формальної наявності первинних бухгалтерських документів, а на підставі їх сутнісного аналізу та дослідження факту фактичного здійснення такої операції. Також ТОВ «Суффле Агро Україна» щодо доводів відповідача про помилкове зарахування грошових коштів безпосередньо в касу позивача, а не ФГ "Добробут-Агро" зазначає, що позивач знаходиться у селі Українка Криничанського району Дніпропетровської області, а ФГ "Добробут-Агро." - за 70 км у селі Новомилорадівка того ж району. Вказане свідчить, що відповідач ніколи жодних розрахунково-касових операцій не здійснював та у них не був задіяний.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ним в матеріали справи долучено оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру №289 від 22.06.2020 про зарахування ТОВ «Українка» грошових коштів на суму 45 227,00 грн., які прийнято ОСОБА_2 . Також відповідачем долучено оригінал заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 31.12.2021 за підписом директора ТОВ "Українка" ОСОБА_3 , якою ТОВ "Українка" здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 45 227, 00 грн. За час розгляду справи Позивач та третя особа не скористались своїми правами щодо доказуваннями належними доказами (призначення судової експертизи, тощо) неналежності або фіктивності зазначених документів, незважаючи на притягнення до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Саме по собі припущення третьої особи про неналежність зазначених документів без належного документального підтвердження не може бути взято до уваги. Посилання позивача та третьої особи на низку судових рішень по яким рішення прийняті на користь позивача не є обставиною в даній справі, яка встановлює зміну активів позивача та незаконне збагачення Відповідача за рахунок грошових коштів, які були перераховані Відповідачу та не доказує обставин відсутності повернення зазначених грошових коштів відповідачем уповноваженій особі Позивача.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Українка" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором ТОВ "Українка" призначено арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича.
Як зазначає позивач, в ході ліквідаційної процедури, ліквідатором було встановлено, що 17.07.2020 ТОВ "Українка" здійснило перерахування Мойсеєнку Андрію Григоровичу грошові кошти на суму 45 227,00 грн. відповідно до платіжної інструкції із призначенням платежу: "#5168742703123046, ІПН [номер приховано], видача коштів під звіт на закупівлю сг продукції Без ПДВ".
Разом з тим ліквідатором не виявлено надходження від відповідача, передання будь-якої закупленої сільськогосподарської продукції чи повернення вказаних коштів.
Позивачем направлено на адресу відповідача вимогу вих № 1 від 12.11.2025, згідно якої просив у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги перерахувати на реквізити ТОВ «Українка» заборгованість на суму 45 227,00 грн. У разі наявності законних підстав набуття власності на вказані кошти, просив надати належним чином завірені копії підтверджуючих документів.
Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді.
Неповернення коштів у розмірі 45 227,00 грн. і стала причиною виникнення спору та звернення до суду з позовними вимогами про стягнення безпідставно набутого майна .
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 17.07.2020 перерахував ОСОБА_1 45 227,00 грн., згідно платіжної інструкції із призначенням платежу: "#5168742703123046, ІПН [номер приховано], видача коштів під звіт на закупівлю сг продукції Без ПДВ".
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №289 від 22.06.2020 ОСОБА_1 повернув ТОВ "Українка" грошові коштів на суму 45 227,00 грн., які прийнято Гордійчук С.В.
Вказана квитанція підписана представником ТОВ «Українка» Гордійчук С.В. та містить печатку підприємства.
Позивач ставить під сумнів зазначені документи та стверджує, що внаслідок вказаних дій не відбулося руху коштів на рахунках ТОВ «Українка», що свідчить про неповернення спірної суми.
Згідно зі статтями 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 №148 (далі - Положення), визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.
Згідно п. 23 Вказаного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних інструментів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки. Касові документи можуть бути паперовими або електронними. Електронні касові документи повинні бути оформлені відповідно до вимог законодавства України у сфері електронного документообігу.
Згідно абзацу першого пункту 25 Положення приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.
Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим (абзац другий пункту 25 Положення).
У постановах Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 169/506/17, від 12.04.2022 у справі № 191/4508/19 зазначалося, що про факт отримання та повернення коштів можуть свідчити також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
Верховний Суд, у постановах від 31.07.2018 у справі № 808/2549/17, від 28.03.2023 у справі № 804/2847/16, від 27.10.2023 у справі № 420/7056/19 зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції), необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами (правова позиція Верховного Суду у постанові від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14).
Позивач надає виписку по рахунку, яка підтверджує, що кошти були перераховані відповідачу 17.07.2020 згідно платіжної інструкції №9113 та стверджує, що вказана сума не поверталася відповідачем ТОВ "Українка".
Разом з тим відповідачем, на спростування зазначеного та на підтвердження повернення коштів, в матеріали справи надано оригінали квитанції до прибуткового касового ордеру №289 від 22.06.2020 про повернення ТОВ «Українка» 45 227,00 грн., Акт звіряння взаємних розрахунків за період Червень 2020, підписаний директором позивача Гордійчук С.В. та відповідачем, з якого вбачається, що згідно документу №772 17.06.2020 відбулася видача коштів під звіт у розмірі 45 227,00 грн., а 22.06.2020 згідно документу №289, відбулося повернення коштів у розмірі 45 227,00 грн. Окрім того у вказаному акті зазначено, що на 23.06.2020 заборгованість на користь гр. ОСОБА_1 складає 0 грн.
Також відповідачем додано заяву про залік зустрічних однорідних вимог, якою сторонами було зараховано зустрічні вимоги в сумі 45 227,0 грн. та зафіксовано факт відсутності заборгованості.
Проаналізувавши подані докази господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог та зазначив, що відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. За викладених обставин, в матеріалах справи наявні докази відсутності заборгованості відповідача перед позивачем, в той час як позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.
Разом з тим колегія не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 сформувала підхід до оцінки реальності господарських операцій, згідно з яким аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, а кожен суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити належне оформлення, облік та зберігання документів, пов`язаних із його господарською діяльністю, протягом строків, визначених законодавством.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Отже за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.
Апеляційний суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, згідно якої акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо.
При цьому відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Отже акт звірки розрахунків не є належним доказом саме факту здійснення будь-яких господарських операцій, проте може підтверджувати наявність заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо за умови підтвердження вказаної у ньому інформації первинними документами.
З огляду на викладене, колегія зазначає, що з поданих відповідачем документів на підтвердження повернення суми, вбачається, надані квитанція до прибутково касового ордеру №289 від 22.06.2020 та Акт звіряння взаємних розрахунків за період червень 2020 року, який було підписано директором позивача та відповідачем стосувалися правовідносин щодо повернення отриманих коштів, як вбачається зі змісту самих документів, перерахованих згідно платіжної інструкції №772 від 17.06.2020. При цьому у вказаному акті сторонами було зазначено, про відсутність заборгованості станом на 23.06.2020.
Доказів повернення коштів отриманих згідно платіжної інструкції №1913 від 17.07.2020 відповідачем в матеріали справи не надано.
Посилання відповідача про помилковість зарахування коштів відповідно квитанції до прибутково касового ордеру №289 від 22.06.2020 на рахунок ТОВ «Українка» замість ФГ «Добробут Агро» через те що вказані господарства належали одному власнику та велися однією бухгалтерією судом оцінюються критично, оскільки вказані товариства знаходяться за різними адресами, в різних населених пунктах, квитанцію до прибутково касового ордеру №289 від 22.06.2020 підписано безпосередньо уповноваженою особою саме ТОВ «Українка», що відповідно виключає посилання на бухгалтерську помилку.
Окрім того апеляційний суд звертає увагу, що згідно заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 31.12.2021 ОСОБА_1 відповідно квитанції до прибутково касового ордеру №289 від 22.06.2020 вніс в касу ТОВ «Українка» кошти в сумі 45 227 із призначенням платежу: повернення коштів без належних правових підстав.
Платіжною інструкцією від 17.07.2020 ТОВ «Українка» здійснило оплату 45 227,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , із наступним призначенням платежу "#5168742703123046, ІПН [номер приховано], видача коштів під звіт на закупівлю сг продукції Без ПДВ", що стало підставою для зарахування зустрічних вимог у сумі 45 227,00 грн.
Разом з тим колегія звертає увагу на суперечливість поданих доказів на спростування наявності обов`язку повернути отримані кошти, оскільки повернення суми, згідно з прибутково касовим ордером №289 від 22.06.2020, в рахунок отриманої суми за платіжною інструкцією №772 від 17.06.2020, унеможливлює зарахування даної суми і в рахунок повернення коштів отриманих 17.07.2020.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (близькі за змістом правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Отже, апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_1 набув від ТОВ "Українка" грошові кошти, зокрема, в розмірі 45 227,0 грн поза договірних відносин без достатньої правової підстави, а тому зобов`язаний повернути їх Позивачу, що узгоджується з приписами ст. 1212 ЦК України.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 викладений такий висновок щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України: "Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, доводи апелянта знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі № 904/4841/22(904/569/26) як такого, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позовних вимог.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги ТОВ «Українка» (скасування оскаржуваного рішення) та результат вирішення справи (задоволення позову), витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі № 904/4841/22 (904/569/26) задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2026 у справі № 904/4841/22 (904/569/26) - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» (ідентифікаційний код 30791393) 45 227,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 2 662,40 грн. витрат зі сплати судового збору, 3 993,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.М.Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко