ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.09.2026 Справа № 914/3216/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі
позивача: Жовківської міської ради
до відповідача-1: ОСОБА_1
відповідача-2: Фермерського господарства «Дністровське»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області
про: зобов`язання повернути земельні ділянки та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки,
представники:
прокурора: Машталяр Ю.А.,
позивача: не з`явився,
відповідача-1: не з`явився,
відповідача-2: не з`явився,
третьої особи: не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
27.12.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Жовківської міської ради до відповідача-1: ОСОБА_1 , відповідача-2: Фермерського господарства «Дністровське» про зобов`язання повернути земельні ділянки та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки.
Господарським судом Львівської області, в порядку ст.176 ГПК України, було сформовано запит та надіслано 30.12.2024р. до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області та органу місцевого самоврядування стосовно надання відомостей щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 .
Згідно з відповіддю №1003277 від 31.12.2024р. з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
01.01.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
07.01.2025р. на адресу суду від Львівської обласної прокуратури надійшла заява про долучення документів (вх.№460/25).
08.01.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 12.02.2025р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.
Крім того, вказаною ухвалою суд ухвалив залучити до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (адреса: 79019, Україна, Львівська обл., місто Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, будинок, 4; ЄДРПОУ: 39769942) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів
Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.
25.02.2025р. через систему «Електронний суд» третьою особою подано письмові пояснення (вх.№4911/25).
26.03.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 подано клопотання про відкладення підготовчого звсідання (вх.№7814/25).
16.04.2025р. суд протокольно закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
17.04.2025р. через систему «Електронний суд» відповідач-2 подав відзив на позовну заяву (вх.№9999/25).
18.04.2025р. через систему «Електронний суд» прокурор подав відповідь на відзив (вх.№10157/25).
28.04.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 подано клопотання про долучення доказів (вх.№10861/25).
05.05.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 подано додаткові пояснення у справі (вх.№11628/25).
09.06.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 подано додаткові пояснення у справі (вх.№15254/25).
11.06.2025р. суд протокольно ухвалив про повернення до підготовчого провадження, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі.
11.06.2025р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив зупинити провадження у справі №914/3216/24 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/511/24.
30.04.2026р. через систему «Електронний суд» прокурор подав клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№12222/26).
04.05.2026р. ухвалою суду провадження у справі поновлено.
01.06.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№15411/26).
05.06.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№16060/26).
10.06.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№16571/26).
01.07.2026р. суд протокольно закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Як стверджує прокурор у позовній заяві, накази ГУ Держземагентства у Львівській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду не відповідають вимогам законодавства, зокрема статтям 116, 123, 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтям 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», а укладені на їх підставі договори оренди є нікчемними, з огляду на що, на переконання прокурора, земельні ділянки підлягають поверненню, а речові права на земельні ділянки скасуванню.
За твердженням прокурора, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передані в оренду відповідачу-1 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.
Як вказано прокурором, за змістом положень статей 1,7,8,12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Разом з цим, прокурор зазначив, що до виділення відповідачу-1 спірних земельних ділянок (17.12.2013р. та 07.03.2014р.) для створення та ведення фермерського господарства на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповідачу-1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, загальною площею 172,4055 га.
Як вказано прокурором, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, відповідачем-1 отримано в оренду 26 земельних ділянок в межах Жовківської, Куликівської, Добросинсько - Магерівської, Кам`янка-Бузької, Великомостівської, Тростянецької, Розвадівської та Миколаївської територіальних громад для ведення фермерського господарства загальною площею 680,3926 га.
Позивач позовні вимоги підтримав.
Відповідачем- 1 відзиву на позов не подано.
Відповідач-2 заперечив проти позову, зазначив, що фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності Законом №1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.
Відповідач-2 вважає, що, оскільки відповідач-1 отримав спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом №1012-VIII, правочин на підставі якого набуто право на спірну земельну ділянку є саме оспорюваним, що свідчить про помилковість доводів позивача щодо нікчемності такого правочину.
Також, вказано, що відповідачем-1 було вчинено весь комплекс передбачених законом заходів для належного набуття та оформлення свого права на земельні ділянки, тоді, як прокурор не навів достатніх підстав для позбавлення відповідача його права користування цими земельними ділянками.
Як також зазначив відповідач-2, враховуючи, що на момент звернення відповідача-1 з заявою про отримання в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства у 2014 році, а ФГ «Дністровське», створене у 2016 році, надання відповідачу-1 земельних ділянок в оренду на позаконкурентних засадах не суперечить наведеним нормам чинного законодавства.
Разом з відзивом відповідач-2 подав заяву про застосування строку позовної давності у даній справі.
Третя особа у поясненнях навела опис фактичних обставин справи та положення законодавства.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Щодо земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008.
За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 , наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 04.11.2013р. №ЛВ/4622787100:04:000/00000322 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Новоскварявської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району. Орієнтовний розмір земельної ділянки 6,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
Наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 17.12.2013р. № ЛВ/4622787100:04:000/00001174 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6,4108 га (кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008), для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, розташовану на території Новоскварявської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району.
На підставі вищевказаного наказу, 03.11.2014р. між ГУ Держземагентства у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі. Згідно з п.п. 1, 2 вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008, загальною площею 6,4108 га, з яких 6,4108 га - рілля, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Новоскварявської сільської ради Жовківського району Львівської області. Договір укладено на 20 років (п. 8 договору).
Відповідно до п.п. 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ - 01.02 для ведення фермерського господарства).
Актом прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі, ГУ Держземагентства у Львівській області передано, а ОСОБА_1 прийняв в оренду строком на 20 років земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008, площею 6,4108 га, для ведення фермерського господарства.
Право оренди земельної ділянки зареєстровано 18.11.2014р. за ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 7739890.
Щодо земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113.
За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 , наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 10.10.2013р. №ЛВ/4622783100:11:000/00000232 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Деревнянської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району. Орієнтовний розмір земельної ділянки 22,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
Наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 07.03.2014р. № ЛВ/4622783100:11:000/00001911 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 21,3886 га (кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113), для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, розташовану на території Деревнянської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району.
На підставі вищевказаного наказу, 03.11.2014р. між ГУ Держземагентства у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі. Згідно з п.п. 1, 2 вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113, загальною площею 21,3886 га, з яких 21,3886 га - рілля, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Деревнянської сільської ради Жовківського району Львівської області. Договір укладено на 20 років (п. 8 договору).
Відповідно до п.п. 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ - 01.02 для ведення фермерського господарства). Актом прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі, ГУ Держземагентства у Львівській області передано, а ОСОБА_1 прийняв в оренду строком на 20 років земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113, площею 21,3886 га, для ведення фермерського господарства. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 18.11.2014 за Козаком Б.Р., номер запису про інше речове право 7740209.
Отже, прокурор вважає, що вищевказані накази ГУ Держземагентства у Львівській області (про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду) не відповідають вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 116, 123, 134 Земельного кодексу України (законодавство наведено в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), ст. ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», а укладені на їх підставі договори оренди є нікчемними, земельні ділянки підлягають поверненню, а речові права на земельні ділянки - скасуванню.
Щодо порушення інтересів держави та наявності підстав для звернення прокурора.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019р. у справі №927/246/18, від 22.10.2019р. у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20 констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Львівською обласною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді направлено лист від 15.10.2024р. № 15/1- 1165вих-24 до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, у якому проінформовано про виявлені порушення, допущені при наданні ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
У листі запропоновано самостійно вжити заходи щодо усунення виявленого порушення, в тому числі, в судовому порядку. Однак, Жовківською міською радою Львівського району Львівської області надано відповідь від 25.10.2024р. №03-06/2646, відповідно до якої міською радою не вживались та не плануються вживатись заходи претензійно-позовного характеру щодо дострокового розірвання договорів оренди спірних земельних ділянок.
Прокурор дотримався вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо направлення повідомлення про пред`явлення позову.
Відтак, прокурор довів наявність виключних підстав для представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.
Щодо залучення Фермерського господарства «Дністровське» співвідповідачем у справі.
ОСОБА_1 25.02.2016р. зареєстровано Фермерське господарство «Дністровське» (ідентифікаційний код: 40298380).
Відповідно до п.1.5. Статуту Фермерського господарства «Дністровське», господарство здійснює діяльність, використовуючи ділянки, які орендує засновник на підставі договорів оренди, в тому числі, спірні земельні ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008 площею 6,4108 га та кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113 площею 21,3886 га.
При цьому, згідно із положеннями Закону України «Про фермерське господарство», після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі передаються від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Аналогічні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №348/992/16, від 22.08.2018р. у справі №606/2032/16, від 31.10.2018р. у справі №677/1865/16, від 27.03.2019р. у справі №574/381/17, від 26.03.2019р. у справі №628/778/18, від 03.10.2019р. у справі №922/538/19.
Враховуючи наведене, Фермерське господарство «Дністровське» є належним співвідповідачем у даній справі.
Щодо суті спору.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».
Відповідно до статті 31 ЗК України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Згідно частини 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною 3 статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частинами 2 та 3 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Так, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
В той же час, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство».
Частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відтак, саме з метою забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності, положеннями статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, але не в будь-якій кількості та не в будь-яких розмірах.
Як слідує із змісту частин 1, 2 та 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Отже, спеціальний Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Крім того, частина 2 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.
За наслідками розгляду заяви та поданих документів орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 123 Земельного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду України від 23.12.2016р. у справі №635/6568/15-ц, від 11.05.2016р. у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №924/863/17, від 23.05.2018р. у справі №389/29/17-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15, від 29.01.2020р. у справі №927/83/19, від 15.01.2020р. у справі №698/119/18.
Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяв відповідача-1 призвело до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства, як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Із системного аналізу положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, а також Верховний Суд у постановах від 14.11.2018р. у справі №314/3881/15-ц, від 07.03.2023р. у справі №922/3108/19, від 14.03.2023р. у справі №922/1974/19, від 07.06.2023р. у справі №922/3737/19, від 13.06.2023р. у справі №908/1445/20.
Разом з цим, необхідно зазначити, що для створення та ведення фермерського господарства на підставі наказів ГУ Держземагенства у Львівській області відповідачу-1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як слідує із матеріалів справи, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, відповідачем-1 отримано в оренду 26 земельних ділянок в межах Жовківської, Куликівської, Добросинсько - Магерівської, Кам`янка-Бузької, Великомостівської, Тросянецької, Розвадівської та Миколаївської територіальних громад для ведення фермерського господарства загальною площею 680,3926 га.
При цьому, Фермерське господарство «Дністровське» зареєстровано відповідачем-1 25.02.2016р.
Відповідно до п.1.5. Статуту Фермерського господарства «Дністровське», господарство здійснює діяльність, використовуючи ділянки, які орендує засновник на підставі договорів оренди, в тому числі, спірні земельні ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008 площею 6,4108 га та кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113 площею 21,3886 га.
Необхідно зазначити, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.
Верховний Суд зазначив, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022р. у справі №922/1830/19, від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, постанови Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019р. у справі №397/30/17, від 30.06.2021р. у справі №917/1134/19, від 08.03.2023р. у справі №908/423/20).
Окрім цього, Верховний Суд України за результатами розгляду 04.11.2014р. справи №3-157гс14, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 17.07.2014р. та направляючи справу на новий касаційний розгляд, дійшов висновку, що відповідно до статей 124, 134 ЗК України та статей 7, 8 Закону України «Про фермерські господарства» фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але, як юридична особа за результатами проведення земельних торгів, а не, як громадянин, з метою створення фермерського господарства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16.).
Таким чином, зв`язку з тим, що до моменту передання ГУ Держземагентства у Львівській області в оренду відповідачу-1 спірних земельних ділянок, у користуванні відповідача-1 вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства, отримані на позаконкурсній основі, відтак додатково земельні ділянки могли бути отримані відповідачем-1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, від 13.03.2018р. у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018р. у справі №606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №927/83/19 та від 25.03.2020р. у справі №357/2418/15-ц, 17.09.2020р. у справі №917/1416/19.
При цьому, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим відповідач-1 не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.
Таким чином, відповідач-1 не міг законно набути право користування спірними земельними ділянками. Натомість, він набув зазначені права в спосіб, який за формальними ознаками мають вигляд законних, однак, юридичне оформлення прав користування земельними ділянками стало можливим у результаті прийняття органом державної влади рішень, які не є такими (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020р. у справі №917/1416/19).
ГУ Держземагенства у Львівській області, розглядаючи заяви відповідача-1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, не провело належних перевірок та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання відповідачем-1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності в оренду, що дозволило відповідачу-1 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельні ділянки державної власності за відсутності належних правових підстав.
Суд погоджується з доводами прокурора, що накази ГУ Держземагентства у Львівській області, якими відповідачу-1 затверджено проекти землеустрою та передано в оренду спірні земельні ділянки є незаконними, проте вони вичерпали свою дію укладенням договорів оренди спірних земельних ділянок.
Згідно з усталеною судовою практикою позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених у позові наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення (накази) за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 22.01.2020р. у справі №910/1809/18, від 05.10.2022р. у справі №922/1830/19).
Щодо нікчемності укладених правочинів та зобов`язання повернути земельні ділянки.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом положень частин 1, 3 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно зі статтею 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Розмежовуючи нікчемний та оспорюваний правочини, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019р. у справі № 463/5896/14-ц і в пунктах 74, 75 постанови від 04.06.2019р. у справі № 916/3156/17 сформулювала такі правові висновки:
1)недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів;
2)якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи iнтepecy позивача;
3)за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022р. у справі № 469/3134/19).
У пунктах 4.20, 4.21 постанови Верховного Суду від 09.08.2023р. у справі № 922/1832/19, в якій предметом позову було визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016р. №1432-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», визнання недійсними договору оренди землі від 27.04.2016р. та договору суборенди землі від 23.03.2017р., скасування рішень про державну реєстрацію права оренди відповідачки-1 та права суборенди відповідача-2 на спірну земельну ділянку, зобов`язання повернути державі спірну земельну ділянку, викладено такі висновки щодо застосування положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України та частини 2 статті 134 ЗК України у подібних правовідносинах:
«…якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.
Отже, як слідує із встановлених судом обставин, в даному випадку мало місце зловживання відповідачем-1 пільговими умовами і при цьому уповноважений орган мав не допустити надання йому земельних ділянок на пільговій (позаконкурентній) основі, однак попри це уповноважений орган не перешкодив такому зловживанню, що спричинило виникнення незаконних передумов для отримання громадянином земельних ділянок на пільговій (позаконкурентній) основі, з огляду на що правочини, укладені за наслідками таких діянь, спрямовані на отримання земельних ділянок без дотримання конкурентних засад та спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності.
Таким чином, враховуючи вищевказане, суд зазначає, що укладені договори оренди землі відповідно до частини 1 та частини 2 статті 228 ЦК України є нікчемними.
Як слідує із матеріалів справи, прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги нікчемністю договорів оренди землі, зважаючи на їх укладення без дотримання конкурентних засад, визначених частиною 2 статті 134 ЗК України, на підставі яких (договорів) відповідач-1, власне, й набув право оренди на спірні земельні ділянки.
Суд звертає увагу на те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже, відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України «Про оренду землі», що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.
Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2025р. у справі № 910/9652/23, від 25.11.2025р. у справі № 905/20/23.
Суд наголошує на тому, що заявлена прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі).
Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.04.2026р. у справі № 922/511/24 (пункти 7.36, 7.38) зазначила, що за наявності договірних відносин позовна вимога про повернення земельної ділянки орендодавцю за договором оренди, що є нікчемним, за своєю процесуальною суттю є належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади, шляхом застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у виді односторонньої реституції, а не негаторним позовом.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що прокурором доведено нікчемність договорів оренди землі, з огляду на що позовні вимоги про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді є обґрунтовані.
Також необхідно зазначити, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05.10.2022р. у справі №922/1830/19, за змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася, позаяк із моменту державної реєстрації створеного фермерського господарства особу засновника заміщує фермерське господарство, як землекористувач, який фактично веде господарську діяльність на земельній ділянці.
Отже, в даному випадку, після укладення договорів оренди землі для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації Фермерського господарства «Дністровське», саме до нього перейшли обов`язки орендаря за договорами оренди землі, з огляду на що позов до відповідача-2 є обгрунтований.
Щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди.
Враховуючи те, що договори оренди земельних ділянок, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Львівській області та відповідачем-1 є нікчемними, тому підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
Отже, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав оренди щодо спірних земельних ділянок є перешкодою Жовківській міській раді Львівського району Львівської області для реалізації речових прав на ці об`єкти.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
З огляду на викладене, в даному випадку, належним способом поновлення порушених прав буде скасування судом державної реєстрації права оренди.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачами, з огляду на що, підлягає задоволенню повністю.
Щодо застосування позовної давності.
Так, позовна давність у відповідності до ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Судом враховано те, що державні земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів перейшли до комунальної власності територіальних громад 27 травня 2021 року. Відповідно, позивач міг дізнатись про порушення свого права саме з цієї дати.
Так, з 1 січня 2013 року, відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, що діяла до 27 травня 2021 року), саме центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (Держгеокадастр) здійснювали передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.
Однак, з набранням чинності Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», було доповнено розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктом 24.
Згідно з абзацом першим пункту 24 розділу Х ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (крім чітко визначеного переліку винятків, під які спірна земельна ділянка не підпадає).
За змістом вказаної норми, перехід права власності на такі землі відбувається в силу закону (автоматично) або з моменту державної реєстрації права комунальної власності, якщо право державної власності було попередньо зареєстроване за державою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Одночасно із цим, статтю 122 ЗК України було викладено у новій редакції, згідно з якою повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності за межами населених пунктів повністю перейшли до сільських, селищних, міських рад.
Водночас, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020р. на всій території України було встановлено карантин.
Початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати з моментом набрання чинності 02.04.2020р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023р. у справі № 910/18489/20.
Велика Палата Верховного Суду 02.07.2025р. у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану).
Пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025р., водночас, на момент звернення прокурора до суду з позовом у справі строк позовної давності був зупиненим з 02.04.2020р.
Тому, твердження відповідача про те, що на день подання позовної заяви у грудні 2024р. році трирічний строк, установлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплинув, є необґрунтованими.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена прокурором сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №3337 від 24.12.2024р. на суму 9 689,60 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів порівну.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити повністю.
2.Зобов`язати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 .; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) та Фермерське господарство «Дністровське» (адреса: Україна, 81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 38; ідентифікаційний номер - 40298380) повернути Жовківській міській раді Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40; ідентифікаційний номер - 04056248) земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008, площею 6,4108 га, яка знаходиться на території Жовківської міської ради Львівського району Львівської області.
3.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді в особі Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40; ідентифікаційний номер - 04056248) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008, площею 6,4108 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0008, площею 6,4108 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 398993546227) за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 7739890 від 18.11.2014р.).
4.Зобов`язати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 .; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) та Фермерське господарство «Дністровське» (адреса: Україна, 81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 38; ідентифікаційний номер - 40298380) повернути Жовківській міській раді Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40; ідентифікаційний номер - 04056248) земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113, площею 21,3886 га, яка знаходиться на території Жовківської міської ради Львівського району Львівської області.
5.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді в особі Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40; ідентифікаційний номер - 04056248) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113, площею 21,3886 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:11:000:0113, площею 21,3886 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 399234946227) за ОСОБА_1 (номер запису
про інше речове право 7740209 від 18.11.2014).
6.Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 .; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (адреса: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) судовий збір в сумі 4 844,80 грн.
7.Стягнути з Фермерське господарство «Дністровське» (адреса: Україна, 81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 38; ідентифікаційний номер - 40298380) на користь Львівської обласної прокуратури (адреса: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) судовий збір в сумі 4 844,80 грн.
8.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 28.09.2026р.
Суддя Король М.Р.