УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 359/8877/25
провадження № 61-10776ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 03 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції,
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2026 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2026 року, залишено без руху для подання на адресу Київського апеляційного суду: оригіналу документу про сплату судового збору на суму 1 816 грн. 80 коп.
На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 14 липня 2026 року, 15 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що на дату відкриття провадження судом першої інстанції (04 серпня 2025 року) була чинною інвалідність позивача до закінчення строку обов`язкового проходження оцінювання повсякденного функціонування
(01 листопада 2025 року), що дає підстави для звільнення від сплати судового збору в суді першої інстанції, а відповідні вимоги апеляційного суду про сплату судового збору є безпідставними, оскільки судовий збір з апеляційної скарги розраховується від суми судового збору, що підлягав сплаті в суді першої інстанції, який становив 0,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2026 року апеляційну ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто.
Роз`яснено заявнику, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
13 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2026 року та передати справу на новий розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані
у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, постановивши ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, порушив норми процесуального права, допустив надмірний формалізм, дійшов безпідставного висновку про відсутність у заявника підстав для звільнення від сплати судового збору.
Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги встановлено статтею 356 ЦПК України.
Як убачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду першої інстанції та відкриття провадження у справі він мав чинну інвалідність, строк якої було встановлено до 01 листопада 2025 року, у зв`язку з чим на відповідній стадії судового процесу мав підстави для звільнення від сплати судового збору.
Разом із тим апеляційну скаргу позивач подав уже після закінчення встановленого строку чинності інвалідності, а тому на момент звернення до суду апеляційної інстанції передбачена законом підстава для звільнення його від сплати судового збору була відсутня.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, якщо вони належать до визначеної законом категорії. Отже, право на відповідну пільгу обумовлене наявністю встановленої законом підстави для звільнення від сплати судового збору на відповідній стадії судового процесу.
При цьому частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки судового збору, а підпунктом 6 пункту 1 частини другої цієї статті передбачено ставку судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Таким чином, положення закону про визначення ставки судового збору за подання апеляційної скарги шляхом застосування відповідного коефіцієнта до ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, не означає, що відсутність фактичної сплати судового збору в суді першої інстанції автоматично зумовлює відсутність обов`язку зі сплати судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції.
У цьому випадку в суді першої інстанції судовий збір фактично не сплачувався не через відсутність об`єкта справляння судового збору чи встановленої законом ставки, а у зв`язку з наявністю у позивача на той час передбаченої законом підстави для звільнення від його сплати.
Отже, посилання заявника на те, що розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, становив 0,00 грн, а тому і при поданні апеляційної скарги він має становити 0,00 грн, є помилковим та ґрунтується на ототожненні розміру збору, фактично сплаченого при зверненні до суду першої інстанції, із розміром судового збору, який підлягав би сплаті за відсутності відповідної пільги.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За змістом частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Відтак у разі неподання документа про сплату судового збору за відсутності законних підстав для звільнення від його сплати суд апеляційної інстанції правомірно залишає апеляційну скаргу без руху та встановлює строк для усунення відповідного недоліку, а у разі його неусунення - повертає апеляційну скаргу.
Саме з таких підстав суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу позивача без руху, надавши йому можливість усунути встановлений недолік, а після того, як заявник не виконав вимогу щодо сплати судового збору та не надав доказів наявності передбачених законом підстав для звільнення від його сплати, повернув апеляційну скаргу.
Посилання заявника у заяві про усунення недоліків на те, що розмір судового збору при поданні позовної заяви становив 0,00 грн, не є належним виконанням вимог ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки не підтверджує наявності у нього на момент подання апеляційної скарги передбаченої законом пільги зі сплати судового збору.
При цьому саме по собі те, що позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду першої інстанції, не свідчить про те, що така пільга зберігається незалежно від припинення обставин, з якими закон пов`язує її надання.
Не спростовує наведеного й посилання заявника на постанову Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 185/7288/21.
У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що обов`язок зі сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу, або бути відсутнім, якщо законодавством передбачено звільнення від його сплати. Водночас правовідносини у справі № 185/7288/21 стосувалися особи, яка відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Саме тому Верховний Суд дійшов висновку про збереження відповідної пільги при поданні апеляційної скарги.
Натомість у цій справі підстава для звільнення позивача від сплати судового збору була пов`язана з наявністю відповідного статусу, строк дії якого закінчився до моменту подання апеляційної скарги. Тому наведений заявником правовий висновок Верховного Суду не є аналогічним за фактичними та правовими обставинами і не може бути застосований до спірних правовідносин без урахування відмінності у підставах звільнення від сплати судового збору.
Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги про надмірний формалізм та порушення права на доступ до суду.
Вимога про сплату судового збору прямо передбачена законом, а заявнику було надано реальну можливість усунути недолік апеляційної скарги шляхом сплати судового збору або надання доказів наявності передбачених законом підстав для звільнення від його сплати. Отже, повернення апеляційної скарги було наслідком невиконання заявником вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, а не непропорційного чи надмірного обмеження права на доступ до суду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність на момент подання апеляційної скарги передбачених законом підстав для звільнення позивача від сплати судового збору та невиконання ним вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги відповідно до частини другої статті 357 та статті 185 ЦПК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують його висновків та фактично зводяться до незгоди заявника з установленим законом порядком сплати судового збору.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська