УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 552/3564/25
провадження № 61-11116ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтавафармація», в інтересах якого діє адвокат Савченко Людмила Анатоліївна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтавафармація» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з КП Полтавської обласної ради «Полтавафармація» заборгованість по заробітній платі у розмірі 36 108, 87 грн, заборгованість по доплаті за тимчасове виконання обов`язків директора у розмірі 62 458 грн, компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку у розмірі 9 322 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з наступного дня за днем звільнення (31 січня 2025 року) по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 521,82 грн, а всього 64 587,90 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000 грн, а всього - 212 476,77 грн.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Київського районного суду міста Полтави
від 19 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 13 500 грн.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 лютого 2026 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 березня 2026 року скасовано, ухвалено по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до КП Полтавської обласної ради «Полтавафармація» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з КП Полтавської обласної ради «Полтавафармація» 36 108,87 грн заборгованості по заробітній платі за період роботи з 19 лютого 2024 року по 01 травня 2024 року, 62 458 грн доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника у період з 11 червня 2024 року по 31 липня 2024 року, 64 587,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Змінено розподіл судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
21 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга КП Полтавської обласної ради «Полтавафармація», в інтересах якого діє адвокат Савченко Л. А., на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2026 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимога про заборгованості по заробітній платі у розмірі 36 108, 87 грн, заборгованості по доплаті за тимчасове виконання обов`язків директора у розмірі 62 458 грн, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку у розмірі 9 322 грн та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з наступного дня за днем звільнення (31 січня 2025 року) по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 521,82 грн, а саме 64 587,90, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000 грн, а всього - 212 476,77 грн, що не перевищувало вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення до суду з позовом (242 240,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на підпункт а) пункту
2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційна скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме, чи всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють шкоду. Окрім того, заявник зазначає, що фундаментальне значення мають також питання правового та доказового значення наказу про запровадження дистанційної роботи та питання щодо меж повноважень суду при визначенні доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені заявником обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивував також тим, що справа має виняткове значення для заявника, оскільки оскаржуваним рішенням на підприємство покладено фінансове зобов`язання у максимальному розмірі, який не був визначений ані керівником підприємства, ані засновником чи органом управління у передбаченому локальними актами порядку. Також для заявника мають значення підстави для встановлення надбавок, які отримував працівник, що перебуває у відсутності, оскільки вони не переходять автоматично до того, хто заміщає такого працівника.
Доводи скарги про те, що справа має для заявника виняткове значення зводиться до необхідності переоцінки доказів, ґрунтується на незгоді заявника з висновком суду апеляційної інстанції.
Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
Також заявник посилається на підпункт б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що виникла очевидна асиметрія у підході до доказів: копії документів, надані позивачем, прийняті за відсутності доведеного факту їх підроблення, тоді як офіційні документи та звітність відповідача, частина яких підписана кваліфікованим електронним підписом, відхилені судом без пояснення причини.
Посилання заявника на підпункт б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України також не свідчить про наявність передбаченої законом підстави касаційного оскарження.
Зазначаючи про нібито «очевидну асиметрію у підході до доказів», заявник фактично висловлює незгоду з оцінкою судами доказів у справі та надає власну оцінку їх доказовому значенню. Водночас саме по собі посилання на те, що суд надав перевагу одним доказам перед іншими або не погодився з доказами, поданими заявником, не свідчить про порушення судами норм процесуального права та не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження.
Наявність на окремих документах кваліфікованого електронного підпису сама по собі не зумовлює їх безумовного прийняття судом як достовірних та достатніх доказів на підтвердження відповідних обставин. Юридична сила електронного підпису не звільняє сторону від обов`язку довести обставини, на які вона посилається, а суд - від обов`язку оцінити такий доказ у сукупності з іншими доказами у справі.
Крім того, посилання представника заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення судами норм процесуального права, однак підстав, які б слугували обов`язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині третій статті 411 ЦПК України, в ній не зазначено.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris
(ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки представник заявника оскаржив судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтавафармація», в інтересах якого діє адвокат Савченко Людмила Анатоліївна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтавафармація» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська