ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 757/17950/13
провадження № 61-10064св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): Організація орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: Київська міська рада, ОСОБА_2 ,
позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_2
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Організації орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Організації орендарів орендної фірми «Екста», ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року Організація орендарів орендної фірми «Екста» (далі - ОООФ «Екста») і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Київською міською радою і ОСОБА_2 10 липня 2013 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОООФ «Екста» і ОСОБА_1 посилалися на те, що ОООФ «Екста» є власником будівлі (літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3 333,0 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 1993 року, укладеного між нею і Фондом державного майна України, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим бюро технічної інвентаризації.
Придбане ОООФ «Екста» спірне майно вибуло з її володіння поза її волею внаслідок оформлення права власності на вказаний нежитловий будинок за Закритим акціонерним товариством «Центр моди «Екста» (далі - ЗАТ «Центр моди «Екста») і подальшого відчуження цього майна іншим особам.
ОООФ «Екста» вважає, що оскільки, вона є власником вказаного нежитлового будинку, й автоматично є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 липня 2013 року не відповідає закону та порушує права позивача.
У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на нежитловий будинок (літ. А) загальною площею 3 334,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0780 га, кадастровий номер [номер приховано]:76:073:00074, цільове призначення: 03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що 02 вересня 2011 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування подарував їй нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на нього було зареєстровано належним чином, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 07 вересня 2011 року № 31223545, виданим Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».
Оскільки ОСОБА_2 - єдиний законний власник нежитловий будинку, а тому права ОООФ «Екста» на земельну ділянку не були порушені, оскільки вони в неї відсутні, а тому немає підстав для визнання недійсним договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, позов ОООФ «Екста» і ОСОБА_1 залишив без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право власності на нежитловий будинок (літ. А) загальною площею 3 334,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0780 га, кадастровий номер [номер приховано]:76:073:0007, цільове призначення: 03.08, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Київський апеляційний суд ухвалою від 21 квітня 2025 року поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року у цій справі.
Київський апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2025 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року.
Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що 07 листопада 2016 року діяльність ОООФ «Екста» припинено на підставі судового рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2014 року (справа № 5011-46/18261-2012) про визнання її банкрутом, про що 07 листопада 2016 року зроблено запис у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, без визначення правонаступників.
Сам факт ліквідації юридичної особи у зв`язку з банкрутством свідчить про відсутність у такої юридичної особи будь-якого майна. Під час її ліквідації відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва, що випливає зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого повністю спростовують доводи заявника про те, що вона є правонаступником ОООФ «Екста» та має право на майно орендної фірми як її учасник.
Таким чином матеріали справи свідчать, що рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, не зачіпаються права та обов`язки ОСОБА_3 , остільки вона не є правонаступником ОООФ «Екста», діяльність якого до того ж припинено.
З огляду на те, що жодного належного доказу на підтвердження порушення оскаржуваним рішенням прав заявниці не надано, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2025 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в які, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що рішення місцевого суду напряму стосується прав і свобод ОСОБА_3 , впливає на них, оскільки вона з 2007 року є спадкоємцем та правонаступником ОСОБА_5 , який за життя був учасником ОООФ «Екста» і співвласником у спільній сумісній власності викупленої у держави спірної нежитлової будівлі. Суд не врахував того, що вона перебуває у такому самому статусі як ОСОБА_1 , яка подавала свою позовну заяву та брала участь у справі як такий самий як і заявниця учасник ОООФ «Екста» та співвласник нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , права якого порушено.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 не була учасником розгляду цієї справи, у якій предметом спору була дійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 10 липня 2013 року між Київською міською радою і ОСОБА_2 , та права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року позов ОООФ «Екста», ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежилий будинок (літ. А) загальною площею 3 334,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0780 га, кадастровий номер [номер приховано]:76:073:0007, цільове призначення: 03.08, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Вирішено питання судових витрат.
Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказувала, що у 1993 році, її чоловік ОСОБА_5 як учасник ОООФ «Екста» разом з іншими учасниками організації за рахунок приватизаційних сертифікатів, а також власних коштів, викупили у держави Україна будівлю на АДРЕСА_1, загальною площею 3 334,6 кв. м, та стали її співвласниками на праві спільної сумісної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, і в 2007 році ОСОБА_3 прийняла спадщину.
07 листопада 2016 року діяльність ОООФ «Екста» припинено на підставі судового рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2014 року (справа № 5011-46/18261-2012) про визнання її банкрутом без визначення правонаступників, про що 07 листопада 2016 року зроблено запис у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
З огляду на викладене особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у не сприятливих для особи наслідках.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.
Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободположення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19 (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Тобто в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і коли апеляційний суд встановив, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Відповідно до статті 104 ЦК України в редакції, чинній на час припинення юридичної особи, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд правильно виходив із того, що оскаржуваним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року не вирішувалися питання про права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки 07 листопада 2016 року діяльність ОООФ «Екста» припинено на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2014 року (справа № 5011-46/18261-2012) про визнання її банкрутом без визначення правонаступників, про що в 07 листопада 2016 року зроблено запис у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Сам факт ліквідації юридичної особи у зв`язку з банкрутством свідчить про відсутність у такої юридичної особи будь-якого майна. Під час її ліквідації відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва, що випливає зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який діяв на момент ліквідації, норми якого повністю спростовують доводи заявниці про те, що вона є правонаступником ОООФ «Екста» та має право на майно орендної фірми як її учасник.
Більше того, у заяві ОСОБА_3 фактично стверджує про порушення її корпоративних прав, успадкованих від померлого чоловіка ОСОБА_5 , які він мав як учасник ОООФ «Екста», однак це не стосується розгляду саме цієї справи, оскільки корпоративні права та право власності - це не одне і те саме.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , оскільки вона не є правонаступником ОООФ «Екста», яка припинена як юридична особа.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
І. А. Воробйова
Є. В. Коротенко