ОКРЕМА ДУМКА
(розбіжна)
судді Верховного Суду Мартєва С. Ю.
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 752/14946/19
провадження № 61-16185св25
у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївського району міста Києва, про вселення, усунення перешкод у користуванні житлом
за касаційними скаргами ОСОБА_7 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року та додаткову постанову цього суду від 24 грудня 2025 року
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та постанову цього суду від 08 грудня 2025 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
І. Короткий зміст справи
1. У 2010 році позивач набув у власність квартиру, яку в червні 2015 року передав в іпотеку ОСОБА_6 для забезпечення виконання боргового зобов`язання перед нею.
У зв`язку із невиконанням позивачем зобов`язань за кредитним договором у березні 2016 року ОСОБА_6 направила йому вимогу про усунення порушень та попередила, що у разі несплати заборгованості за договором позики протягом 31 календарного дня з часу отримання цієї вимоги вона, як іпотекодержатель, реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки.
У квітні 2016 року позивач отримав цю вимогу, а в травні - ОСОБА_6 в позасудовому порядку звернула стягнення на предмет іпотеки.
У вересні 2016 року за скаргою позивача Міністерство юстиції України скасувало відповідні рішення державного реєстратора щодо переходу права власності на квартиру.
Надалі, наприкінці вересня 2016 року приватний нотаріус здійснив повторну державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6 .
У червні 2017 року ОСОБА_6 передала квартиру в найм ОСОБА_7 .
У вересні 2019 року позивач оскаржив до суду рішення нотаріуса про повторну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на квартиру.
За наслідками розгляду цієї справи, місцевий суд рішенням від 26 січня 2022 року, яке Верховний Суд змінив лише в мотивувальній частині щодо вирішення вимоги до державного реєстратора, відмовив у позові.
2. У межах пред`явленого у цій справі позову ОСОБА_1 ствердив, що в липні 2016 року ОСОБА_6 у супроводі інших осіб здійснила фізичне захоплення його житла шляхом виламування замків та проникнення до квартири.
Зауважив, що уповноважені органи не приймали рішення про його та членів його сім`ї виселення, а тому дії ОСОБА_6 протиправні та незаконні.
З огляду на це просив:
- визнати його та дружини ( ОСОБА_5 ) виселення незаконним;
- вселити його та дружину до спірної квартири;
- повернути йому та дружині право володіння рухомим майном згідно зі списком;
- усунути перешкоди в користуванні йому та дружині шляхом виселення ОСОБА_7 (наймача), заборони користування спірною квартирою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і будь-яким іншим особам.
3. Рішенням від 21 квітня 2023 року Голосіївський районний суд міста Києва позов задовольнив частково.
Вселив позивача і його дружину до спірної квартири та усунув їм перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_7 .
Виселив ОСОБА_7 зі спірної квартири.
4. Протокольною ухвалою від 12 листопада 2025 рокуКиївський апеляційний суд відмовив у клопотаннях позивача про закриття провадження у справі.
5. Постановою від 08 грудня 2025 року Київський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_7 та ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні цієї вимоги.
Решту (в частині задоволення вимоги про вселення у спірну квартиру) рішення місцевого суду залишив без змін.
6. Додатковою постановою від 24 грудня 2025 року Київський апеляційний суд стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1 536,80 грн.
7. У грудні 2025 року та січні 2026 року представник ОСОБА_7 - адвокат Ларіонова О. О. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційними скаргами на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року та додаткову постанову цього суду від 24 грудня 2025 року.
8. У січні 2026 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та постанову цього суду від 08 грудня 2025 року.
9. Постановою від 19 серпня 2026 року Верховний Суд подані касаційні скарги залишив без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року в нескасованій апеляційний судом частині, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року та протокольну ухвалу цього суду від 12 листопада 2025 року залишив без змін.
Поновив виконання рішення місцевого суду в частині вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру та стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору.
10. Мотивував постанову тим, що позивач придбав спірну квартиру не за рахунок кредитних коштів, його виселення відбулося не на підставі судового рішення, з порушенням положень статті 47 Конституції України, статті 109 Житлового кодексу України та статті 40 Закону України «Про іпотеку» (належних та допустимих доказів на підтвердження направлення позивачу та отримання ним вимоги про добровільне звільнення квартири ОСОБА_6 , у передбаченому статей 12, 81 ЦПК України порядку, не надала), суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про задоволення вимоги позивача про його вселення до спірної квартири.
Зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи відповідачів про те, що позивач зареєстрований за іншою адресою в Республіці Білорусь і має інше житло, оскільки під час вирішення питання про звільнення попередніми власниками квартири, на яку звернено стягнення на підставі іпотечного договору, такі доводи правового значення не мають, і на правильність висновку судів про недотримання ОСОБА_6 порядку виселення попереднього власника не впливають.
Зауважив, що ОСОБА_7 не надала належних доказів про непроживання позивача у квартирі та не спростувала доказів такого проживання.
Водночас звернув увагу на те, що ОСОБА_6 , як власник квартири, розпорядилася нею, передавши її в оренду (найм) ОСОБА_7 . Тобто ОСОБА_7 є законним користувачем спірної квартири на підставі чинного договору оренди. Отже, апеляційний суд правильно виснував, що позивач не є власником спірної квартири, тому немає підстав уважати його права порушеними з боку ОСОБА_7 , з огляду на це обґрунтовано відмовив у його вимозі про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_7 .
ІІ. Зміст окремої думки
11. Не погоджуюся з результатом розгляду справи, вважаю, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягала задоволенню, а оскаржені нею судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з огляду на таке.
12. Під час вирішення цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.
13. Водночас правильне застосування норми права це не формальне «накладення» змісту відповідної норми на встановлені обставини і стверджувані позивачем порушення, а результат комплексного аналізу спірних правовідносин, що передбачає, зокрема критичний аналіз доводів сторін та врахування балансу інтересів, задля забезпечення принципу «справедливості судового рішення», який не є другорядним чи субсидіарним принципу «законності».
14. Кінцевою метою є досягнення завдання цивільного судочинства, зокрема, ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Цими особами є учасники справи, які мають рівні права та вправі очікувати на те, що суд забезпечить рівність їх прав у судовому процесі.
15. Тобто позивач не повинен отримати привілейоване становище лише з огляду на те, що суду необхідно відповісти на його аргумент щодо дотримання окремої норми права, оминаючи дійсний зміст спірних правовідносин, оскільки це не є самоціллю судового процесу.
16. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
17. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).
18. Поновлення порушеного права позивача не повинно відбуватися за рахунок порушення прав та інтересів інших осіб.
19. У цій справі апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, дійшов виснував про те, що ОСОБА_6 , як власник квартири, розпорядилася нею, передавши її в оренду (найм) ОСОБА_7 , яка є законним користувачем цієї квартири, та водночас підтримав висновок місцевого суду про вселення до цієї квартири, призначеної для проживання однієї сім`ї, сторонніх осіб, які не є власниками спірного майна, а їх право користування заперечили законні власниця та користувачка спірного майна.
20. Висновки судів про необхідність вселення позивача і його дружини до спірної квартири ґрунтуються виключно на відсутності доказів дотримання законною власницею процедури виселення їх з цієї квартири.
21. Разом з цим суди лишили поза увагою правовий зв`язок між законною користувачкою та спірним майном, аргументи відповідачів про непроживання там позивача і членів його сім`ї (формально зазначивши, що ОСОБА_7 не спростувала протилежного), наявність у них іншого житла як в Україні, так і у Республіці Білорусь, що таки має значення для правильного вирішення спору в цілому, а не окремого питання - дотримання порядку виселення попереднього власника.
22. Фактично суди пішли шляхом «найменшого опору» та за наслідками судового розгляду створили новий спір щодо права користування спірною квартирою, безпосередньо втрутившись у право законного користувача, проігнорувавши її доводи про користування спірним майном та штучність інтересу позивача до нього.
23. Наведене не узгоджується із передбаченим частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод правом ОСОБА_7 на повагу до приватного життя та до житла.
24. Варто зауважити, що за частинами першою, другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
25. Пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
26. Вочевидь у цій справі виникла конкуренція між нормами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, і завданням суду було вирішити її на користь остаточного розв`язання спору, застосувавши альтернативну обраному позивачем способу захисту, справедливу сатисфакцію - наприклад грошову компенсацію вартості середньої оренди житла за рахунок особи, яка право порушила.
27. Добросовісність необхідно розуміти як реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23, від 03 грудня 2025 року у справі № 902/388/18).
28. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони правовідносин, зокрема процесуальних(див. постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).
29. У цьому контексті варто звернути увагу на те, що позивач пред`явив цей позов не лише у своїх інтересах, але й в інтересах дітей від першого шлюбу, на яких він сплачує (повинен сплачувати) аліменти, та які є громадянами Республіки Білорусь, щодо яких немає відомостей про те, що вони перебували на території України. Вочевидь він зробив це з метою залучення до спору дітей як осіб зі спеціальним правовим захистом та кваліфікації спору як такого, що стосується захисту прав малолітніх дітей.
30. У заяві, адресованій Київському апеляційному суду, ОСОБА_8 повідомила, що її діти ніколи не проживали на території України, зокрема у місті Києві у спірній квартирі, відповідно не мали права проживати на території України і постійно проживали разом з нею в Республіці Білорусь, громадянами якої вони є. Двоє із трьох дітей на час пред`явлення позову були повнолітніми. ОСОБА_1 ніколи не брав участі у вихованні та утриманні дітей, відмовився платити аліменти (а. с. 188 т. 4).
31. Сам позивач щонайменше з 2019 року також проживає та працює на території Республіки Білорусь, що підтверджується, зокрема, довідкою про місце проживання і склад сім`ї від 02 вересня 2019 року № 05-02/380 (а. с. 48, т. 1) та довідкою з місця роботи від 10 липня 2019 року № 6-7/19 (а. с. 247, т.1).
32. Крім цього, за інформацією з державного реєстру речових прав ОСОБА_1 має у власності частину квартири площею 67,6 кв. м у місті Полтаві (а. с. 50-53, т. 2), тобто спірна квартира не є єдиним його житлом і на території України.
Загальні висновки щодо результату касаційного перегляду справи
33. Правильно установивши обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для поновлення права позивача за рахунок прав та інтересів законних власника та користувача спірної квартири, не врахувавши при цьому недобросовісну поведінку позивача, сумнівну стійкість зв`язку між ним і спірним майном як місцем постійного проживання, а також подальше існування спору щодо права користування житлом та, ба більше, його поглиблення.
34. Тому належним рішенням Верховного Суду за результатами касаційного перегляду цієї справи було б залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , задоволення касаційних скарг ОСОБА_7 , скасування оскаржених нею судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Суддя С. Ю. Мартєв