справа № 492/539/26
Провадження № 2/492/692/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області в складі:
головуючої судді - Череватої В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Арцизі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
ВСТАНОВИВ:
15.04.2026 року до Арцизького районного суду Одеської області надійшла позовна заява представника позивача адвоката Черненко Х.М. в інтересах ОСОБА_1 , відповідно до якої представник позивача просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно їх неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 аліменти до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки дитини не виконують своїх батьківських обов`язків стосовно донки, не піклуються про дитину, не цікавляться її успіхами у навчанні, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовкою до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкуються з нею в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти, матеріально не забезпечують. Тому, позивачка вважає за доцільне позбавити відповідачів батьківських прав. На думку представника позивача вищезазначені обставини свідчать про невиконання відповідачами своїх батьківських обов`язків, що стало підставою для звернення до суду.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.
Ухвалою суду від 17 квітня 2026 року, прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів та призначено підготовче судове засідання. Зобов`язано виконавчий комітет Арцизької міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування надати висновок про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно їх неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 15.07.2026 року, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 31 серпня 2026 року, залучено прокурора Болградської окружної прокуратури до участі у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позивачка ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позов підтримала та просила суд позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Представник позивачки - адвокат Черненко Х.М. в судове засідання не з`явилась звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позов підтримала та просила суд позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутих поштових повідомлень відповідачі відсутні за зазначеною адресою, що свідчить про неможливість вручення відповідачам судових повісток.
Прокурор Колєва Л.Г. в судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якої просила суд відмовити позивачці у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав її батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 просила суд позовні вимоги задовольнити. У разі неявки відповідачів не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Представник третьої особи Виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки та піклування Дєордєв М.С. в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав частково, заперечує щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; позовні вимоги підтримав в частині стягнення аліментів з ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; відповідачі не з`явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідачі не подали відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв`язку з неявкою відповідачів та не повідомленням ними про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивачки, вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Оскільки у судове засідання не з`явилися всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийняв рішення про розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли у зв`язку із особистими немайновими правами і обов`язками батьків та дітей, а тому регулюються Главою 13 СК України.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , відповідачі у справі, є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачки у справі, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження дитини.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 , відповідачка у справі, змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 16.12.2010 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка у справі, в теперішній час проживає разом з бабусею ОСОБА_7 , що підтверджується відповіддю Арцизьої міської ради Болградського району Одеської області за № 02-2/3/160 від 05.02.2026 р., згідно якої зі слів бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , періодично онука проживає разом з нею, та протоколом проведення бесіди з ОСОБА_1 від 05.02.2026 р., ОСОБА_1 вказує, що на даний час проживає в бабусі ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав відносно інших своїх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією заочного рішення Арцизького районного суду Одеської області від 15.02.2016 р.
Згідно до відповіді КЗ «Білгород-Дністровський педагогічний фаховий коледж» № 392 від 10.10.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в КЗ «Білгород - Дністровський педагогічний фаховий коледж» на бюджетній формі навчання, отримує академічну стипендію. Форма здобуття фахової передвищої освіти - очна (денна). ОСОБА_1 проживає з бабусею, батьківські збори відвідувала бабуся.
Відповідно до листа служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області за № 74 від 09.02.2026 р., здійснено відвідування місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , але двері ніхто не відчинив, тому обстежити умови проживання та скласти протокол бесіди не виявилось можливим.
Як вбачається з рішення № 1 комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Арцизької міської ради від 11.06.2026 року, недоцільно позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З вищевказаного рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Арцизької міської ради від 11.06.2026 року, вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 22 лютого 2023 року Арцизьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . 26 травня 2026 року відбулася комісія з питань захисту прав дітей, на яку було запрошено батьків неповнолітньої та саму дівчину. ОСОБА_1 розповіла, що батьки давно розлучилися, вона залишилась з батьком в с. Вишняки, проживала 6 років. Після закінчення закладу освіти дівчина вступила до Білгород-Дністровського педагогічного коледжу, але навчання наразі дороге, ОСОБА_12 отримує стипендію, та цих коштів їй не вистачає, тому вона вирішила позбавити батьків батьківських прав, щоб отримувати якісь пільги та більшу стипендію від держави на навчання. Під час пояснень та відповідей на запитання членів комісії дівчина розповідала, про життя з батьком та матір`ю. Зі слів дівчини, батьки після розлучення відразу почали займатись своїм особистим життям, а їй довелося проживати з бабусею, оскільки батько з яким вона залишилась почав вживати алкогольні напої в великій кількості, та не займався її вихованням. Під час засідання батько ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомив, що готовий забезпечувати всі потреби доньки, та заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Зі слів його донька не бажає виходити з ним на зв`язок та блокує соціальних мережах. Мати дівчини також вийшла на зв`язок з комісією, та повідомила, що заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_1 . Зі слів матері вона не заперечує, щоб ОСОБА_12 приїхала та жила з нею, сильно допомагати не може, але ніколи їй ні в чому не відмовляла. Відповідно до листа КЗ «Білгород-Дністровський педагогічний фаховий коледж» від 02.06.2026 р. № 294, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у зазначеному закладі на 2 курсі відділення «Початкова освіта» денної форми навчання. Згідно із характеристикою ОСОБА_1 має гарні успіхи в навчанні, отримує академічну стипендію. За період навчання зарекомендувала себе як відповідальна, цілеспрямована студентка, яка має чіткі цілі, пов`язані з обраною професією. Активно планує своє майбутнє та докладає зусиль для досягнення поставлених цілей. Протягом двох років навчання батьки студентки не телефонували куратору групи та не цікавились успіхами доньки. Остання свого часу не надавала куратору групи інформацію щодо анкетних даних батьків та засобів зв`язку. На запит Служби у справах дітей Арцизької міської ради від 28.05.2026 р. № 09-18/197, Служба у справах дітей Чорноморської міської ради в листі від 29.05.2026 року № 234 надала акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 . Відповідно до характеристики Служби у справах дітей Павлівської сільської ради від 08.06.2026 року № 125 на ОСОБА_3 , ОСОБА_3 тривалий час проживає на території старостинського округу та користується заслуженою повагою серед жителів громади. За час проживання зарекомендував себе як відповідальна, працьовита, дисциплінована, доброзичлива та врівноважена людина з високими моральними якостями. Виховував самостійно доньку ОСОБА_1 приділяючи значну увагу її фізичному, духовному та моральному розвитку. Незважаючи на труднощі, завжди сумлінно виконував свої батьківські обов`язки, забезпечував належні умови проживання, навчання та виховання дитини. Протягом всього періоду навчання доньки з 3 по 9 клас у ОСОБА_13 освітньому закладі проявляв себе як турботливий та відповідальний батько. Брав активну участь у її навчанні, цікавився успіхами та досягненнями, підтримував у складних ситуаціях. Батько ОСОБА_3 прибувши на комісію повідомив, що проти того, щоб його позбавляли батьківських прав на доньку. Зі слів батька, він виховував доньку 6 років сам, у них з донькою ОСОБА_1 були дуже гарні відносини, але два роки тому дівчина пішла в гості до бабусі по материнській лінії, а коли повернулась, почала дивно себе поводити. Зненацька почала називати батька просто на ім`я, не хотіла лишатися в будинку батька, все частіше говорила про позбавлення батьківських прав його та матері. Згодом дитина багато часу стала проводити у бабусі в м. Арцизі, додому верталась мовчазна, замислена та відсторонена. Після вступу до коледжу ОСОБА_1 почала сторонитись батька та мінімізувала контакти з ним, на телефонні дзвінки не відповідала, смс - повідомлення блокувала, приїжджала все частіше до бабусі в м. Арциз. Батько ОСОБА_3 декілька разів фінансово допомагав доньці, потім вона перестала виходити з ним на контакт та не бажала брати подарунки та гроші. ОСОБА_3 повідомив, що любить доньку, не ображається на неї, готовий допомагати та буде намагатись почати спілкування з донькою, як і було раніше.
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Арцизької міської ради 25 червня 2026 року № 111, виконавчий комітет Арцизької міської ради, як орган опіки та піклування, вважає недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з копії акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 , умови проживання ОСОБА_2 задовільні, придатні для виховання та розвитку дитини. Кімната з усіма зручностями об лаштована меблями та побутовою технікою.
Представник позивачки звертаючись до суду з позовом, посилалася на те, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків, що виражається, зокрема, у тому, що відповідачі не піклуються про дитину, не цікавляться її успіхами у навчанні, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовкою до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти, матеріально не забезпечують.
Дані правовідносини регулюються наступним нормами права.
Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1 - 6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із цим позовом, представник ОСОБА_1 , як на підставу для позбавлення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 батьківських прав посилалася, зокрема, на те, що останні не приділяють дитині увагу, не спілкуються з донькою, не цікавляться її долею та навчанням, матеріально не забезпечують.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.
А також, згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.
Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, натомість, батько позивачки у справі - ОСОБА_3 на засіданні комісії повідомив про намір у спілкуванні та утриманні доньки, яка уникає спілкування з ним.
У справі відсутні докази застосування до відповідачів заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, тощо.
Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своїх дітей, в матеріалах справи також відсутні.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і відмінність цієї справи, стосується лише фактичних обставин справи й доказування.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.
Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.
Також судом встановлено, що органом опіки та піклування виконавчого комітету Арцизької міської ради, надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який суд приймає до уваги, оскільки висновок є достатньо мотивованим.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позову в частині про позбавлення відповідачів цих прав, оскільки обставини, викладені в позові є не доведеними.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Разом із тим суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Враховуючи викладене, суд, на підставі оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідачів батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачів батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову в цій частині.
Матеріали справи також не містять відомостей про застосування до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заходів попередження та впливу про необхідність змінити ставлення до дитини.
Позивачкою в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідачів відносно неї є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення батьків батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.
Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачами, які б свідчили про злісне ухилення ними від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.
Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачів від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останніх батьківських прав, покладено на позивача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
Судом не встановлено, що відповідачі є особами, які свідомо злісно ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї неповнолітньої дитини.
Обставини ухилення відповідачів від виконання ними батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачів є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо них наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини.
Суд критично поставився до викладених у позові пояснень позивача щодо умисного нехтування відповідачами своїми обов`язками щодо виховання донки, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду.
У справі відсутні жодні докази застосування до відповідачів будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Також, не надано жодного доказу щодо обставин, які негативно характеризують відповідачів, зокрема, притягнення до адміністративної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову в частині позбавлення цих прав відповідачів, попередивши відповідачів про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ними батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідачів такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.
З наявних матеріалів справи неможливо встановити, у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітньої доньки.
Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та найкращим інтересам неповнолітньої дитини відповідатиме збереження зв`язку з батьком та матір`ю, суд вважає, що без з`ясування цих обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідачів та доцільність позбавлення їх батьківських прав відносно доньки.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Європейський суд з прав людини в справі «Хант проти України» зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суд враховує, що описані дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідчать про їх нехтування своїми батьківськими обов`язками.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає за необхідне попередити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Арцизької міської ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своїх батьківських обов`язків стосовно їх неповнолітньої дитини. У разі неналежного виконання батьківських обов`язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.
Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків визнано у справі № 149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року).
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, як зазначалось, у справі відсутні докази застосування до відповідачів заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачів відносно своєї дитини, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до положень ст. 81 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Стороною позивача не доведено, що поведінка відповідачів відносно їх доньки, є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками.
Як вже зазначалось вище, позивачка та її представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батьків по відношенню до доньки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові в цій частині відмовити, однак, враховуючи протиправну поведінку відповідачів щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки, їх слід попередити, що у разі продовження протиправної поведінки вони будуть позбавлені батьківських прав.
Докази, які були надані представником позивачки, а саме: характеристики, довідки з навчального закладу на дитинку, суд не вважає достатнім та переконливим доказом для застосування до відповідачів такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно доньки.
Також суд звертає увагу на особливості підготовки до ініціювання справи щодо позбавлення батьківських прав та зазначає, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаної категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова КЦС ВС від 2 листопада 2020 року у справі № 522/2947/19).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачів від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останніх батьківських прав, покладено на позивача.
Як зазначалось вище, позивачем не надані докази, які б підтверджували факт вжиття до відповідачів заходів реагування та впливу з боку відповідних органів з приводу неналежного виконання ними батьківських обов`язків щодо доньки, не надані докази того, що до звернення до суду з позовом відповідачі попереджалися відповідними органами про наслідки невиконання батьківських обов`язків, що до них застосувались відповідні заходу впливу з метою зміни поведінки, тобто суду не надані докази того, що змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та вжиті заходи юридичної відповідальності не дали позитивних змін, що давало б підстави для застосування до батьків дитини такого крайнього заходу відповідальності, як позбавлення батьківських прав.
У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дітей, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від від 26 січня 2022 року у справі N 203/3505/19 (провадження N 61-14351св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачів відносно їх доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Також, суд звертає увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, у ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, суд за встановлених у справі обставин дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, зокрема позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідачів щодо не виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачі є тими особами, поведінка чи дії яких можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьками сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідачів не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок доньки з батьками, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батьків, а тому суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення відповідачів батьківських прав відносно доньки, слід відмовити.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині позбавлення відповідачів батьківських прав відносно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід відмовити, оскільки позивачем та її представником не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно їх неповнолітньої дитини, а позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
Частинами 1, 2 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 182 СК України).
При цьому, ч. 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стаття 191 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Враховуючи вищенаведені положення закону, суд вважає, що позовна вимога позивачки про стягнення із відповідачів аліментів на утримання дитини є законною та обґрунтованою, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідачів відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 164 - 166, 180 - 183, 191 Сімейного кодексу України, Постановою № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ст. ст. 4, 18, 19, 48, 76 - 81, 95, 141, 211, 223, 247, 258 - 259, 263, 265, 280 - 284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
В задоволенні позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Попередити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на орган опіки та піклування Виконавчого комітету Арцизької міської ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У разі неналежного виконання батьківських обов`язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 15.04.2026 року та до досягнення дитиною ОСОБА_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 15.04.2026 року та до досягнення дитиною ОСОБА_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Рішення, в частині стягнення аліментів підлягає виконанню негайно у межах платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 судовий збір на користь держави в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок в рівних частинах з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.
Повний текст заочного рішення складений 30 вересня 2026 року.
Суддя В.І. Черевата