Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1029/26
Провадження № 2/499/770/26
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
30 вересня 2026 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі : головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Дуди І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в селища Іванівка Березівського району Одеської області справу за позовом ОСОБА_1 до Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання прав засновника у порядку спадкування, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання прав засновника у порядку спадкування посилаючись на такі обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 та позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 і відповідно спадкоємицею першої черги за законом.
У встановленому законом порядку прийняла спадщину, проте на частину майна отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості, оскільки нотаріус надала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ОД № 09-018 ОСОБА_2 отримав земельну ділянку площею 47,72 га на території Михайлопільської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства від 18 серпня 1993 року.
Після отримання відповідного державного актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_2 зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Степова зоря», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи .
Керівником СФГ «Степова зоря» був визначений сам засновник ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ГУ слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Таким чином, у зв`язку з реєстрацією СФГ «Степова зоря» обов`язки землекористувача здійснював не особисто ОСОБА_2 , а юридична особа - Селянське (фермерське) господарство «Степова зоря».
Після смерті ОСОБА_2 , утриманням майна померлого, в тому числі земельних ділянок та СФГ «Степова зоря» займається позивачка .
Фактично здійснює керівництво СФГ «Степова зоря», оброблює земельні ділянки, які належали померлому, сплачують податки та виконують інші дії з метою утримання майна чоловіка з моменту смерті до теперішнього часу.
У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого права власності.
У справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Також за клопотанням позивача витребувано копію спадкової справи на померлого ОСОБА_2 .
Позивачка у судове засідання не з`явилася, клопотала про слухання справи у його відсутність, на позовних вимогах наполягала.
Представник відповідача надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Суд, забезпечивши сторонам сприяння всебічному, повному з`ясуванню обставин справи вирішив справу на підставі наступних доказів наданих сторонами та дослідивши письмові матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити виходячи з наступного.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
ОСОБА_1 , є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження.
Позивачка є спадкоємицею першої черги за законом та у встановленому законом порядку прийняла спадщину.
Проте на частину майна отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості, оскільки нотаріус надала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ОД № 09-018 ОСОБА_2 отримав земельну ділянку площею 47,72 га на території Михайлопільської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства від 18 серпня 1993 року.
Після отримання відповідного державного актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_2 зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Степова зоря», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи .
Керівником СФГ «Степова зоря» був визначений сам засновник ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ГУ слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Таким чином, у зв`язку з реєстрацією СФГ «Степова зоря» обов`язки землекористувача здійснював не особисто ОСОБА_2 , а юридична особа - Селянське (фермерське) господарство «Степова зоря».
Після смерті ОСОБА_2 , утриманням майна померлого, в тому числі земельних ділянок та СФГ «Степова зоря» займається позивачка .
Фактично здійснює керівництво СФГ «Степова зоря», оброблює земельні ділянки, які належали померлому, сплачують податки та виконують інші дії з метою утримання майна чоловіка з моменту смерті до теперішнього часу.
У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивач в досудовому порядку вирішити питання не має можливості.
Відповідно до статей 1216, 1218, 1261, 1268 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
На час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:
Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року).
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність аоо надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу).Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року).
Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обгрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року).
Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року).
Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону N0 2009-ХІІ).
Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону N0 2009-ХІІ).
І січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу «ХПерехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадянита юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли маги їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення N0 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу X «Перехідні положення»
ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого- небудь, здобувати іцо-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац II пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі N0 663/1738/16-ц (реєстровий номер85174518)).
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-цпогоджується з тим, що право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об' єктом спадкування.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.
У зв`язку з такими обставинами Верховний Суд прийшов до наступного висновку:
1. Право постійного користування (на підставі відповідного державного акту) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
2. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
3. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.
Відповідна правова позиція викладена в Постанові ВГІ ВС від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц.
Аналогічних позицій продовжує дотримуватися Верховний Суд до теперішнього часу відповідно до Постанови КЦС ВС від 04.08.2021 у справі № 187/1493/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки вищезазначені обставини визнані сторонами, то у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, вони не підлягають доказуванню.
Враховуючи вищезазначене вважає, що за умови прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується копією спадкової справи, у встановлений законом строк та спосіб, а також неможливості іншим шляхом оформити спадкові права, суд доходить висновку, що право позивача на оформлення спадщини підлягає захисту у судовому порядку шляхом його визнання.
Керуючись 16, 325, 328, 1216, 1333,1236 ЦК України, п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 р., ст.ст. 3, 4, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 82, 200,218,206, 223,247 259, 263-265 ЦПК України, Ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., рішення Європейського суду від 30 листопада 2004 року
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Коноплянської сільської ради Березівського району Одеської області про визнання прав засновника у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування усі права та обов`язки засновника селянсько (фермерського) господарства «Степова зоря», після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса АДРЕСА_1
Відповідач: Коноплянська сільська рада Березівського району Одеської області
Місцезнаходження: 67220, Одеська область Березівський район с.Конопляне, вул.Захисників України,70, Код ЄДРПОУ: 04378439 КОАТУУ: [номер приховано]
Суддя Руслан ТИМЧУК