ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/26081/26
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому, з урахуванням заяви від 28.08.2026, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.07.2026 №3045 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки його до військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №200 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, та призначення на посаду;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відновлення порушених прав позивача, вжиття заходів контролю, перевірки обставин вказаних у скарзі від 17.07.2026, виконання своїх управлінських і координаційних функцій, передбачених Положенням про Міністерство оборони України затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 та зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути скаргу від 17.07.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та вжити передбачені законодавством заходи реагування, спрямовані на відновлення вищевказаних порушених прав позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 23.09.2025 має процесуальний статус обвинуваченого у кримінальному провадженні про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України, розгляд якого наразі здійснюється судом у справі №274/6815/25, щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням застави, яку внесено позивачем. Враховуючи вимоги абз. ч.2 ст.4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач вважає призов його на військову службу під час мобілізації є протиправним, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
ІНФОРМАЦІЯ_3 подано до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що інформації про те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, від нього чи інших осіб не надходило. При цьому, були наявні підстави для мобілізації позивача.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що після прийняття позивача на військову службу, порядок та підставі його звільнення з військової служби регулюється виключно Законом України №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» і клопотати про звільнення з військової служби необхідно шляхом подання рапорту по команді, до якого додаються документи на підтвердження підстав звільнення відповідно до норм вказаного Закону.
Міністерством оборони України подано до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач вказує, що оскаржувані позивачем накази прийняті начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 та командиром військової частини НОМЕР_1 . Міністерство оборони України не є суб`єктом прийняття зазначених індивідуальних актів, не здійснювало призов позивача на військову службу та не приймало рішення про його зарахування до списків особового складу військової частини, а тому не може нести відповідальність за законність таких рішень. Також вказує, що звернення позивача не залишалося без розгляду, а було передане компетентному органу для вирішення порушених у ньому питань, тому будь-яка протиправна бездіяльність з боку Міністерства оборони України відсутня.
Позивачем подано відповідь на відзиви, де вказано, що доводи позовної заяви не спростовано відповідачами.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.
Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
12.07.2026 позивач був затриманий спільним патрулем Національної поліції та військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 , доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 в КНР "Романівській лікарні", яка визнала його придатним до служби в ДШВ (довідка ВЛК №2026-0712-2248-0773-0 від 12.07.2026).
12.07.2026 на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.07.2026 №3045, позивача призвано на військову службу та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №200 позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, під час проведення щодо нього мобілізаційних дій він повідомляв, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого корупційного правопорушення і справа щодо нього розглядається судом, тому існує заборона щодо його мобілізації в силу абз. ч.2 ст.4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проте відповідачем дані обставини не були взяті до уваги.
Також вказує, що 17.07.2026 було подано скаргу до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВСП) у Збройних Силах, де повідомлено про вищевказані обставини, проте належного реагування відповідача не було.
Не погодившись із такими діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ), визначені правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею першою Закону № 3543-XII встановлено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч.1). Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2). Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3).
Статтею другою Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Відповідно до частини першої ст. 4 Закону №232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно із абз.2 ч.2 ст.4 Закону №232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження.
Отже, відповідно до приписів Закону №2232-ХІІ особи, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження, не можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації.
Як встановлено судом, 07.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію про вчинення позивачем та іншою особою кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, кримінальне провадження зареєстровано за №4202506[телефон приховано] від 07.02.2025.
30.05.2025 позивача затримало ТУ ДБР, розташоване у м. Хмельницькому та вручило повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.363 КК України (тяжке корупційне кримінальне правопорушення), що підтверджується повідомленням про вручення підозри від 30.05.2025 і протоколом затримання особи від 30.05.2025.
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду Житомирської області від 31.05.2025 у справі №295/7325/25 до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 151 400 грн. У разі внесення застави на позивача покладено обов`язки: 1) не відлучатися із м. Бердичева без дозволу слідчого, прокурора або суду залежно від стадії кримінального провадження; 2) прибувати за кожним викликом до слідчого/прокурора, уповноваженого здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, служби; 4) утримуватися від спілкування із підозрюваним та свідками у вказаному кримінальному провадженні; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
Позивач вніс вищевказану заставу, тому має виконувати вищевказані обов`язки.
15.09.2025 позивачу вручено повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої позивач додатково підозрюється ще в одному кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.366 КК України.
23.09.2025 позивачу вручено обвинувальний акт, згідно якого він обвинувачується у вчиненні у вчиненні двох кримінальних правопорушень, а саме: за ч.3 ст. 368 КК України (тяжке корупційне правопорушення) та за ч.1 ст. 366 КК України.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28.01.2026 у справі №274/6815/25, призначено судовий розгляд на підставі вищевказаного обвинувального акта у кримінальному провадженні про обвинувачення позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України.
Судове засідання у справі призначено на 27.08.2026 о 10:30, що підтверджується листом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23.07.2026 №21137/26.
Згідно даних сайту "Судова влада України" (стан розгляду справ), справа №274/6815/25 призначена до розгляду на 13.10.2026 об 11:00.
Таким чином, позивач є особою, яка обвинувачуються у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно нього перебуває на стадії судового провадження, а тому на нього поширюються виключення, наведені у ч.2 ст.4 Закону №2232-ХІІ.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідно до приписів чинного законодавства на момент призову 12.07.2026 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки був особою, яка обвинувачуються у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно нього перебуває на стадії судового провадження.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За приписами п. 9 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;
здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно п.11 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Таким чином, саме на ТЦК та СП покладено функції щодо військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, здійснення мобілізаційних заходів, в тому числі, визначення осіб, які не підлягають мобілізації в силу приписів закону.
Проте, здійснюючи призов позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період, відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 не пересвідчився, чи підлягає призову позивач та чи є законодавчі обмеження щодо його призову.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Однак, як встановлено за результатами розгляду справи, оспорюваний наказ про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.07.2026 №3045 прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги скасування наказу військової частини про зарахування до списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.
Приписами п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ визначено, що початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №200 зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, призначення на посаду.
Отже, статус позивача з військовозобов`язаного змінився на статус військовослужбовця.
Організацію обліку військовослужбовців у військових частинах, визначено в Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженій наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за №1407/38743 (далі Інструкція № 280).
Відповідно до п. 2 розділу XII Інструкції № 280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції. Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.
Пунктом 32 Розділу ІІ Інструкції № 280 визначено, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині.
З зазначених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи, вбачається, що при прийнятті 13.07.2026 року наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , командир військової частини не мав підстав піддавати сумніву дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо мобілізації позивача.
Разом з тим, за приписами ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1911 №1934-XII, Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Таким чином, саме на Збройні Сили України покладено функцію оборони території України в умовах діючого на даний час воєнного стану, тоді як приписами чинного законодавства встановлена пряма заборона формування Збройних Сил України особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно них перебуває на стадії судового провадження.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби в Збройних Силах України, особою, яка обвинувачуються у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення суперечить приписам вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене, враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені обставини справи, з метою ефективного захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №200 в частині зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, призначення на посаду та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Суд також враховує правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22, де суд дійшов висновку, що зарахування позивача до списків військової частини відбулось з порушенням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим підтвердив правильність рішення суду першої інстанції, яким скасовано оскаржуваний наказ військової частини та зобов`язано командира військової частини виключити із списків особового складу військової частини позивача.
Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України суд зазначає наступне.
Як видно із матеріалів справи, 17.07.2026 представником позивача подано скаргу до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВСП) у Збройних Силах, де повідомила про вищевказані обставини, та просила здійснити перевірку обставин зазначених у даній скарзі, та невідкладно вжити заходів спрямованих на відновлення порушених прав ОСОБА_1 .
Суд враховує, що Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України визначено головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оборони. Водночас зазначене Положення не наділяє Міністерство повноваженнями скасовувати накази начальників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи командирів військових частин, а також здійснювати їх адміністративний перегляд за зверненням громадян.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що якщо питання, порушені у зверненні, не входять до повноважень органу, таке звернення у строк не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявнику.
Як вбачається з листа Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України, звернення (скарга) представника позивача від 17.07.2026 було зареєстроване Міністерством оборони України 20.07.2026 за вхідним № 52074/04/06-26 та відповідно до компетенції направлене до Генерального штабу Збройних Сил України для опрацювання порушених питань по суті. За результатами його розгляду ІНФОРМАЦІЯ_7 23.07.2026 підготовлено відповідь №1043/11/1/230/1419, яку направлено представнику позивача електронною поштою.
Таким чином, Міністерство оборони України діяло відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Отже, протиправна бездіяльність з боку Міністерства оборони України щодо розгляду скарги відсутня, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
При розгляді даної справи суд враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_3 не доведено правомірність своїх дій та рішень, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 9,139, 242-246, 262 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.07.2026 №3045 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №200 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, призначення на посаду.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) грн 92 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 29 вересня 2026 р.
29.09.26