ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року справа № 380/10485/26
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової мотиваційної винагороди за безпосередню участь у бойових діях, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди пропорційно часу участі - із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях за період з 08.10.2024 по 11.12.2024 (загалом за 65 підтверджених днів), відповідно до абзацу 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 та на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 № 83 від 07.02.2026, з одночасним нарахуванням та виплатою щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 04.11.2021 по 23.03.2026. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 № 83 від 07.02.2026 брав безпосередню участь у бойових діях у м. Покровськ Донецької області з 08.10.2024 по 11.12.2024, що сумарно становить 65 днів. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 86 від 23.03.2026 позивача звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу.
Позивач вважає, що відповідає всім критеріям для отримання винагороди, передбаченої Постановою № 153: на момент прийняття на військову службу та введення воєнного стану йому не виповнилося 25 років, а факт і період участі у бойових діях підтверджено довідкою № 83 від 07.02.2026. На його запит від 27.04.2026 про нарахування та виплату винагороди відповідач листом від 04.05.2026 № 50/14/12-В-51-зі відмовив у проведенні виплати одноразової грошової винагороди, покликаючись на те, що виплата здійснюється за наявності відповідного фінансування та за рішенням командира, а також на факт звільнення позивача.
Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки право на винагороду виникає автоматично на підставі підтвердженого факту участі у бойових діях і не залежить від рішення командира; відсутність фінансування не може бути підставою для невиконання державою своїх зобов`язань (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України», «Сук проти України»); право на винагороду набуте під час проходження служби, а звільнення поивача з військової служби не припиняє такого права. Позивач покликається на статтю 116 Кодексу законів про працю України, зазначає, що всі належні йому суми мали бути виплачені в день виключення зі списків військової частини.
Також позивач просить зобов`язати відповідача одночасно нарахувати та виплатити компенсацію податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою судді від 27.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалами від 24.07.2026 та від 31.08.2026 суд витребував докази.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що лист від 04.05.2026 № 50/14/12-В-51-зі не містить відмови у виплаті винагороди за Постановою № 153, а лише роз`яснює процедуру: виплата здійснюється на підставі комісійного рішення, якому передує подання рапорту встановленого взірця по команді. Посилання на наявність фінансування та рішення командира стосується іншої виплати - матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 № 200.
Відповідач наголошує, що Постанова № 153 не передбачає автоматичного нарахування винагороди, а командир військової частини та фінансовий орган не мають правових підстав здійснити виплату, оминаючи обов`язкову комісійну процедуру.
Відповідач вказує, що запит позивача від 27.04.2026, поданий після звільнення у формі інформаційного запиту, не є рапортом, тому обов`язку ініціювати комісійний розгляд у відповідача не виникло, а отже, відсутня і протиправна бездіяльність. Зобов`язання здійснити виплату без проведення комісійного провадження, на думку відповідача, означало б підміну судом обов`язкової адміністративної процедури.
Крім того, відповідач зазначає, що стаття 116 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовується, а вимога про компенсацію податку на доходи фізичних осіб є похідною від основної вимоги і за відсутності підстав для її задоволення також не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.11.2021 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується записами у розділі 17 військового квитка позивача. 23.03.2023 позивача прийнято на військову службу за контрактом та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (наказ № 86 від 23.03.2023), що підтверджується особовими картками на грошове забезпечення за 2024- 2026 роки та записами у військовому квитку, позивач обіймав посаду старшого водія автобуса (мікроавтобуса) 1 автомобільного відділення патрульного взводу на автомобілях 2 патрульного батальйону, мав військове звання «молодший сержант».
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2026 № 83 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, позивач у період з 08.10.2024 по 11.12.2024 брав участь у таких заходах, перебуваючи в м. Покровськ Покровського району Донецької області. Підставами видачі довідки зазначено: Журнал ведення обстановки оперативної групи НГУ на ОКП в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », обл. № 524 дск від 08.10.2024, розпочато 09.10.2024, закінчено 10.12.2024); наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 07.10.2024 № 294 дск (с/ч) про убуття особового складу в службове відрядження для участі у заходах; наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 11.11.2024 № 332 дск (с/ч) про оголошення періодів участі у заходах для виплати додаткової винагороди в розмірі 50 000 грн; посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 19.06.2025.
Станом на 13.02.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2026 № 14 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2026 № 86 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Питання про винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, у наказі не вирішувалось.
27.04.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із запитом, у пункті 4 прохальної частини якого просив здійснити нарахування та виплату одноразової винагороди із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях відповідно до постанови № 153 за період участі в м. Покровськ з 08.10.2024 по 11.12.2024. Запит отримано відповідачем 01.05.2026 (вх. № В-43-зі).
Листом від 04.05.2026 № 50/14/12-В-51-зі відповідач повідомив позивача, що нарахування винагороди, передбаченої постановою № 153, проводиться на підставі комісійного рішення, про що складається протокол; розгляду звернення передує подання рапорту військовослужбовцем встановленого взірця по команді; на теперішній час інформація про звернення позивача відсутня.
Доказів того, що після отримання запиту позивача відповідач ініціював перевірку його права на винагороду, розгляд цього питання комісією або ухвалив будь-яке рішення за його результатами, матеріали справи не містять.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон 2232-ХІІ).
Також Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновку про те, що військовослужбовці Збройних Сил України за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-Х на території України ведений воєнний стан через акт відкритої агресії з боку російської федерації та проведенням активних бойових дій, який триває й наразі.
Відповідно до п.2,3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України» військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), яка набрала чинності 13.02.2025.
Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що:
- учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
- координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
- фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.
Відповідно до абзацу третього пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.
Абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 (у редакції, чинній станом на 13.02.2025) передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Крім того, Постановою № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок), який визначає механізм реалізації експериментального проекту та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, пункт 4 Постанови № 153 доповнено положеннями, за якими виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та, зокрема, були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Аналізуючи вищевказані положення пункту 4 Постанови № 153, суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64;
- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.
При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Суд встановив, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.11.2021 проходив строкову військову службу, а 23.03.2023, під час дії воєнного стану, у віці 21 року, був прийнятий на військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Отже, на позивача поширюється дія пункту 4 Постанови № 153. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, прямо підтверджують право на винагороду військовослужбовців, прийнятих на службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач проходив військову службу. Право на винагороду пов`язується з обставинами, наявними станом на дату набрання чинності Постановою № 153. Звільнення позивача з військової служби 23.03.2026 у зв`язку із закінченням строку контракту не припиняє права, що виникло до звільнення, та не звільняє відповідача від обов`язку вирішити питання про виплату належних позивачу сум.
27.04.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із запитом, у пункті 4 прохальної частини якого просив здійснити нарахування та виплату одноразової винагороди із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях відповідно до постанови № 153 за період участі в м. Покровськ з 08.10.2024 по 11.12.2024. Листом від 04.05.2026 № 50/14/12-В-51-зі відповідач повідомив позивача, що нарахування винагороди, передбаченої постановою № 153, проводиться на підставі комісійного рішення, про що складається протокол; розгляду звернення передує подання рапорту військовослужбовцем встановленого взірця по команді.
При наданні оцінки аргументам відповідача суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.
Пункт 4 Постанови № 153 не ставить право на винагороду в залежність від подання рапорту певного взірця. Відповідач у листі від 04.05.2026 та у відзиві не зазначив, яким нормативно-правовим актом встановлено форму рапорту та порядок роботи комісії, і не надав такого акта суду. Навіть за умови, що виплаті винагороди передує розгляд питання комісією військової частини, це не звільняло відповідача від обов`язку ініціювати такий розгляд після отримання письмового звернення позивача. Запит від 27.04.2026 містив вимогу нарахувати й виплатити винагороду передбачену Постановою № 153 за визначений період.
Суд зауважує, що позивач, виключений зі списків особового складу 23.03.2026, тому об`єктивно не міг подати рапорт «по команді».
Також суд враховує, що документи, що підтверджують періоди та характер виконання позивачем завдань (журнал ведення обстановки, накази № 294 дск та № 332 дск, особова справа), перебувають у розпорядженні відповідача. У свою чергу відповідач не оспорює наявність таких підтверджуючих документів чи достовірність інформації наведеній у довідці № 83 від 07.03.2026.
Суд наголошує, що відповідач після отримання звернення позивача не вирішив питання про виплату ОСОБА_1 одноразової винагороди, передбаченої Постановою № 153, натомість обмежився роз`ясненням процедури розгляду відповідного питання. Така поведінка є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Щодо покликання відповідача на те, що звернення позивача про виплату винагороди надійшло після звільнення з військової служби, суд бере до уваги, що ні Постанова № 153, ні інші нормативно-правові акти не встановлюють строку, протягом якого військовослужбовець має звернутися за виплатою винагороди, і не пов`язують виникнення чи реалізацію права на неї з поданням заяви (рапорту) саме під час проходження служби. Право позивача на одноразову грошову винагороду виникло станом на 13.02.2025, коли він проходив службу, тому звернутися за її виплатою може і після звільнення.
Отже, доводи відповідача про відсутність рапорту, поданого під час служби, та про необхідність комісійного рішення як умови виникнення права на винагороду не ґрунтуються на вимогах закону і не можуть бути підставою для невиплати позивачу належних йому коштів.
Суд звертає увагу, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2026 № 83 позивач у період з 08.10.2024 по 11.12.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Покровськ Покровського району Донецької області. Довідку видано самим відповідачем, підписано тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини та скріплено гербовою печаткою. Ця довідка № 83 видана на підставі первинних документів, які фіксують виконання позивачем завдань у районі ведення бойових дій: журналу ведення обстановки оперативної групи НГУ на ОКП в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (обл. № 524 дск від 08.10.2024, розпочато 09.10.2024, закінчено 10.12.2024); наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.10.2024 № 294 дск (с/ч) про убуття особового складу в службове відрядження для участі у заходах; наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 11.11.2024 № 332 дск (с/ч) про оголошення періодів участі у заходах для виплати додаткової винагороди. Саме журнали ведення оперативної обстановки та накази про залучення військовослужбовців до участі у заходах є документами, якими підтверджується безпосередня участь у бойових діях.
Отже, довідка № 83 не є лише документом для надання статусу учасника бойових дій, а відображає відомості первинних документів відповідача про періоди та місце виконання позивачем завдань.
Відомості довідки узгоджуються з іншими доказами у справі: за період участі позивачу нараховувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, на підставі наказів № 332 від 11.11.2024 та № 380 від 09.12.2024, а 19.06.2025 йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Відповідач у відзиві не заперечував безпосередньої участі позивача у бойових діях у зазначений період, не оспорював достовірності відомостей, викладених у довідці № 83, та не надав жодних доказів на їх спростування. Заперечення відповідача зводяться виключно до процедурних питань - відсутності рапорту встановленого взірця та комісійного рішення.
За наведених мотивів і обґрунтувань, суд вважає доведеними обставини справи, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у період з 08.10.2024 по 11.12.2024, що сумарно становить 65 днів. Оскільки строк такої участі становить менше шести місяців, позивач набув право на отримання винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій відповідно до абзацу третього пункту 4 Постанови № 153. Доказів наявності обставин, за яких винагорода не виплачується (абзац п`ятий пункту 4 Постанови № 153), відповідач не надав, а суд не встановив.
При визначенні належного способу захисту прав позивача суд враховує таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У цій справі всі умови для виплати винагороди, визначені пунктом 4 Постанови № 153, судом встановлені, а її нарахування та виплата є обов`язком відповідача, а не його дискреційним повноваженням. Зобов`язання відповідача лише повторно розглянути це питання не забезпечило б поновлення порушеного права позивача, з огляду на позицію, висловлену відповідачем у листі від 04.05.2026 та у відзиві на позовну заяву.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному, чиї права порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту. Такий засіб має забезпечити поновлення порушеного права і бути ефективним як у законі, так і на практиці (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява № 38722/02).
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 08.10.2024 по 11.12.2024.
Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача здійснити виплату винагороди з одночасним нарахуванням та виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд враховує таке.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, які утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються на виплату їм щомісячної грошової компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Винагорода, передбачена пунктом 4 Постанови № 153, є одноразовою грошовою виплатою військовослужбовцю у зв`язку з проходженням служби в бойових умовах, а отже, на суму податку на доходи фізичних осіб, утриманого з неї, поширюється гарантія компенсації, встановлена пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.
З огляду на це вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити виплату винагороди з одночасним нарахуванням та виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач звільнений від сплати судового збору, не надав доказів понесення інших судових витрат, відтак, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
в и р і ш и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 000 000 гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за період з 08.10.2024 по 11.12.2024 (65 днів), з одночасним нарахуванням та виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Крутько Олена Василівна