ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року справа № 380/8887/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес» (далі - позивач, ТОВ «ФЛЕКСОРЕС») пред`явило позов до Львівської митниці (далі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час митного оформлення товару, який ввозився на митну територію України, визначив його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту), та надав митному органу разом із митною декларацією всі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які підтверджують заявлену митну вартість товару та дають змогу визначити її за ціною договору. На думку позивача, надані документи кореспондуються між собою, містять чіткі, недвозначні та достовірні відомості про товар і його ціну, а тому у їх сукупності підтверджують числові значення складових митної вартості. Позивач вважає, що відповідач безпідставно не визнав заявлену митну вартість та застосував другорядний метод її визначення, не навівши обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей і не довівши наявності розбіжностей, які впливають на правильність визначення митної вартості. З огляду на викладене позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, і просить задовольнити позов повністю.
Ухвалою судді від 11.05.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
20.05.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву. Свою позицію відповідач мотивував тим, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, у тому числі обрано метод визначення митної вартості товару. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Відповідач зазначив, що подані декларантом до митного оформлення документи містили розбіжності та не містили всіх необхідних відомостей для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару; крім того, декларант не надав усі додатково витребувані документи, що не дало митному органу можливості підтвердити заявлені складові митної вартості товарів. З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025 є правомірним і підстав для його скасування немає, а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 26.05.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
03.06.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій виклав пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
18.06.2026 представник позивача подав клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у якому просив стягнути витрати на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес», код ЄДРПОУ 38953610, зареєстроване як юридична особа, місцезнаходження: 81144, Львівська область, Львівський район, село Чишки, вул.Лесі Українки, 53.
Між компанією REMONDIS Medison GmbH (Німеччина), як продавцем, та ТОВ «ФЛЕКСОРЕС», як покупцем, укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу №20/05/2025 від 20.05.2025, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар відповідно до узгоджених сторонами документів, у яких визначаються асортимент, найменування, кількість та ціна товару. На виконання умов контракту сторони погодили доповнення до контракту №24.11 від 24.11.2025.
Згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) №A2301394 від 24.11.2025 покупець придбав у продавця товар загальною вартістю 16172,80 євро. Предметом поставки був товар - органічна хімічна сполука, складні ефіри оцтової кислоти: Destillan Ethylacetat «Extra» RE-00-40-1-01 (регенерований розчинник), однорідна безбарвна прозора рідина зі специфічним запахом; вміст основної речовини (чистота) етилацетату - 93,3%, з вмістом домішок етанолу, тетрагідрофурану, ксилолу (ізомерів) та інших; товар використовується в поліграфічній промисловості; не в аерозольній упаковці.
Умови поставки - FCA Braunschweig.
З метою митного оформлення товару декларант позивача подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170102431U0 від 26.11.2025, за якою до митного оформлення заявлено імпортний товар із найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.
Митну вартість товару визначено за ціною договору (основним методом) у розмірі 16172,80 євро.
На підтвердження заявленої митної вартості товару позивач надав митному органу разом з митною декларацією №25UA209170102431U0 документи, визначені частиною другою статті 53 Митного кодексу України та зазначені у графі 44 митної декларації, а саме: сертифікат аналізу від 24.11.2025; рахунок-проформу №A2301394 від 19.11.2025; рахунок-фактуру (інвойс) №A2301394 від 24.11.2025; автотранспортну накладну (CMR) №A642142 від 24.11.2025; сертифікат про походження товару (Certificate of Origin) №D39555361 від 24.11.2025; декларацію про походження товару №A2301394 від 24.11.2025; платіжну інструкцію в іноземній валюті №352 від 20.11.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №115 від 24.11.2025; довідку про транспортні витрати №115 від 24.11.2025; доповнення до контракту №24.11 від 24.11.2025; зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу №20/05/2025 від 20.05.2025; договір перевезення №20 від 05.04.2021; електронний сертифікат про непреференційне походження товару №D39555361 від 24.11.2025; копію митної декларації країни відправлення №25DE493073971657B4 від 24.11.2025; замовлення на купівлю від 19.11.2025; замовлення на перевезення №2411 від 18.11.2025; лист про власне використання №27/11/2025/1 від 27.11.2025; прайс-лист виробника від 03.11.2025; підтвердження продажу №A2301394 від 19.11.2025; комерційну пропозицію (витяг електронної пошти) від 19.11.2025.
На додаткову вимогу митного органу декларантом надано: висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/965 від 27.11.2025; акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» та REMONDIS Medison GmbH за договором №20/05/2025 від 20.05.2025 за період 01.05.2025 - 28.11.2025; а також відповідь на вимогу від 01.12.2025.
За результатами опрацювання поданих документів Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064651 від 02.12.2025.
У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025 зазначено:
«В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). У якості банківських платіжних документів декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті від 20.11.2025 №352, яка не може бути взята до уваги, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) має(ють) право розпоряджатись рахунком. Крім того, додатком до контракту від 24.11.2025 №24.11 передбачена передоплата 100%. Платіжний документ є на суму 12600 євро, при фактурі 16172,80 євро. Таким чином, не здійснено передоплату в розмірі 100%. Додаток до контракту від 24.11.2025 №24.11 містить умови поставки FCA Брайншвейг, а рахунок-проформа від 19.11.2025 №A2301394 - EXW ab Werk; ці умови поставки є різними і в них різний розподіл обов`язків та витрат між контрагентами. У зв`язку з розбіжністю в документах умов поставок митний орган не може здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товару. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до ч.2 ч.6 ст.54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати метод 2а (ст.59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (ст.60 МКУ). Основою для розрахунку слугувала митна вартість товару №1 «етилацетат», оформленого за МД №UA209170/2025/78181 від 16.09.2025. Скоригована митна вартість склала 0,957 дол.США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося, оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».
Унаслідок коригування митної вартості товару за другорядним методом сума донарахованих митних платежів склала 17131,34 грн.
Не погодившись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, з приводу яких виник цей спір, регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МК України).
Згідно зі статтями 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Відповідно до частини першої статті 51, частини першої статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Статтею 53 МК України визначено перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. Відповідно до частини першої цієї статті у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною третьою статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
Статтею 59 МК України врегульовано метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, а статтею 60 МК України - метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. При застосуванні цих методів за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними або подібними (аналогічними) товарами з дотриманням умов, зазначених у цих статтях; при цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, а під подібними (аналогічними) - товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Ціна договору щодо ідентичних (подібних, аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари; інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод - за ціною договору, однак обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Водночас витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічний підхід сформовано у сталій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 23.12.2021 у справі №200/6508/20-а, в якій зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів; сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Як установлено судом, позивач визначив митну вартість товару за ціною договору, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) №A2301394 від 24.11.2025 на суму 16172,80 євро, та на підтвердження заявленої митної вартості надав митному органу разом з митною декларацією №25UA209170102431U0 документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України і зазначені у графі 44 митної декларації, а на додаткову вимогу митного органу - висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/965 від 27.11.2025, акт звірки взаєморозрахунків та відповідь на вимогу від 01.12.2025.
Аналіз наданих позивачем документів дає підстави для висновку, що позивач до митного оформлення надав усі обов`язкові документи на підтвердження митної вартості товару, передбачені частиною другою статті 53 МК України, які дають змогу визначити вартість товару за ціною договору. Надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності підтверджують числові значення митної вартості (її складових).
Надаючи правову оцінку підставам, з яких відповідач не визнав заявлену митну вартість, суд керується таким.
Стосовно посилання відповідача на те, що платіжна інструкція в іноземній валюті №352 від 20.11.2025 не може бути взята до уваги, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису відповідальної особи платника, суд зазначає таке.
Наявна в матеріалах справи платіжна інструкція в іноземній валюті №352 від 20.11.2025 містить підпис уповноваженої особи банку та відбиток печатки банку, а призначення платежу чітко визначає підставу перерахування коштів із посиланням на реквізити контракту №20/05/2025 від 20.05.2025 та рахунка-проформи №A2301394 від 19.11.2025, що однозначно ідентифікує оцінюваний товар. За таких обставин посилання митного органу на відсутність у платіжному документі обов`язкових реквізитів є безпідставним.
Крім того, суд зауважує, що банківський платіжний документ належить до документів, передбачених пунктом 4 частини другої статті 53 МК України, лише за умови, що рахунок сплачено, і сам по собі стосується підтвердження факту оплати, а не числового значення заявленої митної вартості. Можливі недоліки в оформленні банківського платіжного документа за наявності інших документів, що підтверджують ціну товару, не свідчать про неможливість визначення митної вартості за основним методом та не є достатньою підставою для її коригування.
Стосовно посилання відповідача на те, що додатком до контракту №24.11 від 24.11.2025 передбачено 100% передоплату, тоді як платіжна інструкція складена на суму 12600,00 євро при фактурній вартості 16172,80 євро, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Тобто законодавець прямо передбачає можливість визначення митної вартості на підставі ціни, яка підлягає сплаті, навіть якщо на момент декларування вона ще не перерахована повністю. Сума, яку має сплатити покупець, чітко визначена в інвойсі №A2301394 від 24.11.2025 на суму 16172,80 євро та підтверджена товаросупровідними документами. При цьому за актом звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» та REMONDIS Medison GmbH за договором №20/05/2025 залишок заборгованості на користь ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» станом на 28.11.2025 становив 15387,20 євро, що свідчить про наявність переплати за раніше здійсненими поставками в межах того самого контракту.
Суд вказує, що дотримання сторонами узгоджених умов оплати є питанням виконання зобов`язань за правочином і не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з достовірністю ціни товару, а тому не може слугувати підставою для коригування митної вартості. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №89/322/17, згідно з яким прямого зв`язку між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання цих відомостей не може бути підставою для коригування митної вартості.
Стосовно посилання відповідача на розбіжність умов поставки, а саме на те, що доповнення до контракту №24.11 від 24.11.2025 містить умови поставки FCA Braunschweig, а рахунок-проформа №A2301394 від 19.11.2025 - EXW ab Werk, суд зазначає таке.
Рахунок-проформа є попереднім (провізорним) документом, що складається до узгодження остаточних умов поставки, тоді як остаточні умови поставки погоджені сторонами у доповненні до контракту №24.11 від 24.11.2025 та відображені у рахунку-фактурі (інвойсі) №A2301394 від 24.11.2025, митній декларації (графа 20), експортній декларації країни відправлення та товаросупровідних документах, за якими умовами поставки є FCA Braunschweig. Транспортні витрати підтверджені рахунком-фактурою про надання транспортно-експедиційних послуг №115 від 24.11.2025 та довідкою про транспортні витрати №115 від 24.11.2025 і включені до митної вартості. За таких обставин зазначення в попередньому документі (рахунку-проформі) інших умов поставки не створює розбіжності, яка впливає на правильність визначення митної вартості, та не перешкоджає перевірці числових значень її складових. Митний орган не навів, яка саме складова митної вартості внаслідок цього не підтверджена документально та не піддається обчисленню.
Стосовно застосування відповідачем другорядного методу визначення митної вартості (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) суд зазначає таке.
Оскаржуване рішення не містить порівняльної характеристики товару, який ввозився позивачем, і товару за митною декларацією №UA209170/2025/78181 від 16.09.2025, взятою митним органом за основу коригування. Відповідач не навів жодних відомостей про те, що товар у цьому джерелі є ідентичним або подібним (аналогічним) за хімічним складом, торговою маркою, виробником та умовами поставки до товару позивача, а також не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії, комерційні рівні та інші умови поставки. Таким чином, обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості та фактів, які вплинули на таке коригування, як того вимагає частина друга статті 55 МК України, в оскаржуваному рішенні відсутнє.
Крім того, у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а Верховний Суд зазначив, що при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару за другорядним методом суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною митною декларацією не була відкоригована та що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було скасоване судом. Таких доказів відповідач суду не надав.
Суд зауважує, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого позивачем, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами. Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №300/784/24, а також у постанові від 11.02.2026 у справі №560/2740/25, згідно з якою наявність інформації про ідентичні товари, розмитнені за іншою вартістю, порівняння з попередніми митними оцінками інших товарів та дані автоматизованої системи управління ризиками мають лише допоміжний характер і не утворюють самостійної підстави для коригування митної вартості.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Оскаржуване рішення відповідача таким критеріям не відповідає.
В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в їх сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав для застосування другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства суд доходить висновку, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару, водночас відповідач не довів наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність оскаржуваного рішення №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною першою статті 90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Приписами частини першої статті 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач за пред`явлення цього позову сплатив судовий збір у сумі 3328,00 грн згідно з платіжною інструкцією №8582 від 05.05.2026.
За таких умов на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 3328,00 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 9000,00 грн.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України, за приписами якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд встановив, що професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу Адвокатським бюро «САЛЯК І ПАРТНЕРИ» на підставі договору №06/4-26/ФП про надання правової допомоги від 06.04.2026.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору, вартість правової допомоги бюро зазначається у додатку до цього договору. Вартість правової допомоги є договірною та визначається з урахуванням їх обсягу, складності та строків виконання.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджуються детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме актом виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого витрати на правничу допомогу адвоката становлять 9000,00 грн та включають: опрацювання наданих клієнтом документів, на підставі яких підготовлено позов - 2 год - 1500,00 грн; вивчення судової практики - 1 год - 750,00 грн; збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви - 7 год - 5250,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 2 год - 1500,00 грн.
Разом з тим, відповідач у відзиві заявив просив відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.
Проаналізувавши розрахунок вартості наданих послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягу виконаних робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.
Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних; обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними.
Більше того, вказана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин, з урахуванням критеріїв співмірності та пропорційності, суд приходить висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у 9000,00 грн є завищеною, а підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 72- 77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295- 297 КАС України, суд
у х в а л и в:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900675/2 від 02.12.2025.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» сплачений судовий збір у сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
5. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес» (місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 53, с. Чишки, Львівська область, 81144; ЄДРПОУ 38953610).
Відповідач - Львівська митниця (місцезнаходження: вул.Костюшка Т., буд.1, м.Львів, 79000; ЄДРПОУ 43971343).
Суддя Андрусів Уляна Богданівна